Історія справи

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 554/22/18

Провадження № 14-81цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2018 року (у складі суддів Ординської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про захист прав споживача, визнання права на отримання відшкодування за вкладом та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що уповноважена особа Фонду відмовляється визнати його вкладником ПАТ «Банк Михайлівський» та включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. ОСОБА_3 просив: визнати його право на отримання відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) за рахунок Фонду відшкодування за рахунком позивача № НОМЕР_1в ПАТ «Банк Михайлівський» на суму 141 648,00 грн; зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський» подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, за рахунком позивача № НОМЕР_1 на суму 141 648,00 грн.

У відзиві за позов представник уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» послався на нікчемність правочинів (транзакцій), на підставі яких на рахунок ОСОБА_3 надійшли кошти, щодо права на відшкодування яких за рахунок Фонду виник спір, та на неможливість надання Фонду додаткової інформації щодо позивача як вкладника для виплати йому відшкодування за вкладом.

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 5 квітня 2018 року позов задоволено.Визнано право ОСОБА_3 на отримання відшкодування за вкладами відповідно до Закону № 4452-VI за рахунок Фонду за рахунком № НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» на суму 141 648,00 грн; зобов'язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, за рахунком № НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» на суму 141 648,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спір між сторонами виник з цивільно-правової угоди банківського вкладу, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; позивача позбавлено права користування його майном у вигляді грошових коштів, а дії уповноваженої особи Фонду з приводу відмови у включенні позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, є неправомірними.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2018 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 5 квітня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). За таких обставин спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2018 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не врахував, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду спорів недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Позивач звернувся за захистом порушених прав, які виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, надано її учасникам строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Учасники справи у визначений ухвалою суду строк не скористалися наданим їм процесуальним законом правом надання відзиву.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 5 грудня 2018 року призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 10 січня 2019 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує постанову апеляційного суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2016 року між ОСОБА_3 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитно-інвестиційний центр» (далі - ТОВ «КІЦ») укладено договір № 980-024-000209712 (далі - договір № 980?024?000209712), за умовами якого позивач надав товариству грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, що передбачені цим договором, а ТОВ «КІЦ» зобов'язалося повернути кошти та виплатити проценти.

Згідно з пунктом 1.2 договору № 980-024-000209712 ТОВ «КІЦ» приймає від ОСОБА_3 у власність кошти в сумі 5 тис. грн (підпункт 1 пункту 1.2), які передаються в користування на строк не більше 181 дня з дати укладення цього договору по 21 вересня 2016 року зі сплатою 27 % річних. Проценти товариство сплачує у безготівковій формі на рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_2 у ПАТ «Банк Михайлівський», а кошти - у безготівковій формі повертає на рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_1 у цьому ж банку.

На виконання умов договору № 980-024-000209712 позивач переказав на рахунок ТОВ «КІЦ» 5 тис. грн, що підтверджується квитанцією від 24 березня 2016 року № QS720801.

29 квітня 2016 року між ОСОБА_3 і ТОВ «КІЦ» укладено договір про внесення змін до договору № 980?024?000209712, згідно з яким у підпункті 1 пункту 1.2 змінено суму коштів, яка передається позивачем товариству, на 135 648,00 грн.

Кошти у сумі 130 648,00 грн перераховано позивачем на рахунок ТОВ «КІЦ», що підтверджується платіжним дорученням від 29 квітня 2016 року № 7405635.

20 квітня 2016 року між ОСОБА_3 і ТОВ «КІЦ» укладено договір № 980 024-000224606 (далі - договір № 980?024?000224606), за умовами якого позивач надає товариству грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, що передбачені договором, а ТОВ «КІЦ» зобов'язується повернути кошти та виплатити проценти

Згідно з пунктом 1.2 договору № 980-024-000224606 ТОВ «КІЦ» приймає від ОСОБА_3 у власність кошти в сумі 6 тис. грн (підпункт 1 пункту 1.2), які передаються у користування на строк не більше 181 дня з дати укладення цього договору по 18 жовтня 2016 року зі сплатою 27 % річних. Проценти товариство сплачує у безготівковій формі на рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_2 у ПАТ «Банк Михайлівський», а кошти - у безготівковій формі повертає на рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_1 у цьому ж банку.

На виконання умов договору № 980-024-000224606 позивач переказав на рахунок ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» 6 тис. грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20 квітня 2016 року № 4852815.

Згідно з випискою з особового рахунку № НОМЕР_1, відкритого на ім'я ОСОБА_3 у ПАТ «Банк Михайлівський», на вказаний рахунок платником ТОВ «КІЦ» зараховані кошти у сумі 141 648,00 грн за договорами № 980 024000224606 та № 980-024-000209712.

На підставі рішення Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року №14/БТ виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812, яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації з 23 травня 2016 року.

Відповідно до рішення Правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213, яким призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» та розпочато процедуру ліквідації цього банку з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року.

У листі від 5 липня 2017 року, підписаному представником ПАТ «Банк Михайлівський» за довіреністю, Вербицького В. К. повідомлено про те, що його не включено до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки договори № 980-024-000209712 та № 980-024-000224606 укладені ним безпосередньо з ТОВ «КІЦ» без участі ПАТ «Банк Михайлівський» як повіреного, а тому вони не відповідають вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» за своїм суб'єктним складом.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що Фонд є суб'єктом владних повноважень і на нього покладено здійснення владних управлінських функцій у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС України). Термін «публічно-правовий спір» охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Зі змісту позовних вимог у справі, яка розглядається, вбачається, що позивач, на особовому рахунку якого в банку обліковуються грошові кошти, оскаржує дії щодо відмови увключенні його до переліку вкладників, які мають право на одержання гарантованої суми на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Законом № 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Нормами статті 27 Закону № 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, і покладено на уповноважену особу Фонду обов'язок складати перелік рахунків вкладників та визначати розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Затвердження реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, покладено на виконавчу дирекцію Фонду. Здійснення виплати гарантованих сум відшкодування покладено на Фонд та визначено порядок здійснення розрахунків з вкладниками (стаття 28 цього Закону).

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6, 13 та 20 червня 2018 року у справах № 813/6392/15, № 820/12122/15 та № 813/5250/15 відповідно.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Судувважає, що постанову суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, а тому постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2018 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко