Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.09.2018 року у справі №820/381/16
Постанова ВП ВС від 13.02.2019 року у справі №820/381/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 820/381/16

Провадження № 11-1119апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк», Банк) КадироваВладислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року (судді Тацій Л. В., Григоров А. М., Подобайло З. Г.),

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, оформлено наказом від 16 вересня 2015 року №813, про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 27 лютого 2015 року № 003-20555-270215, укладеного між позивачем і ПАТ «Дельта банк», та застосування наслідків його недійсності;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду, а саме інформацію щодо позивача за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 27 лютого 2015 року № 003- 20555-270215.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 4 травня 2016 року позовні вимоги задовольнив частково.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив. Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов висновку, що цей спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки ПАТ «Дельта банк», з яким позивач укладав договір банківського вкладу, перебуває в процедурі ліквідації через визнання його неплатоспроможним.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 оскаржив його у касаційному порядку. У касаційній скарзі позивач просить судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 4 травня 2016 року. Позивач вважає, що спір між уповноваженою особою Фонду і вкладниками банку щодо включення фізичних осіб до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно закрив провадження у справі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, копії цієї скарги надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

18 вересня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

На час розгляду справи відповідач не подав заперечення (відзив) на касаційну скаргу.

У ході розгляду справи встановлено таке.

27 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ «Дельта банк» укладено договір банківського вкладу «Найкращий від Миколая» № 003-20555-27015 у гривнях.

Сторони також підписали додаткову угоду до цього договору, відповідно до умов якої позивач відкрив рахунок № НОМЕР_2.

Постановою Національного банку України (далі - НБУ) від 30 жовтня 2014 року № 629/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії проблемних» прийнято рішення про віднесення ПАТ «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних на строк 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема Банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.

Згідно з платіжним дорученням від 27 лютого 2015 року № 46593468 на рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_2 зараховано 200 000 (двісті тисяч) гривень з рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_6.

Постановою Правління НБУ від 2 березня 2015 року № 150 ПАТ «Дельта банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 2 березня 2015 року № 51 у ПАТ «Дельта банк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 3 березня по 2 червня 2015 року та призначено уповноважену особу Фонду.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 8 квітня 2015 року № 71 внесено зміни до рішення № 51 від 2 березня 2015 року та запроваджено в ПАТ «Дельта банк» тимчасову адміністрацію з 3 березня по 2 вересня 2015 року.

На підставі постанови Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», виконавчою дирекцією Фонду 2 жовтня 2015 року прийнято рішення № 181, відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації Банку та призначено уповноважену особу Фонду строком на 2 роки з 5 жовтня 2015 року до 4 жовтня 2017 року.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 8 жовтня 2015 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ «Дельта банк», для отримання коштів вкладники з 8 жовтня до 18 листопада 2015 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду.

Однак відповідача не було включено до відповідного переліку, натомість ОСОБА_3 надіслано лист-повідомлення від 23 вересня 2015 року № 8821/1410, у якому зазначено, що договір банківського вкладу (депозиту) від 27 лютого 2015 року № 003-20555-27015 у гривнях, укладений між ним та ПАТ «Дельта банк», визнано нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ).

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС (у зазначеній редакції) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VІ Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників (частина п'ята статті 27 Закону № 4452-VI).

Відповідно до пункту 6 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року № 14 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, якимнеобхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закони № 2121-ІІІ і № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року (справа № 826/20410/14).

Проте за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (справи № 910/12294/16, № 910/24198/16, № 910/17448/16), яка відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у згаданій вище постанові, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом № 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа № 820/11591/15).

Таким чином, помилковим є закриття провадження у справі в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, та зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 27 лютого 2015 року № 003-20555-270215.

Щодо законностізакриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати їх нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу чи рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Такий правовий висновок зробила ВеликаПалата Верховного Суду у справах № 910/12294/16,№ 910/24198/16 та № 819/353/16.

Оскільки рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, таке рішення не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття такого рішення. Таким чином, права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами цього банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа такого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій та скасування рішення уповноваженої особи Фонду про визнання договору банківського вкладу від 27 лютого 2015 року № 003-20555-270215 нікчемним не можуть бути розглянуті в судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі в цій частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, та зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 27 лютого 2015 року № 003-20555-270215, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, то ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року в цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Водночас зазначену ухвалу апеляційного суду в частині мотивів закриття провадження у справі за рештою позовних вимог слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 27 лютого 2015 року № 003-20555-270215 - скасувати.

3. Справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

4. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 рокув частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813 рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 27 лютого 2015 року № 003-20555-270215, укладеного між позивачем і Публічним акціонерним товариством «Дельта банк», та застосування наслідків недійсності правочину - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення суду в частині цих позовних вимог залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська