Історія справи

Постанова ВП ВС від 10.04.2019 року у справі №2а-859/11
Ухвала КАС ВП від 25.01.2018 року у справі №2а-859/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 2а-859/11

Провадження № 11-1515апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаЗолотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., ОСОБА_1 ., ОСОБА_2 ., ОСОБА_3 . П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2012 року (суддя Шашуріна Г. О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року (судді Ільчишин Н. В., Пліша М. А., Шинкар Т. І.) у справі № 2а-859/11 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Черкаське ООБТІ»), державного реєстратора Драбівського відділу КП «Черкаське ООБТІ» Мелащенко Валентини Василівни (далі - Реєстратор), Драбівської селищної ради (далі - Селищна рада), керівника органу приватизації Селищної ради Носенка Володимира Михайловича (далі - Керівник органу приватизації), треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , про визнання нечинним розпорядження й скасування запису в державному реєстрі та

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2011 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до КП «Черкаське ООБТІ», Реєстратора, Керівника органу приватизації, Селищної ради, у якому з урахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог просили:

- визнати протиправними дії Селищної ради щодо прийняття розпорядження її органом приватизації від 06 серпня 2009 року № 4;

- визнати протиправним і скасувати вказане розпорядження органу приватизації Селищної ради від 06 серпня 2009 року № 4;

- визнати протиправними дії КП «Черкаське ООБТІ» та Реєстратора щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на 12/25 частин будинку АДРЕСА_3 та подальших виправлень у документах;

- визнати протиправним і скасувати внесення змін до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 серпня 2007 року серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ;

- визнати протиправним і скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на 12/25 частин будинку АДРЕСА_3;

- зобов`язати КП «Черкаське ООБТІ» та Реєстратора внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є власниками квартири АДРЕСА_3 .

На обґрунтування позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зазначили, що розпорядженням органу приватизації Селищної ради від 06 серпня 2009 року № 4 внесено зміни до розпорядження цього ж органу від 31 листопада 2007 року № 4 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 серпня 2007 року, виданого третім особам у справі. Зокрема, квартиру АДРЕСА_3 змінено на 12/25 частин будинку АДРЕСА_3. На думку позивачів, вказане розпорядження прийнято з порушенням норм законодавства та їхніх інтересів як співвласників будинку, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Сихівський районний суд м. Львова постановою від 24 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року, позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Селищної ради щодо прийняття розпорядження її органом приватизації від 06 серпня 2009 року № 4; визнав протиправним і скасував розпорядження органу приватизації Селищної ради від 06 серпня 2009 року № 4; визнав протиправним і скасував внесення змін до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 серпня 2007 року серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ; визнав протиправним і скасував запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 власниками 12/25 частин будинку АДРЕСА_3 ; зобов`язав КП «Черкаське ООБТІ» внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є власниками квартири АДРЕСА_3 ; в іншій частині позову відмовив.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_4 у касаційній скарзі зазначив, що вважає рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права. На думку скаржника, цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також вимоги про скасування акта про право власності, виданого на підставі такого рішення. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження в адміністративній справі.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 12 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України, оскільки в справі відсутні клопотання її учасників про розгляд справи за їх участю, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.

Учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 1990 року, посвідченого Драбівською державною нотаріальною конторою Черкаської області та зареєстрованого в реєстрі за № 1473, ОСОБА_10 придбав у Драбівського комбінату комунальних підприємств 13/25 частин будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_3 .

Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 15 серпня 2009 року, посвідченими державним нотаріусом Драбівської державної нотаріальної контори та зареєстрованими в реєстрі за № 2727, № 2732, на підставі заповіту, посвідченого Драбівською державною нотаріальною конторою 21 січня 1997 року, спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його діти ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в рівних частках. Спадкове майно складається з 13/25 частин житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_3 .

Розпорядженням органу приватизації Селищної ради від 31 липня 2007 року № 4 задоволено клопотання ОСОБА_4 та передано в приватну спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_3 .

Органом приватизації Селищної ради видано свідоцтво про право власності від 09 серпня 2007 року серії НОМЕР_1 , на підставі якого було проведено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Розпорядженням органу приватизації Селищної ради від 06 серпня 2009 року № 4 внесено зміни до розпорядження цього органу від 31 липня 2007 року № 4 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 серпня 2007 року серії НОМЕР_1 шляхом заміни квартири АДРЕСА_3 на 12/25 частин будинку АДРЕСА_3 .

Реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 власниками 12/25 частин будинку АДРЕСА_3.

Вважаючи розпорядження органу приватизації Селищної ради від 06 серпня 2009 року № 4 протиправним, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що цей спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, позивачі звернулися до адміністративного суду з позовом до КП «Черкаське ООБТІ», Реєстратора, Керівника органу приватизації, Селищної ради, у якому просили скасувати розпорядження органу приватизації Селищної ради від 06 серпня 2009 року № 4, яким внесено зміни до розпорядження цього органу від 31 липня 2007 року № 4 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 серпня 2007 року серії НОМЕР_1 , шляхом заміни квартири АДРЕСА_3 на 12/25 частин будинку АДРЕСА_3 , а також скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на 12/25 частин будинку АДРЕСА_3.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Отже, оскаржуване розпорядження органу приватизації Селищної ради є правовим актом індивідуальної дії, спрямованим на внесення змін до розпорядження цього органу, яким передано в приватну спільну сумісну власність (відчужено) квартиру АДРЕСА_3 . Таким чином, оскаржуваним розпорядженням внесено зміни до розпорядження попереднього власника житла про перехід права власності на це житло до нових власників - приватних осіб.

Велика Палата Верховного Суду також ураховує, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зазначили, що оскаржуваними рішеннями (діями) відповідачів порушено їхні права та законні інтереси як власників 13/25 частин будинку АДРЕСА_3 .

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених прав, що виникають із цивільних відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 0870/645/12 (провадження № 11-484ас18), від 12 грудня 2018 року у справі № 601/2137/17 (провадження № 11-1126апп18) та від 23 січня 2019 року у справі № 817/108/16 (провадження № 11-1285апп18).

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

2. Постанову Сихівського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко О. С. Ткачук

В. С. Князєв В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О. Г. Яновська