Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.07.2018 року у справі №9901/682/18
Постанова ВП ВС від 07.02.2019 року у справі №9901/682/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/682/18

Провадження № 11-922сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - СергійчукЛ.Ю.,

скаржниці - ОСОБА_4,

представника скаржниці - ОСОБА_5,

представника Вищої ради правосуддя - ЦуцкірідзеІ.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із позовною заявою, у якій просила:

- визнати незаконними дії, бездіяльність й акти Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) та її Другої Дисциплінарної палати, що порушують права ОСОБА_4, передбачені ст. 126 Конституції України, ст. 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус судді» (далі - Закон № 1402-VIII), ст. 33, ч. 4 ст. 42, ч. 7, 8, 10, 11 ст. 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ;

- визнати, що, в своїй сукупності, порушення, допущені Вищою радою правосуддя та її Другою Дисциплінарною палатою під час провадження у дисциплінарній справі щодо судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4, свідчать, що процедура звільнення її з посади судді не відповідала основним вимогам процесуальної справедливості та не забезпечила можливості скористатися необхідними гарантіями, на які вона мала право як суддя, що становить посягання на незалежність судової влади, і які призвели до порушення її прав, передбачених п. (с) ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН, у поєднанні з п. 1 ст. 14, а також прав, передбачених ч. 1 ст. 6 у сукупності зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція);

- скасувати рішення ВРП від 05 червня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ ОСОБА_4 та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади»;

- вказати ВРП на необхідність закриття дисциплінарної справи № 2282/2дп/15-17 щодо судді ОСОБА_4 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 45 Закону № 1798-VIII, оскільки суть скарги ОСОБА_8 зводиться лише до її незгоди із судовими рішеннями.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 серпня 2018 року позовну заяву ОСОБА_4 у частині позовних вимог про скасування рішення ВРП від 05 червня 2018 року - передав на розгляд Великій Палаті Верховного Суду.

Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2018 року відкрила провадження у цій справі за позовом (скаргою) ОСОБА_4 на рішення ВРП від 05 червня 2018 року про залишення без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення з посади судді» у порядку ч. 7 ст. 266 КАС України.

Свої вимоги ОСОБА_4 мотивувала тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року «Про притягнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення з посади судді», є протиправним, оскільки постановлене всупереч наданих відповідачу повноважень; у спосіб, який не передбачено Конституцією й законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття ним рішень та оцінку самих рішень. Також, на думку скаржниці, це рішення є необґрунтованим, тому що постановлене без урахування всіх доказів, які були важливими для його прийняття, упереджено та без дотримання принципу пропорційності.

Відповідач у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_4 у задоволенні скарги, оскільки рішення ВРП від 05 червня 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 10 грудня 2001 року призначив строком на п'ять років ОСОБА_4 на посаду судді Красноперекопського міського суду Автономної республіки Крим, а Указом від 19 лютого 2003 року перевів її в межах п'ятирічного строку на посаду судді Печерського районного суду м. Києва.

Верховна Рада України Постановою від 17 травня 2007 року обрала ОСОБА_4 суддею Печерського районного суду м. Києва безстроково, а Постановою від 21 жовтня 2010 року обрала її суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

30 травня 2017 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_8 щодо наявності дисциплінарного проступку в діях суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 та ОСОБА_10 Скаргу мотивовано тим, що судді порушили принцип справедливості призначення покарання під час розгляду касаційної скарги на процесуальні рішення попередніх інстанцій в кримінальному провадженні № 12013060380002285 щодо ОСОБА_11 та незаконно звільнили її від відбування покарання на підставі ст. 75 Кримінального кодексу України (далі - КК України). За позицією ОСОБА_8 судді не зазначили у своєму рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, порушили засади рівності всіх учасників судового процесу та умисно або у зв'язку з очевидною недбалістю допустили порушення прав людини і основоположних свобод, що є підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Зокрема, з матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що Житомирський районний суд Житомирської області вироком від 16 травня 2016 року визнав ОСОБА_11 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили загибель кількох осіб; санкція статті: позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років), та призначив їй покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки (що є нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті). Вирішив питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 28 грудня 2016 року змінив вирок суду першої інстанції, скасував його в частині цивільного позову, призначивши новий розгляд у порядку цивільного судочинства. Апеляційна скарга засудженої щодо суворості призначеного покарання була відхилена. У цій частині вирок залишено без змін.

За результатами розгляду касаційної скарги захисника ГошкаВ.І. в інтересах ОСОБА_11 колегією суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 (головуюча), ОСОБА_10, ОСОБА_13 постановлено ухвалу від 25 квітня 2017 року, якою змінено вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й звільнено ОСОБА_11 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановленням іспитового строку три роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Зазначену ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було прийнято з окремою думкою судді ОСОБА_13, у якій зазначено, що судом першої інстанції (з яким погодився суд апеляційної інстанції) під час вирішення питання про призначення покарання засудженій ОСОБА_11 враховано молодий вік засудженої, позитивні характеристики, те, що вона вперше притягається до кримінальної відповідальності, добровільно відшкодувала шкоду потерпілим, а також думку потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, та відсутність обставин, що обтяжують покарання. До засудженої застосовано положення ст. 69 КК України і призначено покарання нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 286 КК України. Аналогічні обставини наведено в ухвалі суду касаційної інстанції від 25 квітня 2017 року при застосуванні ст. 75 КК України. Отже, колегія суддів касаційної інстанції повторно не могла посилатися у своєму рішенні на ті самі обставини, що пом'якшують покарання, які вже були враховані при застосуванні до засудженої вимог ст. 69 КК України.

Верховний Суд України не здійснював перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року, як про те зазначає ОСОБА_4, оскільки ухвалою від 08 червня 2018 року. відмовив потерпілим ОСОБА_14 і ОСОБА_8 у допуску справи до провадження Верховного Суду України за їх заявою у зв'язку з відсутністю підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України; у редакції, чинній на момент постановлення спірної ухвали суду касаційної інстанції).

Ухвалою члена Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 липня 2017 року дисциплінарну скаргу ОСОБА_8 стосовно судді ОСОБА_10. залишено без розгляду в порядку п.5 ч. 1 ст. 44 Закону № 1798-VIII (у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені).

На підставі ст. 46 Закону № 1798-VIII Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 31 липня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_4, а рішенням від 19 лютого 2018 року притягнула суддю ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді.

Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП вказав на невиконання суддею ОСОБА_4 вимог ст. 442 КПК України при ухваленні під її головуванням судового рішення у провадженні, де вона була доповідачем. Дотримання зазначених положень є гарантією для стороннього спостерігача про розгляд справи судом безсторонньо та об'єктивно. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року не зазначено, які статті закону порушено судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_11 міри покарання без застосування ст. 75 КК України, та в чому саме полягають такі порушення. Незазначення мотивів, з яких суддя дійшла висновку про необхідність зміни вироку та ухвали апеляційного суду, суттєво впливає на можливість сприйняття суспільством такого рішення та розуміння підстав його прийняття. За позицією Другої Дисциплінарної палати ВРП істотні порушення суддею ОСОБА_4 норм процесуального права є очевидними та грубими, свідчать про недотримання права на справедливий судовий розгляд безстороннім судом.

05 червня 2018 року ВРП розглянула скаргу ОСОБА_4 і, керуючись п. 4 ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII, залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року.

Не погодившись із рішенням ВРП від 05 червня 2018 року, ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою (скаргою), що є предметом цього судового розгляду.

У судовому засіданні ОСОБА_4 та її представник - ОСОБА_5 підтримали скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав та наведених у судовому засіданні аргументів.

Представник Вищої ради правосуддя - ЦуцкірідзеІ.Л. проти задоволення скарги заперечила з мотивів, викладених у відзиві та наведених під час судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржника й надані на противагу їм аргументи ВРП, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що підстави для скасування рішення ВРП від 05 червня 2018 року, передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону

№ 1798-VIII, відсутні. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП: 13 членами ВРП («за» - 10 членів, проти - «3»), підписано всіма її членами, які були присутні на засіданні. ОСОБА_4 належним чином повідомлена про засідання ВРП і була присутня при розгляді цієї дисциплінарної справи.

Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення, ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку про наявність у діях ОСОБА_4 складу дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону

№ 1402-VIII, згідно з яким умисне порушення суддею, що брав участь в ухваленні судового рішення, прав людини і основоположних свобод є підставою дисциплінарної відповідальності. Тобто ВРП надала достатнє обґрунтування мотивів, з яких дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції». У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді Другої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене в спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року про залишення без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року. Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП, які наведені в скарзі ОСОБА_4, а також у виступі судді та її представника в судовому засіданні, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав у принципі доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути скаргу ОСОБА_4, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону

№ 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У своїй скарзі суддя ОСОБА_4 посилається на ті обставини, що рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП прийняте без урахування висновку члена ВРП ОСОБА_16 від 07 липня 2017 року про необхідність відмови у відкритті дисциплінарної справи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 45 Закону № 1798-VIII (якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням).

Проте ці доводи скаржниці суд не може вважати прийнятними з огляду на таке.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП належить, зокрема, забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; утворення органів для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів.

Відповідно до ст. 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 43 Закону № 1798-VIII член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Дисциплінарна палата розглядає висновок доповідача та додані до нього матеріали без виклику судді та особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та за результатами такого розгляду ухвалює рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи (ч. 1 ст. 46 Закону № 1798-VIII) .

Отже, прийняття рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи - це дискреційні повноваження Дисциплінарних палат ВРП, які відповідно до вимог Закону № 1798-VIII і Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, приймаються більшістю членів дисциплінарного органу шляхом відкритого голосування (п. 9.2, 9.4 Регламенту).

Не можуть бути мотивом для скасування оскаржуваного рішення ВРП й доводи ОСОБА_4 про незаконність цього рішення у зв'язку із здійсненням розгляду дисциплінарної справи стосовно неї поза межами підстав, визначених у скарзі ОСОБА_8, адже Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за результатами розгляду дисциплінарної справи в межах інформації, документів та інших матеріалів, зібраних під час перевірки викладених у скарзі обставин (ст. 43, ч. 2 ст. 50 Закону

№ 1798-VIII).

ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується й з аргументами скаржниці про відсутність підстав для застосування стягнення щодо неї у виді звільнення з посади судді з огляду на слідуюче.

ВРП в оскаржуваному рішенні детально обґрунтувала, у чому виражено грубе порушення суддею норм процесуального права під час постановлення нею спірної ухвали від 25 квітня 2017 року, а саме: суддею не наведено належних мотивів для втручання в судові рішення, в ухвалі не викладено всіх обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та не вказано, які статті закону порушено цими судами при незастосуванні судом першої інстанції ст. 75 КК України одночасно зі ст. 69 КК України, а також апеляційним судом при незадоволенні скарги засудженої щодо суворості призначеного покарання. Отже, суддею допущено грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду й, відповідно до п. 7 ч. 9 ст. 109 Закону № 1402-VIII, є істотним дисциплінарним проступком.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (п. 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки). А згідно з п. 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином.

Крім того, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (п. 19 Спільного висновку щодо проекту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (п. 35 цього Спільного висновку).

ВРП правильно встановила, що застосування положень ст. 75 КК України є зрозумілим лише у випадку належного його обґрунтування. Саме положеннями процесуального законодавства встановлено вимоги до судового рішення. Зокрема, на момент розгляду провадження щодо ОСОБА_11 та постановлення ухвали суд касаційної інстанції мав керуватись ст. 442 КПК України, згідно з п. 2 ч. 1 якої у мотивувальній частині ухвали суду касаційної інстанції має бути зазначено, у тому числі й встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, а також мотиви, з яких виходив суд касаційної інстанції при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Підстави для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції визначені ст. 438 КПК України, про порушення яких суд касаційної інстанції, згідно з вимогами ч. 3 ст. 442 КПК України, також зобов'язаний зазначати при скасуванні або зміні судових рішень. Дотримання таких вимог є не правом суду, а його обов'язком.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412-414 цього Кодексу.

Однак, при постановленні ухвали від 25 квітня 2017 року суддя ОСОБА_4 у порушення згаданих вимог КПК України не зазначила жодних доводів щодо наявності підстав для зміни судових рішень.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС установлено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Рішенням ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що їх почули. Крім того, умотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають виконувати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення всіх фактичних даних зі спору.

Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов'язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Суоминен проти Фінляндії», п. 36).

Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, є обов'язковою вимогою до змісту ухвали суду касаційної інстанції, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 442 КПК України, та, у свою чергу, є гарантією для стороннього спостерігача, що справа розглядається судом безсторонньо та об'єктивно.

Крім того, приписи ч. 3 ст. 442 КПК України вимагають від суду касаційної інстанції у разі скасування або зміни судових рішень зазначати в ухвалі, які статті закону порушено судами першої та апеляційної інстанцій та в чому саме полягають ці порушення. Таке зазначення у рішенні суду касаційної інстанції порушень законодавства судами нижчих інстанцій чітко показує в чому неправильність їхніх рішень. Ці вимоги закону судом касаційної інстанції виконані не були. Фактично суд касаційної інстанції, змінив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, однак не зазначив підстав для такої зміни.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз'яснено в прецедентах ЄСПЛ.

У п. 42 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» зазначено, що судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» призначення обґрунтованого рішення полягає й у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Однак при постановленні спірної ухвали ОСОБА_4 не дотрималась зазначених вище законодавчих приписів, оскільки при звільненні ОСОБА_11 від відбуття покарання суддя не врахувала ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, доводи потерпілих ОСОБА_14 і ОСОБА_8, які втратили єдиного сина та ніяким чином не погоджувались на застосування судом касаційної інстанції умовного покарання щодо засудженої, просили залишити без змін вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Постановляючи спірну ухвалу, ОСОБА_4 зазначила, що: «ОСОБА_11 проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, відволіклась від керування автомобілем у дорозі, та, наближаючись до автомобіля VOLVO S60, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_17, який зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом у лівій смузі, даючи дорогу пішоходам ОСОБА_18 і ОСОБА_19, які переходили проїзну частину зліва направо по відношенню до напрямку руху транспортних засобів, внаслідок чого вказані транспортні засоби наїхали на пішоходів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 Від отриманих тілесних ушкоджень постраждалі померли».

Вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_11 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 в ухвалі зазначила, що суд «враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженої, яка є особою молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, добровільно відшкодувала шкоду потерпілій ОСОБА_20 у повному обсязі та частково потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_8 Також колегія суддів бере до уваги, що кримінальне правопорушення вчинено засудженою з необережності».

Водночас суд, звільняючи ОСОБА_11 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, зазначив ті самі підстави, які вже були враховані судом першої інстанції у ході обрання покарання із застосуванням ст. 69 КК України. ОСОБА_11 було обрано покарання нижче нижчої межі з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, її молодого віку, того, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, факту відшкодування нею шкоди. Ці підстави для обрання покарання нижче нижчої межі вже були враховані судом першої інстанції. Той факт, що ОСОБА_11 вчинено саме необережний злочин враховано законодавцем під час визначення видів і розмірів покарань за інкримінований їх злочин - ч. 3 ст. 286 КК України.

Таким чином ОСОБА_4 в ухвалі суду касаційної інстанції не навела жодної із передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для зміни судових рішень судів нижчих інстанцій, під час застосування ст. 75 КК України використала ті самі підстави, що вже були враховані судами першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_4 під час постановлення оспорюваної ухвали, а також установлені ВРП грубі порушення нею норм процесуального права, свідчать про вчинення скаржницею діянь, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, а тому відповідач правильно кваліфікував ці дії як істотний дисциплінарний проступок.

Положення п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що суд, у першу чергу, має бути безстороннім. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (п. 26 рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року, п. 53 рішення у справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року).

Стосовно доводів судді ОСОБА_4 про неможливість притягнення її до дисциплінарної відповідальності за фактичну реалізацію нею дискреційних повноважень судді та оцінку судового рішення, Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на таке.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що ВРП не втручалася в суть постановленої Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 25 квітня 2017 року, а лише констатувала факт грубого порушення скаржницею норм процесуального права і порушення прав інших осіб, які були учасниками справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_4 під час розгляду касаційної скарги захисника ГошкаВ.І. в інтересах ОСОБА_11 і постановлення ухвали від 25 квітня 2017 року, якою змінено вирок суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду та на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_11 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановленням іспитового строку три роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, свідчить про грубу недбалість судді під час здійснення правосуддя, а тому відповідач правильно та в межах повноважень установив у її діях ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII (допущення умисного або внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Відповідно до ч. 2 ст. 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 закріплено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Отже, суддею ОСОБА_4 допущено проступок, який є істотним, а його наслідки у виді порушення права особи на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, підірвали суспільну довіру до суду та спричинили суттєві негативні наслідки для авторитету судової влади в Україні.

Зважаючи на характер правопорушень, допущених скаржницею, а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, ВРП та її Друга Дисциплінарна палата вірно застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим, а тому позитивна характеристика ОСОБА_4, її досягнення та здобутки в галузі права, відсутність дисциплінарних стягнень та достатньо великий досвід роботи на посаді судді не мали вирішального значення для прийняття спірного рішення.

Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За нормами п. 1 ч. 8 ст. 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_4 дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади, а тому відсутні правові підстави для задоволення цієї скарги (позову).

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243, 266, 344, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 лютого

2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ ОСОБА_4 та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади» залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В. С. Князєв

Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко