Історія справи

Постанова ВП ВС від 06.02.2019 року у справі №810/996/16
Ухвала КАС ВП від 20.06.2018 року у справі №810/996/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року

м. Київ

Справа №810/996/16

Провадження № 11-795апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (судді Мамчур Я. С., Желтобрюх І. Л., Шостак О. О.) у справі № 810/996/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» Савельєвої Анни Миколаївни (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ «Радикал банк» відповідно), третя особа - Фонд, про визнання протиправною бездіяльності й зобов'язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Радикал банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду.

Київськийокружний адміністративний суд постановою від 02 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: скасував постановуКиївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач у касаційній скарзі зазначив, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, спори з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності уповноваженої особи підпадають під юрисдикцію адміністративних судів та повинні вирішуватися саме цими судами. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до Київського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 14 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу представник уповноваженої особи зазначив, що відповідач вважає наведені в касаційній скарзі доводи необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону та обставинам справи. На думку сторони відповідача, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення апеляційної скарги із закриттям провадження в адміністративній справі. У зв'язку з викладеним представник уповноваженої особи просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та відзиві (запереченнях) на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скаргиОСОБА_3

Суди попередніх інстанцій установили, що 09 липня 2015 року ОСОБА_3 уклав з ПАТ «Радикал банк» договір банківського рахунку № 18247/П-1-980, в порядку та на умовах якого банк відкрив поточний рахунок у гривнях НОМЕР_1 та зобов'язувався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування протягом операційного часу, але в межах режиму роботи установи банку, в якому здійснюється операція.

Також 09 липня 2015 року між ОСОБА_3 і ПАТ «Радикал банк» укладено договір строкового банківського вкладу № 5-22988, предметом якого є взаємовідносини сторін з приводу прийняття банком грошових коштів вкладника в національній валюті України в сумі 200 тис. грн строком на 10 днів - по 19 липня 2015 року включно з подальшим зобов'язанням банку виплачувати вкладнику суму вкладу та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених цим договором.

Згідно з виписки по особовому рахунку НОМЕР_1 у цей же день з рахунку № НОМЕР_2, відкритого на ім'я ОСОБА_6, на рахунок позивача надійшли грошові кошти в сумі 200 тис. грн.

Того ж дня, а саме 09 липня 2015 року, постановою Правління Національного банку України № 452/БТ ПАТ «Радикал банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 липня 2015 року № 130 з 10 липня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Радикал банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал банк».

У подальшому постановою Правління Національного банку України від 09 листопада 2015 року № 769 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Радикал банк».

На підставі вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 09 листопада 2015 року № 203 про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал банк», призначено уповноважену особу - СавельєвуА.М., якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Радикал банк», визначені статтями 37, 38, 47-51 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), на два роки з 10 листопада 2015 року до 09 листопада 2017 року включно.

04 грудня 2015 року уповноваженою особою видано наказ № 227 «Щодо повідомлень про нікчемність правочинів (у тому числі договорів)», додатком № 1 до якого затверджено перелік правочинів, які є нікчемними.

З витягу з вказаного додатку вбачається, що до нього включено транзакцію з зарахування коштів на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 з рахунку ОСОБА_6 № НОМЕР_2 на суму 200 тис. грн, яка відбулась 09 липня 2015 року о 23 год 15 хв та транзакцію щодо зарахування коштів на депозитний рахунок позивача № НОМЕР_3 з поточного рахунку позивача НОМЕР_1.

Висновки уповноваженої особи про нікчемність правочинів стали підставою для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що за умови чинності наказів, якими виявлено ознаки нікчемності правочину позивача та застосовано наслідки недійсності правочину, вимоги про зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, є передчасними.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, Київський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що цей спір не містить ознак публічно-правового з огляду на висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим вказаний висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом доуповноваженої особи провизнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Радикал банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов'язання уповноваженої особиподати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, у яких з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Нормами статті 27 Закону № 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:

- уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;

- Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому на банки не поширюється дія Закону № 2343-ХІІ, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону № 4452-VI.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІ відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), є помилковим.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18) та від 30 січня 2019 року у справі № 820/4270/16 (провадження № 11-1351апп18).

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цю справу ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

З огляду на викладене на підставі частини першої статті 353 КАС України ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко