Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.01.2019 року у справі №826/5545/16
Постанова ВП ВС від 05.06.2019 року у справі №826/5545/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/5545/16

Провадження № 11-89апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року (суддя Келеберда В. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (судді Губська Л. В., Ісаєнко Ю. А., Оксененко О. М.) у справі № 826/5545/16 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової Світлани Сергіївни (далі - Нотаріус), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - ТОВ «Кей-колект»), ОСОБА_2 , про скасування рішень та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Нотаріуса про скасування рішень:

- від 31 серпня 2015 року з індексним номером 24037096 про реєстрацію за ТОВ «Кей-колект» права власності на земельну ділянку загальною площею 0,0905 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 713820932224 (далі - спірна земельна ділянка; запис про право власності від 31 серпня 2015 року № 10984080);

- від 31 серпня 2015 року з індексним номером 24044256 про реєстрацію за ТОВ «Кей-колект» права власності на домоволодіння загальною площею 399,3 кв. м, житловою площею 124,6 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 713995732224 (далі - спірне домоволодіння; запис про право власності від 31 серпня 2015 року № 10987060).

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача як суб`єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав. При цьому у справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень. З огляду на викладене спір у цій справі є публічно-правовим, а тому немає підстав для розгляду справи у межах заявлених позовних вимог за правилами цивільного судочинства. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 лютого 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Кей-колект» зазначило, що Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 15 липня 2016 року у справі № 369/12204/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Нотаріуса, ТОВ «Кей-колект», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2, скасував рішення Нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 серпня 2015 року № 24037096 і № 24044256. Таким чином, на час подання заперечення ТОВ «Кей-колект» позбавлено права власності на вказані вище об`єкти нерухомого майна, оскаржувані рішення скасовано в порядку цивільного судочинства.

Інші учасники справи відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанційустановили, що ОСОБА_2 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк»), уклали кредитний договір від 19 жовтня 2005 року № 31-616/10-2005П, договори про надання споживчого кредиту від 27 липня 2007 року № 11190464000 та від 12 березня 2008 року № 11313422000.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами ПАТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 уклали договори іпотеки, згідно з якими іпотекодавець (позивач) передав іпотекодержателю (банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме спірні земельну ділянку та домоволодіння.

12 грудня 2011 року ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-колект» уклали договір факторингу № 1, за умовами якого банк передав, а ТОВ «Кей-колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі кредитних договорів та договорів забезпечення.

На підставі договору факторингу ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-колект» уклали договір відступлення прав вимог за договором іпотеки, укладеним між банком і позивачем.

31 серпня 2015 року Нотаріус прийняв рішення з індексними номерами 24037096 та 24044256, якими провів державну реєстрацію за ТОВ «Кей-колект» права власності на спірні земельну ділянку та домоволодіння.

Не погодившись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спір між сторонами у справі не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на земельну ділянку та домоволодіння перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18) та № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) відповідно).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська