Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 823/94/18

Провадження № 11-1377апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «КБ «ПриватБанк»; Банк) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (суддя Рідзель О.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року (у складі колегії суддів Собківа Я. М., Петрика І. Й., Сорочка Є. О.) у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу АлексєєваМаксима Юрійовича (далі - приватний нотаріус АлексєєвМ. Ю.), третя особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк»), про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса АлексєєваМ.Ю., у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса від 27 листопада 2016 року № 32576883 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «КБ «ПриватБанк»;

- скасувати запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17660928, вчинений приватним нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про відсутність у відповідача правових підстав проводити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки державна реєстрація цього майна проведена всупереч Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), а також без дотримання умов договору іпотеки, тобто з порушенням Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 22 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса АлексєєваМ.Ю. від 27 листопада 2016 року № 32576883 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «КБ «ПриватБанк». Скасував вчинений приватним нотаріусом запис № 17660928 про реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за ПАТ «КБ «ПриватБанк».

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що реєстраційні дії приватного нотаріуса є протиправними, оскільки квартира позивача, яка є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, а загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м, що підпадає під дію Закону № 1304-VII. Крім цього, стягнення коштів з позивача за кредитним договором та одночасне набуття права власності на предмет іпотеки, який виступає забезпеченням виконання зобов'язань за цим кредитним договором при умові, що позичальник і іпотекодавець є однією особою, є подвійним стягненням.

Не погодившись із такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, АТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги АТ «КБ «ПриватБанк», серед іншого, зазначило, що ця справа не може розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з тих підстав, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, оскільки випливають з договірних відносин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 листопада 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

25 липня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено кредитний договір № CSIPGA00000298, відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати ОСОБА_3 кредит у сумі

48646,72 доларів США.

На забезпечення виконання умов цього договору між Банком та Позичальником було укладено договір іпотеки від 25 липня 2008 року (далі - Договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ТкаченкоІ.П.

Відповідно до умов цього договору іпотекодавець передав в іпотеку Банку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 52,2 м2 за адресою: АДРЕСА_1.

Вказаний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, якими, зокрема, передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, про що останній зобов'язаний повідомити іпотекодавця.

02 вересня 2016 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_3 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яке позивач отримав особисто 09 вересня 2016 року.

27 листопада 2016 року приватним нотаріусом АлексєєвимМ.Ю. прийнято рішення № 32576883 про проведення державної реєстрації права власності на двокімнатну квартиру загальною площею 52,2 м2 за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «КБ «ПриватБанк», про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис № 17660928.

Вважаючи протиправним прийняте приватним нотаріусом АлексєєвимМ.Ю. рішення від 27 листопада 2016 року № 32576883 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПАТ «КБ «ПриватБанк» та внесення на підставі цього рішення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 звернувся до суду із цим адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами п. 1 ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на протиправності дій приватного нотаріуса, як суб'єкта, наділеного Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оскільки ним порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки (існування мораторію на стягнення майна, наданого як забезпечення кредиту).

Однак, розгляд таких вимог потребує вирішення судом питання щодо виконання сторонами умов кредитного договору та договору іпотеки і відповідно наявності чи відсутності підстав набуття третьою особою прав іпотекодержателя.

Крім того, з даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що в Соснівському суді м. Черкас перебуває цивільна справа № 712/14077/17за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про виселення, рішення у якій станом на час розгляду цієї справи не прийнято.

Отже, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (між позивачем та третьою особою) у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання чи невиконання сторонами умов цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 та від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 16 ЦК Українипередбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (…), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду встановила помилковість розгляду справи судами попередніх інстанцій в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані з виконанням умов цивільно-правових угод, зокрема кредитного договору та договору іпотеки, а тому такий спір не є публічно-правовим і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

На підставі ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За приписами абз. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і (…) закриває провадження у справі з підстав, встановлених ст. 238 цього Кодексу.

Оскільки суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду встановила наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. 238, 341, 345, 349, 354, 355, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Алексєєва Максима Юрійовича, третя особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання протиправним та скасування

рішення - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В.СаприкінаСудді: Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна В.В.Британчук В.І.Данішевська О.С.Золотніков О.Р.Кібенко В. С Князєв Л.М.Лобойко Н.П.Лященко О.Б.Прокопенко Л.І.Рогач О.М.Ситнік О.С.Ткачук В.Ю.Уркевич О.Г.Яновська