Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 814/721/17

Провадження № 11-1488апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Дочірнього підприємства «Торжок» (далі - ДП «Торжок») до державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Глушак Ольги Олегівни (далі - державний реєстратор, Центр відповідно), Центру, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Первомайськ-Кондитер» (далі - ТОВ «Первомайськ-Кондитер», ТОВ відповідно), ТОВ «Ніквест 2017», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ДП «Торжок» на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року (судді Крусян А. В., Вербицька Н. В., Джабурій О. В.),

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ДП «Торжок» звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 24 лютого 2017 року № 34032402 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, запис № 19197445 про право власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю площею 21 347,4 кв. м, розташовану за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108/5 (далі - спірна будівля);

- зобов'язати державного реєстратора поновити за ДП «Торжок» реєстрацію права власності на спірну будівлю.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що державний реєстратор протиправно прийняв рішення та вніс запис щодо реєстрації права на нерухоме майно, оскільки дії відповідача суперечать вимогам чинного законодавства та рішенню суду про заборону вчиняти такі дії.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 8 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки порушений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ДП «Торжок» звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та помилковість висновку суду про те, що спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду судом апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги ДП «Торжок» зазначило, що предметом позову у справі є оскарження окремої владної управлінської дії державного реєстратора прав на нерухоме майно, а саме: визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна, а не оскарження права власності на об'єкт нерухомого майна. Підставою для звернення до суду із вказаним позовом є порушення державним реєстратором прав та інтересів ДП «Торжок» у сфері публічно-правових відносин (наявність заборон здійснення реєстраційних дій, наявність обтяжень, відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя) через порушення порядку здійснення ним владних управлінських функцій (реєстрація прав та їх обтяжень). Судом не враховано, що підставою позову не було порушення умов договорів (кредиту, іпотеки, відступлення прав), у зв'язку з чим у рамках цієї справи не розглядається порушення цивільних (господарських) прав, а тому справа підсудна адміністративним судам.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Первомайськ-Кондитер» зазначає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ДП «Торжок», а рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Торжок».

18 грудня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 19 травня 2006 року між ДП «Торжок» та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - Банк) був укладений кредитний договір № 19/К-К, на забезпечення виконання якого був нотаріально посвідчений договір іпотеки від 19 травня 2006 року (зареєстровано в реєстрі за № 2563, заборона на відчуження зареєстрована в реєстрі заборон 19 травня 2006 року за № 46), а також нотаріально посвідчений договір іпотеки від 8 вересня 2008 року (зареєстровано в реєстрі за № 4516, заборона на відчуження зареєстрована в реєстрі заборон 8 вересня 2008 року за № 4518/130).

Предметом іпотеки визначено нежитлову будівлю, яка знаходиться у м. Миколаєві по вул. Мала Морська, буд. 108, та в цілому складається з адміністративної будівлі залізобетонної за літ. А-8, загальною площею 5023,7 кв. м, споруди 7, огорожі 4, 5, покриття 1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 163597448101), та Спірну будівлю, яка складається з нежитлової будівлі торговельного центру за літ. А1-6, А2-1 загальною площею 21 347,4 кв.м, з навісом за літ. Б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 163721048101).

У зв'язку з невиконанням позивачем умов кредитного договору Банк виставив на продаж відповідні права.

14 листопада 2016 року в електронній формі було проведено аукціон з реалізації активів Банку, на якому ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» було продано право вимоги за кредитним договором від 19 травня 2006 року № 19/К-К, дата закінчення договору - 27 лютого 2015 року, із забезпеченням нерухомим майном договорів іпотеки, а також було продано майнові права, що полягають у праві вимоги грошових коштів.

28 листопада 2016 року між Банком та переможцем аукціону - ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» підписано договір про відступлення прав вимоги № 7262, а 13 грудня 2016 року підписано договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 травня 2006 року, який зареєстровано в реєстрі за № 2563, та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 8 вересня 2008 року, який зареєстровано в реєстрі за № 4516. Ці договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. 13 грудня 2016 року та зареєстровані в реєстрі під № 1594 та № 1593 відповідно.

13 грудня 2016 року між ТОВ Фінансова компанія «Фінмарк» і ТОВ «Первомайськ-Кондитер» підписано договори про відступлення прав вимоги № 071/11-16К, про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 травня 2006 року, який зареєстровано в реєстрі за № 2563, та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 8 вересня 2008 року, який зареєстровано в реєстрі за № 4516.

Отже, на підставі зазначених вище договорів третя особа - ТОВ «Первомайськ-Кондитер» - набула право вимоги.

16 грудня 2016 року ТОВ «Первомайськ-Кондитер» направило позивачу повідомлення про відступлення права вимоги, у якому викладено процес відступлення прав, повідомлено про необхідність сплатити у термін 30 днів основне зобов'язання в сумі 52 669 355,42 грн, а також повідомлено про право письмово повідомити про намір купити предмет іпотеки і набути переважне право на його придбання. У разі невиконання вимоги позивача повідомлено про застосування звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У зв'язку з неотриманням повідомлення, запереченням пропозицій щодо погашення боргу чи придбання предмета іпотеки ТОВ «Первомайськ-Кондитер» звернулось до державного реєстратора із заявами про реєстрацію права власності на предмети іпотеки у м. Миколаєві по вул. Мала Морська, буд. 108, 108/5.

26 січня 2017 року державним реєстратором прийнято рішення про зупинення державної реєстрації у зв'язку з наявністю запису про заборону вчинення будь-яких дій щодо реєстрації прав на предмет іпотеки на підставі ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року у справі 915/473/15.

Разом із тим постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2017 року скасовано ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року у справі 915/473/15.

У зв'язку зі зняттям заборон ТОВ «Первомайськ-Кондитер» звернулось із відповідною заявою та документами до державного реєстратора.

Державним реєстратором Центру 24 лютого 2017 року винесено рішення № 34032402 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, буд. 108 та 108/5, за ТОВ «Первомайськ-Кондитер», про що зроблено відповідний запис.

Не погоджуючись із реєстрацією права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за ТОВ «Первомайськ-Кондитер», позивач звернувся до суду із цим позовом.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у зазначеній редакції) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як убачається з установлених судами фактичних обставин справи, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правової угоди з підстав порушення господарських зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нежитлові будівлі, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Визнання незаконним та скасування зазначеного вище рішення відповідача впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини першої статті 12 ГПК (у зазначеній редакції) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду Українита адміністративних судів.

За змістом частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Зі змісту позовних вимог та наведених на їх обґрунтування доводів убачається, що ДП «Торжок» звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке з огляду на суб'єктний склад сторін у справі підлягає захисту в порядку господарського судочинства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ДП «Торжок» слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року- без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Торжок» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна О. С. Золотніков О. Р. Кібенко В. С. КнязєвО. М. Ситнік О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська