Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року

м. Київ

справа № 990/368/24

провадження № 11-114заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії і

ВСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, в якому просила:

- скасувати рішення ВРП від 07 листопада 2024 № 3263/0/15-24 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Кіровоградського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» (далі - спірне рішення);

- зобов`язати ВРП повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді та зарахувати до стажу, що дає право на відставку, 5 років стажу, який передбачений статтями 69, 137 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ).

Вимоги аргументувала тим, що Рада, коли розглядала питання наявності в неї необхідної для звільнення за заявою судді у відставку тривалості роботи на цій посаді, не зарахувала до стажу роботи на посаді судді період її навчання за заочною формою у вищому юридичному навчальному закладі. За позицією позивачки, натепер приписи законодавства та правничі висновки Верховного Суду, на які покликалася ВРП у спірному рішенні, мають дискримінаційний характер та погіршують становище суддів, які були призначені на посаду до ухвалення Закону № 1402-VІІІ.

Позивачка вважає, що застосування правил абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII призводить до порушення принципу «єдиного статусу суддів» та нерівного забезпечення гарантій, зокрема матеріальних та соціальних, для суддів, призначених у різний час. Якщо зважити на те, що приписи статей 69 та статті 137 цього Закону діяли під час її роботи на посаді судді, то, на її думку, передбачені ними гарантії та права поширюються на неї, оскільки ці гарантії давали їй правомірні сподівання на можливість звільнення з посади судді у відставку із зарахуванням стажу професійної діяльності у сфері права щонайменше 5 років.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду як суд першої інстанції рішенням від 11 лютого 2025 року (далі - оскаржене судове рішення) відмовив у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції виходив з того, що ВРП, коли ухвалювала спірне рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення її з посади судді Кіровоградського окружного адміністративного суду у відставку у зв`язку з тим, що вона не має достатнього стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 402-VIII і визначеного відповідно до статті 137 з урахуванням пункту 34 розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, - діяла у спосіб, визначений Законом № 1402-VІІІ. Відтак підсумував, що нема фактичних та юридичнихпідстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

3. Позивачка ОСОБА_1 не погодилася з цим рішенням суду і через підсистему «Електронний суд» подала до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

На думку авторки скарги, суд залишив без судового розгляду, оцінки та викладу мотивів відхилення наведені у її позовній заяві доводи про те, що відомості про її роботу (служіння) на посадах: головного юрисконсульта з 30 квітня 1999 року по 18 липня 2000 року, начальника юридичного сектору з 18 липня 2000 року по 18 червня 2002 року, начальника юридичного відділу Кіровоградської митниці з 18 червня 2002 року по 27 травня 2009 року, а також те, що на цих чисто юридичних посадах їй було присвоєно спеціальне звання радник митної служби 1-го рангу, є тими обставинами, які мали бути використані під час обчислення стажу і дають право судді сподіватися бути звільненим з цієї посади з правом на відставку. За її численням та запевненнями, період перебування на перелічених посадах у митних органах України до призначення її на посаду судді доводить, що вона набула стаж юридичної роботи 10 років 28 днів, а також що перебування на цих суто юридичних посадах упродовж цього строку дає їй правничі підстави на зайняття надалі посади судді Кіровоградського окружного суду.

На основі аналізу своїх повноважень, якими вона була наділена, коли обіймала посади юриста та начальника юридичного відділу митниці, переконує, що вона «фактично брала активну участь у здійсненні правосуддя як сторона у справі та представник інтересів держави», а це, своєю чергою, є передумовою того, що відтинок роботи на суто юридичних посадах з 30 квітня 1999 року по 27 травня 2009 року загальним строком 10 років 28 днів правомірно є строком, який має бути використаний під час обчислення стажу судді, що дає право на відставку. У зв`язку із цим вважає, що зарахування з означеного періоду роботи за професією до стажу судді, що дає право на відставку, лише трьох років є проявом виразно суб`єктивного підходу до лічення цього стажу, який спростовується об`єктивними аргументами в її інтерпретуванні.

Не погоджується скаржниця і з висновками суду першої інстанції про те, що до стажу роботи, який дає їй як судді право на відставку, не зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, оскільки вона їх закінчила заочно. Щодо цього зазначила, що посилання суду на постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (далі - Постанова КМУ № 865) не може бути правовим [і коректним], оскільки приписи цього акта законодавства не містять застережень щодо зарахування якоїсь певної (чи саме «денної») форми навчання для юридичних факультетів вищих навчальних закладів.

Апеляційна скарга містить й інші обґрунтування та мотиви, які так чи інакше доповнюють або деталізують основні доводи, що наведені в позовній заяві.

4. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 10 березня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 02 квітня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 01 травня 2025 року.

5. ВРП через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила викладені в скарзі доводи ОСОБА_1 та погодилась з наведеними в оскарженому судовому рішенні підставами та висновками суду щодо відмови в задоволенні позову.

З-поміж іншого, ВРП у відповідь на посилання скаржниці про необхідність зарахування до її стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, п`яти років стажу роботи у галузі права відповідно до приписів статті 69 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час перебування на посаді судді та на день подання заяви про відставку) зазначила, що для такого зарахування нема причин, позаяк для обчислення стажу роботи на посаді судді за точним розумінням законодавства беруть до уваги ті його норми, які є застосовними для регулювання відносин, що виникли, тобто у правовідносинах з обчисленням стажу роботи на посаді судді, який би давав право позиваці на відставку, застосування підлягали норми, які були чинними на день призначення (обрання) її на посаду судді.

За результатами вивчення документів щодо визначення наявності в судді ОСОБА_1 відповідного стажу для звільнення у відставку, а саме актів про призначення, обрання на посаду судді, копій трудової книжки, дипломів з додатками, довідки, наданої Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, ВРП встановила, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 на дату ухвалення спірного рішення становить 18 років 5 місяців 24 дні, з яких: стаж роботи на посаді судді -15 років 5 місяців 24 дні, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки. Іншого стажу, який відповідно до вимог законодавства надавав би судді ОСОБА_1 право на відставку, згідно з наявними у ВРП матеріалами бракує.

Рада вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Через це просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

6. Обставини справи лаконічно можна викласти так.

Президент України Указом від 13 травня 2009 року № 318/2009 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду строком на п`ять років, а Верховна Рада України Постановою від 21 травня 2015 року № 479-VIII обрала її на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду безстроково.

Відповідно до довідки від 15 жовтня 2024 року, яку видав виконувач обов`язків керівника апарату Кіровоградського окружного адміністративного суду, стаж роботи позивачки на посаді судді, а також інша діяльність, що дає право на відставку, складає 26 років (з 01 вересня1996 року по 19 травня 2000 року) - навчання в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету (половина терміну навчання -1 рік 10 місяців 9 днів); з 18 липня 2000 року по 27 травня 2009 року - робота в митних органах: начальник юридичного сектору, начальник юридичного відділу митниці; з 29 травня 2009 до дати видачі довідки (15 жовтня 2024 року) - суддя, заступник голови, голова Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Копія диплома з додатком про освіту підтверджує, що ОСОБА_1 з 1996 до 2000 року навчалася в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 19 травня 2000 року отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Міжнародне право», здобула кваліфікацію «Спеціаліст з міжнародного права» (диплом спеціаліста ).

Згідно з довідкою, наданою Київським національним університетом імені Тараса Шевченка від 29 жовтня 2024 року № 010-19/371, ОСОБА_1 з 25 липня 1996 року була зарахована до складу студентів другого курсу заочного відділення Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка і у травні 2000 року закінчила повний теоретичний та практичний курс навчання заочного відділення цього навчального закладу.

ОСОБА_1 21 лютого 2003 року вступила та 25 квітня 2006 року закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка й отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», здобула кваліфікацію юриста та освітньо-кваліфікаційний рівень «Спеціаліст», форма навчання - заочна.

За записами у трудовій книжці ОСОБА_1 у період з 01 липня 1993 року до 27 травня 2009 року працювала в Кіровоградській митниці на посадах:

- старшого інспектора Кіровоградської митниці (з 01 липня 1993 року по 10 листопада 1993 року);

- головного інспектора відділу по роботі з особовим складом (з 11 листопада 1993 року по 02 серпня 1994 року);

- головного інспектора по охороні праці Кіровоградської митниці (з 03 серпня 1994 року по 31 травня 1995 року);

- помічника начальника митниці по охороні праці (з 01 червня 1995 року по 26 травня 1996 року);

- головного інспектора (з 27 травня по 30 червня1996 року);

- помічника начальника (з 01 липня по 30 грудня 1996 року);

- головного інспектора по охороні праці (з 31 грудня 1996 року по 31 березня 1997 року);

- старшого інспектора по охороні праці митниці (з 01квітня 1997 року по 29 квітня 1999 року);

- головного юрисконсульта (з 30 квітня 1999 року по 17липня 2000 року);

- начальника юридичного сектора (з 18 липня 2000 року по 17травня 2002 року);

- начальника юридичного відділу (з 18 червня 2002 року по 27 травня 2009 року);

З 29 травня 2009 року ОСОБА_1 перебувала на посаді судді Кіровоградського окружного адміністративного суду.

15 жовтня 2024 року суддя ОСОБА_1 звернулася до ВРП із заявою про звільнення її з посади судді у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

07 листопада 2024 року Рада ухвалила спірне рішення, яким відмовила ОСОБА_1 у звільненні її з посади судді Кіровоградського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Ключовими аргументами для відмови стало те, що вивчення документів щодо визначення наявності в судді ОСОБА_1 відповідного стажу для звільнення у відставку, а саме актів про призначення, обрання на посаду судді, копій трудової книжки, дипломів з додатками, довідок показало, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 станом на 07 листопада 2024 року (дата ухвалення спірного рішення ВРП) становить 18 років 5 місяців 24 дні, з яких стаж роботи на посаді судді -15 років 5 місяців 24 дні. До стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді зараховано також стаж (досвід) її роботи (професійної діяльності) в галузі права, який визначений законом як мінімальний для набуття права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, - 3 роки.

ВРП виснувала, оскільки суддя ОСОБА_1 не має достатнього для звільнення у відставку стажу роботи, визначеного статтею 116 Закону № 1402-VIII, а також абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону в редакції Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» ( далі- Закон № 1798-VIII), то не може бути звільнена з посади судді у відставку.

Незгода ОСОБА_1 із зазначеним спірним рішенням ВРП стало підставою для її звернення до суду з позовом.

7. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, оцінила доводи, наведені скаржницею в апеляційній скарзі, та аргументи, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, перевірила судове рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувала всі фактичні обставини справи за наявними у справі матеріалами та з дотриманням меж апеляційного перегляду та принципів адміністративного судочинства, не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення, та виснувала, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

8. Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частина друга статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зобов`язують суд застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суди зобов`язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що своєю чергою означає і зважання на тлумачення Конвенції, яке надає ЄСПЛ, що є мінімальними стандартами демократичного суспільства.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України унормовано, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації ВРП визначаються Законом № 1798-VIII.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон № 1402-VIII.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

За приписами статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 і 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Частини перша, третя статті 116 Закону № 1402-VIІІ (у редакції, чинній на час подання заяви про відставку) встановлюють, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Згідно зі статтею 137 Закону № 1402-VIІІ (у редакції до 05 серпня 2018 року) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Законом № 1798-VIII (набрав чинності з 05 січня 2017 року) пункт 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».

Надалі Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12 липня 2018 року № 2509-VIII (набрав чинності 05 серпня 2018 року) статтю 137 Закону № 1402-VIІІ доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».

9. У межах цієї справи підлягають розв`язанню питання, пов`язані з виникненням спірних правовідносин, які зумовлені ухваленням спірного рішення ВРП про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Кіровоградського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

10. Зі змісту спірного рішення видно, що ВРП його ухвалила з тієї причини, що судді ОСОБА_1 , аби бути звільненою з посади судді на підставі заяви про відставку, бракувало для цього достатнього стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-VIII і визначеного відповідно до статті 137 з урахуванням пункту 34 розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Ці самі норми закону застосував і суд першої інстанції.

11. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Указом Президента України від 13 травня 2009 року № 318/2009 строком на п`ять років без проведення конкурсних процедур. Отже, вона має право на зарахування їй до стажу роботи на посаді судді стаж (досвід) роботи, вимоги щодо якого визначає закон, та надає право для призначення на посаду судді під час її призначення на посаду судді вперше.

За абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIІІ визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі у конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами.

На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді (13 травня 2009 року) питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-ХІІ) та постановою КМУ № 865.

За частиною першою статті 7 Закону № 2862-ХІІ на посаду судді міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

12. Велика Палата погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що ВРП, коли вирішила, що нема підстав для зарахування позивачці п`яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена Законом № 1402-VIII, діяла правильно та точно відповідно до вимог закону, оскільки на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді діяв Закон № 2862-ХІІ, який вимагав щонайменше трьох років стажу роботи в галузі права.

Посилання скаржниці на те, що оскаржене судове рішення повинно містити аргументи на користь зарахування всього її трудового стажу, слушно визнані необґрунтованими, бо не є такими, що впливають на правомірність оскарженого рішення про те, що у світлі конкретних обставин до стажу, який надає судді [ ОСОБА_1 ] право на відставку, зарахованими можуть бути лише три роки роботи в галузі права, і такий стаж не потребує визначення.

13. Повертаючись до нормативно-правового регулювання правовідносин у цій справі, варто зазначити, що згідно з абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Тобто, абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII установлено можливість зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, періодів роботи на інших посадах.

Однак із записів трудової книжки скаржниці не вбачається підстав стверджувати, що ОСОБА_1 працювала на посадах, перелічених в абзаці 2 частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII.

14. Велика Палата зазначає, що аналіз законодавства не викликає застережень щодо висновків суду першої інстанції про те, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства в частині визначення обсягу стажу, які були чинними на день призначення (обрання) судді. При обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо застосовуються приписи частини першої статті 137 зазначеного Закону та правила частини другої цієї статті щодо стажу, який зараховується додатково.

15. Велика Палата акцентує увагу на тому, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді.

Аналогічну правову позицію неодноразово висловлено Великою Палатою, зокрема, в постановах від 24 жовтня 2019 року у справі № 9901/2/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19.

Такий підхід відповідає принципу правової визначеності, який дозволяє особі під час призначення (обрання) на посаду судді спрогнозувати законодавчі гарантії діяльності судді та убезпечує їх від погіршення в умовах зміни законодавства.

16. У зв`язку із цим Велика Палата вважає, що доводи апеляційної скарги скаржниці про те, що застосування приписів абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII порушує принцип «єдиного статусу суддів» та нерівного забезпечення гарантій (матеріальних та соціальних) стосовно суддів, призначених у різний час, та погіршує становище у питанні зарахування до суддівського стажу суддів, призначених на посаду до набрання чинності Законом № 1402-VІІІ, є неспроможними, оскільки не ґрунтуються на законі.

17. Як такі, що не базуються на історичному, системному, логічному та цільовому трактуванні фактичних обставин та норм права, що регулюють спірні відносини, а такі, що в основному опираються на власне, певним чином тенденційне інтерпретування приписів судоустрійного закону, Велика Палата вважає доводи авторки апеляційної скарги про необхідність надання важливого, позитивного і вирішального значення відомостям про вид, час і зміст (юридичну природу) діяльності на посадах юриста та начальника юридичного відділу митниці, які об`єктивно доводили, що вона «фактично брала активну участь у здійсненні правосуддя як сторона у справі та представник інтересів держави», а тому цілком мали бути віднесені до її стажу, що дає судді право на відставку.

18. Велика Палата також погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що нема підстав, щоб зарахувати до стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку, половину строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

19. Відповідно до матеріалів справи та згідно із системним аналізом нормативно- правового врегулювання правовідносин цієї справи на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді (13 травня 2009 року) половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах зараховується до стажу роботи, що дає судді право на відставку, на підставі постанови КМУ № 865 (у редакції, чинній станом на 13 травня 2009 року).

За змістом підпункту 31 пункту 3 цієї постанови до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

20. Отож, умови, визначені постановою КМУ № 865, щодо зарахування до стажу роботи, що дає судді право на відставку, виключно денної форми навчання на дату призначення позивачки на посаду судді вже існували.

21. Було встановлено (і скаржниця цього не заперечує), що ОСОБА_1 з 1996 до 2000 року навчалася в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за заочною формою навчання за спеціальністю «Міжнародне право», а також з 2003 року до 2006 року - у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за заочною формою навчання за спеціальністю «Правознавство».

За таких обставин суд першої інстанції дійшов слушного висновку про відсутність правових підстав для зарахування до стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

22. Велика Палата раніше висловлювала свою позицію в аспекті подібного питання, яке має стосунок до цього апеляційного перегляду. Зокрема, у постанові від 03 вересня 2020 у справі № 9901/521/19 на підставі аналізу норм Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», Постанови № 865, Закону України «Про пенсійне забезпечення» дійшла висновку, що заочна та вечірня форми навчання у вищому юридичному навчальному закладі не зараховуються до стажу судді, який дає право на відставку.

23. З огляду на викладене Велика Палата вважає, що суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

24. Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскарженому судовому рішенні, а тому не містять вагомих підстав для визнання його протиправним, невмотивованим і таким, що підлягає скасуванню.

25. Велика Палата при формуванні висновків цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Велика Палата вважає, що учасники цієї судової справи, зокрема й скаржниця, на рівні позовного та апеляційного проваджень отримали вичерпні відповіді на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах.

26. Згідно із частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 цього Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності викладених у оскарженому судовому рішенні висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2025 року у справі № 990/368/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

Ю. Л. Власов О. В. Ступак

І. А. Воробйова І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

М. В. Мазур