ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 908/3641/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Гоголь Т.Г. Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргиприватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.06.2016 у справігосподарського суду Запорізької областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "МП "ПМК" доприватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"простягнення 203 298, 41 грнв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились;від відповідача:Мальчев В.Є.- дов. № 3811 від 13.06.2016;ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

При новому розгляді справи рішенням господарського суду Запорізької області від 23.03.2016 (суддя Серкіз В.Г.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнено з ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" на користь ТОВ "МП ПМК" 169 904 (сто шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот чотири) грн., 22 коп. основного боргу, 4 058 (чотири тисячі п'ятдесят вісім) грн. 28 коп. пені, 18 524 (вісімнадцять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн. 26 коп. суми інфляційних втрат, 811 (вісімсот одинадцять) грн. 65 коп. 3 % річних, 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. збитків, а саме витрати на послуги адвоката та 4 066 (чотири тисячі шістдесят шість) грн. 00 коп. судового збору.

Постановою від 01.06.2016 Донецького апеляційного господарського суду (судді: Скакун О.А.- головуючий, Колядко Т.М., Ломовцева Н.В.) рішення господарського суду Запорізької області від 23.03.2016 у справі № 908/3641/15 частково скасовано. Позовні вимоги ТОВ "МП "ПМК" задоволено частково. Стягнено з ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" на користь ТОВ "МП "ПМК" основний борг у розмірі 169 904, 22 грн., пеню в сумі 3 806, 92 грн., 3 % річних у розмірі 763, 17 грн., інфляційні втрати в сумі 3 737, 89 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3 564, 24 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ТОВ "МП "ПМК" на користь ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 551, 90 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" не здійснив оплату поставленої продукції у встановлений договорами строк.

Не погоджуючись з судовими рішеннями приватне акціонерне товариство "Запорізький електровозоремонтний завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення. Скаржник посилається на те, що господарські суди порушили ст.ст.11, 526, 530, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України. Скаржник вважає, що строк виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару на момент подання позову за договорами не настав.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.08.2016 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді Гоголь Т.Г., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.08.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вказаному вище складі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволені касаційної скарги.

Господарськими судами встановлено, що ТОВ "МП "ПМК" та ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" 25.11.2014 уклали договори поставки № 140448 від 25.11.2014 та № 140466 від 04.12.2014, за умовами яких постачальник зобов'язується у 2014 році поставити (передати у власність) замовникові товари, зазначені у специфікаціях - додатках до цих договорів, а замовник - прийняти й оплатити товари на умовах цих договорів.

Відповідно п. 3.1 договору поставки № 140448 ціна договору становить 111 900, 00 грн. у тому числі ПДВ 20 %: 18 650, 00 грн., що зазначено у специфікації № 1.

Відповідно п. 3.1 договору поставки № 140466 ціна договору становить 118 662, 00 грн., у тому числі ПДВ 20 %: 19 777, 00 грн., що зазначено у специфікації № 1.

Пункт 3.2 договорів сторони узгодили, що замовник оплачує поставлений постачальником товар виключно за ціною, вказаною у специфікаціях - додатках до договорів.

Відповідно п. 4.2 договорів замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами за цими договорами акту приймання-передачі товару та отримання замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. В актах приймання-передачі товару сторони за цими договорами повинні зазначити найменування, асортимент, кількість та ціну товарів, номер та дату договору, номер та дату заявки на постачання товару, дату отримання постачальником заявки на постачання товару, реквізити видаткової накладної, за якою отриманий товар, інші відомості за необхідності.

Згідно п. 4.3 договорів до рахунку на оплату товарів додаються: податкова накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару).

Право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договорів, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін видаткової накладної та відсутності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару. У разі наявності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару, право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договорів, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін акту приймання-передачі товару (п. 5.5 договорів).

Пунктом 5.8 договорів сторони визначили, що приймання товару здійснюється замовником відповідно до умов цього договору, а також відповідно до умов Інструкції № П-6 від 15.06.1965 № "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю" та Інструкції № П-7 від 25.04.1966 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", якщо умови зазначених Інструкцій не суперечать умовам цього договору та/або чинному законодавству (вказані Інструкції застосовуються в частині, що не суперечить умовам цього договору та/або чинному законодавству).

Приймання товару здійснюється замовником за наявності товаросупровідних документів: товарно-транспортної накладної (інших документів щодо транспортування товару), пакувальних аркушів, податкової накладної на кожну партію товару, рахунку на оплату товару, документів, що підтверджують якість товару.

За п. 5.12 договорів підтвердженням одержання товару замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 7.2.1 договорів сторони узгодили, що у разі порушення строків оплати отриманого товару замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Відповідно п. 10.1 договори набирають чинності з дати їх підписання сторонами і діють до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договорами.

На виконання умов вказаних вище договорів ТОВ "МП "ПМК" поставило ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" товар: за видатковою накладною № РН-347 від 03.12.2014 (договір № 140448 від 25.11.2014) на суму 103 343, 34 грн. та за видатковою накладною № РН-348 від 10.12.2014 (договір № 140466 від 04.12.2014) на суму 66 560, 88 грн. Всього на загальну суму 169 904, 22 грн.

Апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що договори за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Частина 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, передбачає, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Господарськими судами встановлено, що товар за спірними договорами поставки прийнятий ТОВ "Запорізький електровозоремонтний завод" без зауважень щодо кількості та якості, у зв'язку з чим на підставі п.5.5 договорів право власності на товар перейшло до відповідача в момент підписання видаткових накладних, тобто 03.12.2014 за договором № 140448 від 25.11.2014 та 10.12.2014 за договором № 140466 від 04.12.2014.

Як вказувалося вище у п. 5.8 договорів сторони узгодили, що приймання товару здійснюється відповідно Інструкції № П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР 15.07.1965 та Інструкції № П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР 25.04.1966, якщо їх умови не суперечать умовам договорів та/або чинному законодавству.

Оскільки умовами спірних договорів сторони не регламентували порядок складання актів приймання-передачі товару, то господарські суди дійшли висновку, що в цій частині застосовуються положення зазначених Інструкцій, де передбачено, що акт щодо фактичної кількості та комплектності отриманої продукції складається у день закінчення приймання продукції за якістю та комплектністю, акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-отримувача не пізніше ніж на наступний день після складання акту.

Господарські суди дійшли висновку, що оскільки дні приймання продукції за спірними договорами (3 та 10 грудня 2014 року) були робочими днями, отже ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" повинен був скласти та затвердити акти приймання продукції за кількістю та якістю не пізніше 4 та 11 грудня 2014 року, відповідно.

Враховуючи, що обов'язок складання актів приймання-передачі товару є передумовою розрахунків між сторонами, то господарські суди також дійшли висновку, що строк оплати поставленої продукції за спірними договорами (90 банківських днів) принагідно обраховувати з першого банківського дня після спливу строку складання цих актів, тобто з 5 та 12 грудня 2014 року, відповідно. Тому на підставі п. 4.2 спірних договорів строк оплати за договором поставки № 140448 від 25.11.2014 спливає 16.04.2015, а за договором поставки № 140466 від 04.12.2014 - 22.04.2015.

Статтями 526, 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарські суди встановили, що на момент звернення ТОВ "МП "ПМК" з позовною заявою строк виконання зобов'язання ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" настав.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами і договором.

Відповідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок штрафних санкцій, 3 % річних дійшов висновку, що він є арифметично невірним, оскільки позивач неправильно визначив початкову дату їх нарахування. Враховуючи, що кінцевими датами оплати поставленої продукції за спірними договорами є 16 та 22 квітня 2015 року, то право на нарахування штрафних санкцій та 3 % річних виникло у позивача з 17 та 23 квітня 2015 року, відповідно.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

На виконання умов договору про надання юридичних послуг ТОВ "МП "ПМК" за платіжним дорученням № 123 від 12.06.2015 перераховало ОСОБА_8 10 000, 00 грн. за рахунком № 4 від 11.06.2015.

Що стосується стягнення збитків то апеляційним господарським судом встановлено, що ані з платіжного доручення № 123 від 12.06.2015, ані з рахунку на оплату таких послуг № 4 від 11.06.2015 не вбачається, що грошові кошти в сумі 10 000, 00 грн. перераховані саме у зв'язку з розглядом справи №908/3641/15, адже предметом зазначеного договору є надання юридичних послуг, пов'язаних з поточною господарською діяльністю ТОВ "МП "ПМК".

У рахунку і платіжному дорученні містяться посилання лише на договір про надання юридичних послуг № 4/ю від 23.04.2015 без уточнення змісту таких послуг.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені касаційної скарги відмовити.

Постанову від 01.06.2016 Донецького апеляційного господарського суду зі справи № 908/3641/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Г. Гоголь

О.М. Сибіга