ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 904/1646/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиДочірнього підприємства "Петриківкатеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, смт. Петриківка, Дніпропетровська обл.на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 рокуу справі господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київдо Дочірнього підприємства "Петриківкатеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, смт. Петриківка, Дніпропетровська обл.простягнення 111 698, 80 грн.

за участю представників

позивача: Мельник В.В.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до дочірнього підприємства "Петриківкатеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (далі за текстом - ДП "Петриківкатеплоенерго") про стягнення 35 988, 98 грн. пені, 6 044, 99 грн. 3 % річних 69 664, 83 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ДП "Петриківкатеплоенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пеню в розмірі 16 407, 19 грн., 3 % річних в розмірі 5 947, 40 грн., інфляційні втрати в розмірі 42 583, 62 грн. та судовий збір; в решті позову - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано наявністю тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені, зокрема, відповідач є комунальним підприємством, єдиним видом господарської діяльності якого є виробництво та постачання теплової енергії за регульованими тарифами і причиною неналежного виконання зобов'язання стала нестабільність надходжень коштів із бюджету споживачам теплової енергії, які не мають змоги своєчасно сплачувати за спожиту теплову енергію відповідачу; при цьому, відповідач вживав заходи щодо виконання зобов'язання; також судом враховано повну сплату відповідачем заборгованості станом на день розгляду справи.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року скасовано частково: присуджено до стягнення з ДП "Петриківкатеплоенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пеню в розмірі 32 891, 08 грн., 3 % річних в розмірі 5 947, 40 грн., інфляційні втрати в розмірі 42 583, 62 грн. та судовий збір; в іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано відсутністю доказів, на підставі яких місцевий господарський суд дійшов висновків про наявність підстав, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення розміру пені на 50 %.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ДП "Петриківкатеплоенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року і залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ДП "Петриківкатеплоенерго" (покупець) укладено Договір № 732/14-БО-3 купівлі-продажу природного газу від 11.12.2013 року (далі за текстом - Договір) та додаткові угоди до нього № № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8.

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що газ, який продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Згідно з п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року газ обсягом до 900,0 тис. куб.м.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору позивачем протягом січня - квітня та жовтня - грудня 2014 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 2 939 610, 79 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

В п. 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Також, судами встановлено, що відповідач порушив умови Договору і оплату отриманого природного газу здійснив несвоєчасно та із значним порушенням строків, передбачених Договором.

За розрахунками позивача до стягнення підлягає пеня у розмірі 35 988, 98 грн. за природний газ поставлений: у січні 2014 року - за період прострочки з 15.02.2014 року по 12.03.2014 року; у лютому 2014 року - за період прострочки з 15.03.2014 року по 25.06.2014 року; у березні 2014 року - за період прострочки з 15.04.2014 року по 30.07.2014 року; у квітні 2014 року - за період прострочки з 15.05.2014 року по 04.08.2014 року; у жовтні 2014 року - за період прострочки з 15.11.2014 року по 01.12.2014 року; у грудні 2014 року - за період прострочки з 15.01.2015 року по 29.01.2015 року.

В п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи дані щодо фактичної оплати отриманого природного газу відповідачем, господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір в частині заявленої до стягнення пені, дійшли вірних висновків, що розрахунок пені, наданий позивачем, суперечить вимогам чинного законодавства і не враховує положень п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року, оскільки в наданому позивачем розрахунку день проведення операцій по оплаті існуючої заборгованості включено в період часу, за який здійснюється стягнення пені, а тому вірним є розмір пені, який підлягає до стягнення пені за ті ж самі періоди у розмірі 32 814, 38 грн.

В касаційному порядку відповідачем оскаржується лише стягнення пені у повному розмірі в сумі 32 814, 38 грн. та відмова у зменшенні її розміру на 50 %.

З урахуванням встановлених господарськими судами обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду, відповідач у судовому засіданні заявив усне клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені на 50 % місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач є дочірнім підприємством комунального підприємства, заснованого на комунальній власності територіальної громади. За специфікою мети створення, предметом господарської діяльності відповідача є виробництво і реалізація споживачам теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання. Отже, скаржник займається пріоритетною, соціально-орієнтованою сферою господарської діяльності, спрямованою на забезпечення функціонування населеного пункту. При цьому, відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки згідно п. 1.2. Договору газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами. Порядок розрахунків відповідача з постачальниками енергоносіїв є законодавчо врегульованим, що виключає можливість відповідача впливати на своєчасність розрахунків за природний газ. Відповідачем вжито належних заходів до виконання зобов'язання та добровільно усуненні допущені порушення.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів, на підставі яких місцевий господарський суд міг би дійти вищезазначених висновків.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції щодо порушення місцевим господарським судом положень ст. 84 ГПК України при прийнятті ним рішення про зменшення розміру пені на 50 % через недоведеність підстав, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення розміру пені.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ДП "Петриківкатеплоенерго", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року у справі № 904/1646/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Мачульський