Постанова ВГСУ від 31.03.2015 року у справі №927/1594/14

Друк

Пошук

252

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 31.03.2015 року у справі №927/1594/14

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 927/1594/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу ТОВ "Прогрес"на постановувід 27.01.2015 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№927/1594/14 господарського суду Чернігівської областіза позовомТОВ "СІБ-АГРО"доТОВ "Прогрес"простягнення 34914,84 грн.за участю представників:

позивача: Пилипенко О.Ю., дов. від 30.03.2015 б/н;

відповідача: не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 19.11.2014 (суддя М. Цимбал-Нарожна), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 (судді О. Тищенко, І. Іоннікова, К. Тарасенко) позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Прогрес" 34914,84 грн. основного боргу та 1827 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами ТОВ "Прогрес"- відповідач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 19.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача. Вважає, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, а саме ст. 43 ГПК України, ст.ст. 257, 261, 680, 681 ЦК України. Висновки судів про те, що позовна давність не пропущена не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

10.11.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІБ-АГРО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОГРЕС" було укладено договір поставки № 054КАк від 10.11.2011 року, відповідно до якого ТОВ "ПРОГРЕС" зобов'язувалося передати у власність ТОВ "СІБ-АГРО" кукурудзу, а покупець зобов'язався прийняти її та оплатити на умовах, передбачених Договором поставки.

Відповідно до п. 2.2 договору поставки, якість товару має відповідати наступним показникам: вологість-14,0 %; засміченість - 3,0 %, інші показники - відповідно до вимог ДСТУ 4525:2006.

Відповідно до п. 2.6 договору поставки у випадку, якщо якість товару не відповідає обумовленим якісним характеристикам, але може бути доведена до таких, Покупець має право прийняти такий товар по фізичній вазі. При цьому, Постачальник зобов'язується визнати зменшення ваги товару у зв'язку з доведенням (поліпшенням) товару до необхідних якісних показників. Витрати з доведенням товару до показників передбачених ДСТУ для даного виду товару покладаються на Постачальника.

Відповідно до договору поставки №054КАк від 10.11.2011р. позивач оплатив та отримав від відповідача кукурудзу.

У зв'язку з тим, що товар не відповідав показникам ДСТУ для даного виду товару, позивач змушений був виконати роботи по доведенню кукурудзи до необхідних показників.

На підтвердження виконання по доведенню товару до якісних показників у період з 11.11.2011 по 22.12.2011 року позивачем були надані наступні акти виконаних робіт: ОУ-00000072 від 11.11.11р. на суму 4 579,28 грн.; ОУ-00000081 від 21.11.11р. на суму 5 534,96 грн.; ОУ-00000082 від 22.11.11р. на суму 6 059,52 грн.; ОУ-00000084 від 28.11.11р. на суму 10 081,40 грн.; ОУ-00000086 від 12.12.11р. на суму 2 069,40 грн.; ОУ-00000085 від 13.12.11р. на суму 6 626,44 грн.; ОУ-00000087 від 14.12.11р. на суму 6 373,36 грн.; ОУ-00000088 від 15.12.11р. на суму 4 568,98 грн.; ОУ-00000089 від 16.12.11р. на суму 6 782,40 грн.; ОУ-00000090 від 19.12.11р. на суму 1 182,30 грн.; ОУ-00000091 від 22.12.11р. на суму 1 809,84 грн.

Згідно актів виконаних робіт за період з листопада 2011 р. по грудень 2011 р., відповідачу було надано послуг на суму 55 667, 88 грн.

Матеріалами справи підтверджується часткова сплата відповідачем вартості наданих позивачем послуг у розмірі 20 753, 04 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 34 914, 84 грн.

Суди дійшли висновку про те, що відповідач не виконав обов'язку щодо своєчасної оплати послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 34 914,84 грн., яка підлягає стягненню.

Відхиляючи клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності судами зауважено, що так як предметом спору є стягнення заборгованості за надані послуги, то в даному випадку застосуванню підлягає загальний строк позовної давності, а не спеціальний на якому наполягає відповідач.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст.639 ЦК України).

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судами встановлено, що позивач та відповідач в усній формі дійшли угоди щодо надання позивачем послуг по сушці кукурудзи, що не суперечить вимогам чинного законодавства. На виконання вказаних домовленостей позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 55667,88грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт. Акти підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками. Відповідач не оскаржує вказані акти. Ним також була проведена часткова оплата товару, що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи. Сума боргу складає 34 914,84 грн. Відповідач вказану суму не оскаржує.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що оскільки відповідач не виконав обов'язку щодо своєчасної оплати послуг, заборгованість у розмірі 34 914,84 грн. підлягає стягненню.

Щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Приписами ст. 256 ЦК України врегульовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

В свою чергу, відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу).

Приписами ст. 681 ЦК України встановлено, що до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

Згідно зі ст. 680 ЦК України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, судами правильно зауважено про те, що вимога позивача за своєю суттю не є вимогою щодо якості товару. Вимога позивача ґрунтується на договірних зобов'язаннях сторін підтверджених актами виконаних робіт.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для застосування спеціальної позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Висновки про задоволення позову є обґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судами ст. 43 ГПК України, ст.ст. 257, 261, 680, 681 ЦК України. У касаційній скарзі відповідач просить суд надати іншу правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що виходить за межі компетенції Вищого господарського суду України, встановленої ст. 1117 ГПК України, а саме: касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.