Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 904/6167/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачаВолнянська О.В. - довіреність від 09.07.2014 р.відповідачаДержирук В.Г. - довіреність від 27.05.2014 р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України на постановувід 29.01.2015 р. Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 904/6167/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Дніпропетровськпромбуд"до Державного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук Українипростягнення 95 201,41 грн.В С Т А Н О В И В :

У серпні 2014 р. ПАТ "Дніпропетровськпромбуд" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ДП "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості у розмірі 95 201, 41 грн., з яких: 82 172,04 грн. основний борг, 10 585,86 грн. інфляційні втрати та 1 903, 51 грн. 3 % річних, посилаючись на приписи статей 188, 291 Господарського кодексу України та статті 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані виникненням у відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди нежитлових приміщень від 06.11.2012 р. № 30, яка у добровільному порядку останнім на вимогу позивача не сплачена.

При цьому, позивач вказував на намагання відповідача розірвати договір оренди, зокрема, шляхом надіслання позивачу 14.01.2013 р. листа № 14/01-1 з посиланням на неіснуючі обставини, яке відхилене позивачем до сплати орендарем приміщення заборгованості.

У відзиві на позовну заяву Дослідне господарство "Руно" просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на статті 180, 181, 284 Господарського кодексу України, вказуючи на недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору оренди, а саме у договорі не зазначена вартість майна з урахуванням індексації та не вказана орендна плата з урахуванням її індексації, що свідчить про неукладеність цього договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2014 р. (суддя Кармазіна Л.П.) позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з ДП Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України на користь ПАТ "Дніпропетровськпромбуд" суму основного боргу у розмірі 82 712, 04 грн., 3% річних у розмірі 1 903, 51 грн., індекс інфляції у розмірі 10 585,86 грн.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, вказавши при цьому, що договір оренди нежитлових приміщень № 30 від 06.11.2012 р., укладений між сторонами, містить усі істотні умови, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печатками підприємств позивача та відповідача, договір фактично виконувався сторонами, а тому неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з опалити орендних платежів не може бути підставою вважати такий договір неукладеним.

За апеляційною скаргою ДП Дослідне господарство "Руно" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Джихур О.В., Виноградник О.М., Вечірко І.О.), переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 29.01.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ДП Дослідне господарство "Руно" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги непогодженням із судовими рішеннями, вказуючи на прийняття судами рішень в порушення норм матеріального та процесуального права, без з'ясування всіх обставин справи.

Скаржник вважає необґрунтованим висновок судів щодо доведеності позивачем належними доказами розміру суми заявленої до стягнення заборгованості, вказуючи на те, що розрахунок заборгованості позивача є необґрунтованим, оскільки відповідно до пункту 6.2 договору оренди, орендна плата оплачується орендарем на підставі виставлених рахунків орендодавця, проте, судами не досліджувались питання щодо розбіжностей між розрахунком суми позову та наданими позивачем на підтвердження заявлених вимог документами, що свідчить про недоведеність позивачем наявності підстав для стягнення заборгованості, 3 % річних та втрат від інфляції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 06.11.2012 р. між ПАТ "Дніпропетровськпромбуд" (орендодавець) та ДП "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України" (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 30, за умовами якого орендодавець передає орендарю у тимчасове використання нежитлові приміщення (орендований об'єкт), що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гомельська, 59, приміщення № 3, 4, 6, 7, 10, 19, 17, 17а, 18, 58, частина 1 (згідно інвентарної справи № 13669 від 19 січня 2011 року) третій поверх адміністративної будівлі ПАТ "Дніпровськпромбуд", які належать орендодавцеві на праві власності для розміщення офісу, а орендар приймає орендований об'єкт і оплачує орендну плату орендодавцю.

Орендодавець здає, а орендар приймає орендований об'єкт на строк 1 рік з дати підписання акта прийому-передачі. Строк оренди може бути скорочено або продовжено за згодою сторін (пункти 4.1, 4.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору, передача орендованого об'єкта в оренду оформляється актом прийому-передачі не пізніше 30 днів з моменту виконання орендарем пункту 6.3. цього договору.

Орендований об'єкт вважається переданим орендарю з моменту підписання акта прийому-передачі орендованого об'єкта (пункт 3.2. договору).

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2 договору, розмір орендної плати за орендований об'єкт становить - 7315 грн. 00 коп., на місяць, у тому числі ПДВ 20% - 1 219,17 грн. Орендна плата оплачується орендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця щомісячно, не пізніше 15-го числа оплачуваного місяця, на підставі виставлених рахунків орендодавця.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що орендар зобов'язується протягом 2-х банківських днів з дня підписання цього договору оплатити на розрахунковий рахунок орендодавцю авансовий платіж, який дорівнює сумі орендної плати за 2 місяці, яка після підписання акта прийому-передачі орендованого об'єкта, зараховується в рахунок орендної плати за перший і останній місяці оренди.

Вартість комунальних послуг не входить в орендну плату і оплачується додатково, відповідно до виставлених рахунків не пізніше 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця наступного за оплачуваним (пункт 6.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, за актом прийому - передачі від 08.11.2012 р., підписаним представниками сторін із засвідченням їх підписів печатками підприємств, ПАТ "Дніпровськпромбуд" передало в користування ДП Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України орендовані приміщення (а.с.28).

Судами під час розгляду справи також встановлено, що листом від 14.01.2013 р. № 14/01-1 ДП Дослідне господарство "Руно", з посиланням на виконання орендодавцем своїх зобов'язань, повідомляв про звільнення ним приміщення з 08.01.2013 р. та просив підписати акт про передачу орендованих приміщень (а.с. 29), у відповідь на яке позивач листом від 13.02.2013 р. № 1-19/9-40 повідомив про наявність у орендаря заборгованості за період з 01.12.2012 р. по 31.01.2013 р. та можливість вирішення питання про дострокове розірвання договору після погашення цієї заборгованості (а.с. 30).

Проте, як встановлено судами, відповідач заборгованість не сплатив, акт передачі орендованого майна сторонами підписано не було, а тому договір між сторонами достроково не розірвано, у зв'язку чим позивач в період з лютого 2013 року по листопад 2013 року направляв на адресу відповідача листи з вимогами про погашення заборгованості (а.с.31-40), виставляв відповідачу рахунки по сплаті орендної плати та комунальних послуг в період з лютого 2013 року по листопад 2013 року (а.с.47-57) та направляв відповідачу для підписання та скріплення печатками, акти звіряння розрахунків (а.с.45), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 82 712,04 грн., на яку нараховані інфляційні та річні.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до пункту 8.1 договору ореди № 30 від 06.11.2012 р., орендар зобов'язувався, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендні платежі.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором з оплати орендних платежів у повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 82 712,04 грн., що відповідачем не спростовано належними доказами.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до пункту пункту 8.1 договору оренди № 30 від 06.11.2012 р., орендар зобов'язувався, зокрема, повернути орендодавцеві об'єкт оренди відповідно до умов договору.

За змістом пункту 10.1 договору, повернення об'єкту оренди здійснюється за актом приймання - передачі.

За приписами частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, і з цього моменту договір найму припиняється.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, об'єкт оренди за договором № 30 від 06.11.2012 р. у порядку та відповідно до умов цього договору орендарем повернутий не був.

Враховуючи викладене та приписи чинного законодавства колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Дніпропетровськпромбуд" про стягнення з ДП Дослідне господарство "Руно" заборгованості за договором оренди майна № 30 від 06.11.2012 р., а також нарахованих позивачем відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та річних, розрахунок яких перевірено судами під час розгляду справи.

Разом з цим, як вбачається зі змісту касаційної скарги, ДП Дослідне господарство "Руно" не погоджуючись із судовими рішеннями у даній справі, вказував на залишення судами поза увагою доводів відповідача щодо розбіжностей між розрахунком суми позову та наданими позивачем документами на підтвердження своїх вимог.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідачем не надано жодного документу на спростування правомірності здійсненого позивачем розрахунку ціни позову та не обґрунтовано наявність підстав вважати цей розрахунок неправомірним, шляхом подання відповідних доказів, зокрема, контррозрахунку, тощо.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 р. у справі № 904/6167/14 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2014 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач