Історія справи

Постанова ВГСУ від 31.03.2015 року у справі №5011-66/10421-2012
Постанова ВГСУ від 09.12.2014 року у справі №5011-66/10421-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 5011-66/10421-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Державного підприємства "Науково-дослідний інститут мікроприладів" НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року у справі № 5011-66/10421-2012 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Квазар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ата", третя особа: Державне підприємство "Науково-дослідний інститут мікроприладів" НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України, про визнання права власності,

за участю представників:

Прокуратури: Суходольський С.М., посв. № 020273,

Позивача: Сидоренко В.А., дов. б/н від 04.06.2013 року,

Відповідача: Литвиненко О.М., дов. № 18/13 від 01.04.2013 року,

Третьої особи: Радкевич О.І., директор,

Качараба В.П., дов. № 15-15/Д від 10.02.2015 року.

В с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Квазар" (далі - ПАТ "Квазар", Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ата" (далі - ТОВ "Ата", Відповідач), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання права власності на частину приміщення № 11 (в літ. А9), загальною площею 44,9 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2012 року позовні вимоги ПАТ "Квазар" задоволено, а саме: визнано за ПАТ "Квазар" право власності на частину одноповерхової прибудови 1-го поверху приміщення №11 (в літ. А9), загальною площею 44,9 м2, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року до участі у справі, в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору було залучено Державне підприємство "Науково-дослідний інститут мікроприладів" НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України (далі - ДП "НДІ мікроприладів", Третя особа).

Постановою Київського апеляційного господарського суду 04.02.2015 року рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2012 року залишено без змін.

У поданих касаційних скаргах, Перший заступник прокурора міста Києва (далі - Прокурор) та ДП "НДІ мікроприладів", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 11, 326, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження" (далі - ЗУ "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження"), ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - ЗУ "Про управління об'єктами державної власності"), ст.ст. 42, 27, 43, 78, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просять скасувати судові рішення у даній справі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПАТ "Квазар", у своєму письмовому відзиві на касаційні скарги, посилаючись на безпідставність доводів та вимог Прокурора та ДП "НДІ мікроприладів", просить залишити вказані скарги без задоволення, а оскаржені рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" № 210/93 від 15.06.1993 року, Положення "Про корпоратизації підприємств", затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.1993 року та наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (далі - Мінмашпром України) № 730 від 17.05.1994 року, в результаті корпоратизації Державного підприємства - заводу "Квазар" у 1994 році на його базі було створено Відкрите акціонерне товариство "Квазар" (далі - ВАТ "Квазар").

При цьому, наказом Мінмашпром України № 500 від 31.03.1994 року було затверджено акт інвентаризації майна та акт оцінки цілісного майнового комплексу заводу "Квазар".

Відповідно до Свідоцтва про власність від 02.04.1996 року, реєстр. № П-493, виданого Фондом державного майна України ВАТ "Квазар", як правонаступнику Державного підприємства "Квазар", майно зазначеного Товариства є колективною власністю акціонерів Товариства, які придбали акції відповідно до ЗУ "Про приватизацію державних підприємств".

На підставі наказу № 975-В від 21.08.2003 року "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна", Головним управлінням комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації було видано Свідоцтво про право власності серії НБ № 010007504, яким посвідчено, що нежилий будинок - виробничий корпус № 3 площею 16578,70 кв.м., за адресою: м.Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3 (літ. Л), належить ВАТ "Квазар" на праві колективної власності.

Згідно договору про поділ нерухомого майна, укладеного 26.12.2006 року між ТОВ "ЛВ-Плюс" (Сторона-1), ВАТ "Квазар" (Сторона-2), АТЗТ "Квазар-Мікро" (Сторона-3), ВАТ "Родовід-Банк" (Сторона-4), ТОВ "АТА" (Сторона-5), ДП "КМ Інвестиції Україна" (Сторона-6) і Компанією "КМ SECURE CORP" (Сторона-7), та нотаріально зареєстрованого в реєстрі за №6248, сторони цього договору є співвласниками об'єкту нерухомого майна, яким є нежилий будинок та нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, будинок № 1-3 (п. 1.). Маючи на меті припинити право спільної часткової власності на об'єкт, сторони цього правочину, дійшли згоди про його поділ (п. 2.).

При чому, у п. 4. вказаного Договору № 6248 сторони визначили, що ВАТ "Квазар" належить 135/1000 часток від майнового комплексу площею 136734,1 кв.м., до складу яких входять, зокрема: нежилі приміщення одноповерхової прибудови, у т.ч. їдальня, прохідна, камера кондиціювання, в літ. А9, А7 загальною площею 1452,7 кв.м.

Реєстраційним посвідченням № 024986, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна посвідчено, що нежилі будівлі та нежилі приміщення заг.площею 21269,2 кв.м., розташовані в м. Києві по вул. Північно-Сирецькій, 1-3, зареєстровані за ВАТ "Квазар" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 25.10.2000 року, свідоцтва про право власності від 09.09.2003 року, свідоцтва про право власності від 02.03.2004 року, свідоцтва про право власності від 15.09.2004 року та договору про поділ нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26.12.2006 року за реєстровим №6248 та записано в реєстрову книгу за реєстровим № 129-з від 27.01.2007 року.

За результатами технічної інвентаризації, Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна станом на 10.05.2012 року було виготовлено технічний паспорт на нежитловий будинок (приміщення) у м. Києві, вул. Північно-Сирецька, 3, в якому відображено конструктивні елементи та технічні характеристики цього нерухомого майна.

Розпорядженням Подільської районної в м. Києві Державної адміністрації № 635 від 12.07.2011 року будівлі літ. "А9" разом з прибудовами було присвоєно поштову адресу: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, а розташоване за наведеною адресою приміщення № 11 позначено літ. "А9" (поверх І), до складу якого входить і приміщення площею 44,9 кв.м.

Вимогами ПАТ "Квазар" у даній справі, з урахуванням поданих уточнень, є визнання права власності на частину приміщення № 11 (в літ. А9), загальною площею 44,9 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, з посиланням на положення ст. 392 ЦК України і на те, що він є власником спірного майна на законних підставах, тоді як ТОВ "Ата", як користувач цього майна, відмовляється укладати з ПАТ "Квазар" договір оренди та не визнає за ним право власності на вказане нерухоме майно.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення ст.ст. 16, 316, 317, 319 - 322, 328, 392 ЦК України, та встановлені обставини справи, які свідчать про те, що у ПАТ "Квазар" на законних підставах та безсумнівно виникло право власності на спірне нерухоме майно - частину одноповерхової прибудови 1-го поверху приміщення № 11 (в літ. А9), загальною площею 44,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, яке безпідставно не визнається ТОВ "Ата", що займає це приміщення, та відмовляється його звільняти, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення у повному обсязі.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, вказаним вимогам судові рішення у даній справі у повній мірі не відповідають.

Так, частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 цього ж Кодексу, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 134 Господарського кодексу України (далі - ГК України) також передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

При цьому, поряд з правом власності, як основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, закон відносить також інші речові права - право господарського відання та право оперативного управління (ч. 1 ст. 133 ГК України).

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Також, частинами 1, 2 ст. 137 ГК України визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

При цьому, статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, згідно ст. 1 ЗУ "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

При цьому, статтею 3 ЗУ "Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Згідно ст. 4 ЗУ "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Поряд з цим, Указом Президента України Про корпоратизацію підприємств від 15.06.1993 року № 210/93 встановлено, що корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства. Рекомендувати органам, уповноваженим управляти комунальним майном, провести корпоратизацію згідно з цим Указом. Персональний склад спостережної ради відкритого акціонерного товариства, до якого входять його представники, представники засновника, банківської установи, що обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації, затверджують Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України та Фонд державного майна України. До складу спостережної ради товариства можуть входити представники інших органів і організацій. Повноваження спостережної ради відкритого акціонерного товариства визначаються Положенням про спостережну раду. Обов'язки голови правління акціонерного товариства покладаються засновниками відкритого акціонерного товариства на керівника підприємства, що корпоратизується. За поданням голови правління спостережна рада затверджує персональний склад правління акціонерного товариства з числа посадових осіб підприємства, що корпоратизується. Засновники відкритих акціонерних товариств після прийняття рішення про їх приватизацію передають акції цих товариств державним органам приватизації в порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Фондом державного майна України. Під час приватизації підприємств, корпоратизованих з додержанням графіків, передбачених статтею 7 цього Указу, директори, їх заступники, головні спеціалісти, керівники структурних підрозділів мають право на додаткове придбання акцій товариства за їх номінальною вартістю з відстрочкою оплати на один рік на загальну суму до 5 відсотків статутного фонду товариства після придбання акцій працівниками підприємства на пільгових умовах. Відстрочення оплати надається за умови внесення не менш як 30 відсотків вартості придбаних акцій. Відповідальність за проведення корпоратизації підприємств покладається на керівників органів, уповноважених управляти майном, що перебуває у загальнодержавній власності: центральних органів державної виконавчої влади, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів та Представників Президента України в областях.

Водночас, згідно ст. 6 Закону України "Про приватизацію державного майна", суб'єктами приватизації є, зокрема, державні органи приватизації, покупці (їх представники). Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах.

В даному випадку, як зазначалося вище, обґрунтовуючи свої позовні вимоги ПАТ "Квазар" вказувало на те, що на законних підставах є власником нерухомого майна - приміщення № 11 (в літ. А9), загальною площею 44,9 м2, за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, тоді як ТОВ "Ата", як користувач цього майна, не визнає за ним таке право та відмовляється укладати договір оренди вказаного нерухомого майна, що у свою чергу змусило останнього звернутись до суду з відповідним позовом про визнання права власності на спірне майно.

З огляду на вказане, розглядаючи та вирішуючи даний спір суд першої інстанції, в порушення приписів ст. 43 ГПК України, не надав у повній мірі та належним чином правову оцінку, як предмету спору у даній справі, так і правовому статусу спірного майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, та його законного власника, що призвело до прийняття невірного рішення.

Так, приймаючи рішення про задоволення позову та зазначаючи, що Позивач на законних підставах володіє спірним нерухомим майном, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що ПАТ "Квазар", яке було створено в результаті корпоратизації заводу "Квазар", відповідно до згаданого вище Указу Президента від 15.06.1993 року № 210/93, Положення "Про корпоратизації підприємств", затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 року № 508, та наказу Мінмашпром України від 17.05.1994 року № 730, на підставі наказу Мінмашпром України від 31.03.1994 року № 500, яким було затверджено акт інвентаризації майна та акт оцінки цілісного майнового комплексу заводу "Квазар", стало власником майна останнього, про що свідчить видане ВАТ "Квазар" свідоцтво про власність від 02.04.1996 року за реєстраційним № П-493, у якому зазначено, що майно вказаного Товариства є колективною власністю його акціонерів, які придбали акції відповідно до ЗУ "Про приватизацію державних підприємств".

Крім того, місцевий господарський суд посилався і на те, що право власності ПАТ "Квазар" на спірне майно підтверджується і свідоцтвом про право власності на нерухомість - виробничий корпус № 3 площею 16578,70 кв.м., розташований в місті Києві за адресою: вул. Північно-Сирецька, 1-3, виданого на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 21.08.2003 року № 975-В.

При цьому, приймаючи рішення про задоволення позову у даній справі, суд першої інстанції не надав, як належну правову оцінку правому статусу спірного нерухомого майна, з урахуванням, вище вимог норм матеріального права стосовно управління об'єктами державної власності, корпоратизації підприємств та підстав набуття права власності, в контексті правильного вирішення даного спору, обмежившись тільки встановленням того факту, що таке майно було набуто Позивачем в результаті корпоратизації, не з'ясувавши при цьому питання - чи увійшло спірне нерухоме майно до переліку об'єктів такого майна, переданого до статутного фонду ПАТ "Квазар" під час корпоратизації, так і не з'ясував фактично питання про наявність матеріально-правових правовідносин, а відтак - і спору між ПАТ "Квазар" і ТОВ "Ата" саме з приводу визнання права власності на вказане в позові нерухоме майно.

Водночас, суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 ГПК України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, всупереч ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, не приділив у повній мірі уваги вищезазначеним обставинам справи та вимогам норм матеріального права та, пославшись тільки на те, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову є обґрунтованим, безпідставно залишив вказане судове рішення без змін.

Так, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки документам, які надавались ДП "НДІ мікроприладів" разом з апеляційною скаргою і, зокрема, тих, що підтверджували те, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 року № 104-р "Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Науково-дослідний інститут мікроприладів" у відання Національної академії наук України" (далі - НАН України), а також спільного наказу НАН України та Міністерства промислової політики України від 24.03.2004 року № 98/135, було здійснено передачу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, із сфери управління Міністерства промислової політики України у відання НАН України, про що складено відповідний акт приймання-передачі, у зв'язку з чим, постановою Президії НАН України від 08.09.2004 року № 215 на правах оперативного управління майно та земельні ділянки, які знаходяться на балансі ДП "НДІ мікроприладів", за адресою м.Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, було закріплено за НАН України.

При цьому, не прийнявши до уваги доводів ДП "НДІ мікроприладів" щодо закріплення спірного майна на правах оперативного управління за НАН України, суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що рішення у даній справі стосується прав та обов'язків НАН України, у зв'язку з чим, його участь у розгляді даної справи, була обов'язковою.

Однак, як видно з матеріалів справи НАН України судами не було залучено до участі у справі, що є безумовною підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Крім того, судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не було надано належної правової оцінки і копії свідоцтва про право власності від 20.11.2013 року та довідці відомостей про нерухоме державне майно станом на 01.01.2014 року, згідно яких, нежитлові будівлі за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, загальною площею 27218,3 кв.м. перебувають у державній власності, а відхиливши вказані документи, як докази по справі, послався тільки на те, що рішення, яке переглядається апеляційним господарським судом було прийнято ще 05.09.2012 року, тоді як вказана довідка була видана тільки 01.01.2014 року, не врахувавши при цьому вимог ст.ст. ч. 1 ст. 47, 99, 101 ГПК України, згідно яких, зокрема, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку апеляційний господарський суд користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, залучити до участі у справі необхідних сторін, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права і обов'язки сторін у даній справі, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Державного підприємства "Науково-дослідний інститут мікроприладів" НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2012 року у справі № 5011-66/10421-2012 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.