Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 року Справа № 911/2626/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Пількевич В.В.

від відповідача: Кашуба Л.Г.

розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Васильківтепломережа"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р.

у справі № 911/2626/13 Господарського суду Київської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Васильківтепломережа"

про стягнення 196 225,22 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.09.2013р. (суддя Рябцева О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р. (судді: Корсакова Г.В., Ільєнок Т.В., Власов Ю.Л.), позов задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства "Васильківтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 17280,08грн. інфляційних втрат, 71211,98 грн. 3% річних, 91609,19 грн. пені та 3602,03 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Комунальне підприємство "Васильківтепломережа" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник вказує на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з вимогою про стягнення пені за Договором №70070012-ТКЕ-ТЕ/12 від 15.02.2012, розрахунок суми 3% річних є невірним, суди залишили поза увагою сукупний індекс інфляції за період, за який нараховані інфляційні втрати.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

15.02.2012р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (постачальник) та Комунальним підприємством "Васильківтепломережа" (споживач) укладено договір № 700700012-ТКЕ-ТЕ/12 на постачання природного газу за регульованим тарифом, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених цим договором, а споживач - оплачувати вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Як передбачено пп. 2.1. договору, договірні обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку 2 до договору.

Відповідно до пп. 2.6. договору послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

Підпунктом 2.7 договору сторони погодили, що постачальник до 5-го числа, наступного за звітним місяцем, направляє споживачу два примірники акта приймання-передачі газу за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою постачальника.

Підпунктом 2.8. договору встановлено, що споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою споживача.

Підпунктом 2.9. договору передбачено, що акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

У відповідності з пп. 4.1 договору, розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами, що встановлюються національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Згідно пп. 4.2.1. договору сума до сплати за 1000 куб.м. природного газу складає 1309,20 грн.

Підпунктом 4.6. договору встановлено, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до договору. Оплата за газ, послуги з його постачання та транспортування, проводиться виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; оплата в розмірі 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до пп. 10.1. договору цей договір набирає чинності з дати його підписання та поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2012, та укладається на строк до 31.12.2012 року.

На виконання умов договору постачальником - Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" в період з січня по квітень 2012 року передано відповідачеві природний газ, який останній оплатив лише частково, в результаті чого станом на 31.10.2012р. існував борг у розмірі 2188485,72грн., який був погашений 21.12.2012р.

Разом з тим, 21.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (новий кредитор) укладений договір №14/7103/12 про відступлення права вимоги, за умовами пп. 1.1., 1.2. якого первісний кредитор передає, а позивач (новий кредитор) приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора КП "Васильківтепломережа" за договором на постачання природного газу № 700700012-ТКЕ-ТЕ/12 від 15.02.2012 у сумі 2188485,72грн. Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в пп. 1.1. договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором.

Відповідно до пп. 2.2. договору право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених в пп. 2.1. цього договору. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі з зазначенням переліку переданих документів.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого природного газу, новим кредитором - позивачем було нараховано пеню у розмірі 102546, 19 грн., 3% річних у розмірі 76398,95грн. та інфляційні втрати у розмірі 17280,08грн.

Разом з тим, відповідачем було подано клопотання про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення суми пені.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 262 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності.

За приписами ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Господарськими судами попередніх інстанцій перевірено здійснений позивачем розрахунок сум пені за кожним актом приймання-передачі природного газу та встановлено, що суми пені за період з 26.06.2012р. по 04.07.2012р. нараховані поза межами позовної давності, про що заявлено відповідачем, тому до стягнення підлягає пеня в розмірі 91609,19 грн., з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних, господарські суди встановили, що до стягнення підлягає сума у розмірі 71211, 98грн., з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розрахованому позивачем розмірі за період лютий-березень 2012р., то судова колегія касаційної інстанції не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що нарахування інфляційних втрат є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні від боржника відповідної компенсації за увесь період прострочення. Тобто, виділення з періоду прострочення лише певної його частини при нарахуванні інфляційних втрат може призвести до штучного збільшення розміру належної кредитору компенсації від знецінення грошових коштів, що є порушенням приписів ст. 625 ЦК України, а також загального принципу розумності та справедливості.

Поряд з цим, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості з моменту її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Зазначене не враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору щодо стягнення суми інфляційних втрат, а отже і не перевірено правильність здійсненого позивачем розрахунку суми інфляційних втрат з урахуванням викладеного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні у вказаній частині встановлені неповно, справа у цій частині підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин, що мають суттєве значення для справи, і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Васильківтепломережа" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 06.09.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р. у справі №911/2626/13 скасувати в частині задоволення позову про стягнення 17280,08грн. інфляційних втрат, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.