Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року Справа № 908/6070/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2015 року

та на рішення господарського суду Запорізької області від 10 лютого 2015 року

у справі № 908/6070/14

господарського суду Запорізької області

за позовом Прокурора міста Маріуполя

в інтересах держави в особі Маріупольського міжрайонного відділу Управління

Державної служби охорони при Головному Управлінні МВС України в Донецькій області, м. Маріуполь

до Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

про стягнення 61 037, 42 грн.

за участю представників

позивача не з'явився

відповідача не з'явився

прокуратури Суходольський С.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року (суддя Немченко О.І.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2015 року (судді Черленяк М.І., Ільїн О.В., Хачатарян В.С.) у справі №908/6070/14 позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" на користь Маріупольського міжрайонного відділу Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області 61037,42 грн. основного боргу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Азовзагальмаш" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2015 року скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 липня 2012 року між Маріупольським міжрайонним відділом Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (виконавець, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством (замовник, відповідач у справі) укладено договір на фізичне спостереження за об'єктом №781/ПР-07736 зі змінами і доповненнями, внесеними відповідними додатковими угодами.

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець, починаючи з 10 липня 2012 року приймає на себе зобов'язання, на кошти отримані від замовника, забезпечити фізичне спостереження за майном замовника, яке зазначене в додатку №1 договору, з метою недопущення протиправних дій у його відношенні, і осіб, яким це майно передано у користування, зберігання або утримання, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги в відповідності з умовами цього договору. Охоронні заходи здійснюються працівниками ЦО Маріупольського МВ УДСО при ГУМВС України в Донецькій області в кількості і у терміни часу зазначені в дислокації (додаток №2).

Згідно восьмого розділу до договору, сума договору та вартість послуг виконавця визначена і узгоджена сторонами в розрахунку дислокації (додаток №2), та протоколом узгодження договірної ціни (додаток №4). Оплата за послуги охорони здійснюється замовником на умовах попередньої оплати, шляхом щомісячних платежів у розмірі визначеному розрахунком дислокацією (додаток №2). Платежі замовником здійснюються до 10-го числа кожного поточного місяця щомісячних авансових платежів у розмірі, визначеному дислокацією (додаток №2 до цього договору). Форма розрахунків безготівкова. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У випадку, якщо платіж не буде здійснений замовником відповідно до п.п. 8.4, 8.6 цього договору, дія договору може бути призупинена до одержання виконавцем необхідної суми, для організації заходів спостереження об'єкта.

Додатковою угодою №3 від 31 грудня 2013 року до договору передбачено введення з 01 січня 2014 року в дію розрахунок-дислокацію та протокол узгодження договірної ціни, що з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року будуть додатками №2, №4 до договору. ПАТ "Азовзагальмаш" буде здійснювати оплату охоронних послуг у порядку, обумовленому договором, шляхом щомісячного перерахування зазначених у дислокації сум. Договір діє по 31 грудня 2014 року. Додаткова угода є невід'ємною частиною договору.

Дислокація з 01 січня 2014 року складала 26280,00 грн. за місяць охорони.

Додатковою угодою від 11 жовтня 2014 року до договору сторонами визначено, що договір призупинено з 8 год. 00 хв. 11 жовтня 2014 року.

Актом про припинення заходів охорони за договором встановлено, що в зв'язку з призупиненням дії договору внаслідок порушення замовником п.п. 4.5, 8.3, 8.4, 8.6, 8.8., 8.10 договору стосовно оплати за надані послуги охорони з 8 год. 00 хв. 11 жовтня 2014 року об'єкт ПАТ "Азовзагальмаш" знімається з охорони згідно розрахунку-дислокації вартості послуг і по відношенню до об'єкту припиняється здійснення заходів охорони.

Приписами п. 8.7 договору визначено, що виконавець має право припинити приймати об'єкт під охорону, доки не буде здійснена відповідна оплата. Замовник за договором не має претензій до виконавця щодо обсягів та якості наданих охоронних заходів. У замовника станом на 11 жовтня 2014 року є несплачена заборгованість перед виконавцем за надані послуги фізичної охорони у розмірі 61037,42 грн., що і стало підставою для звернення до суду з позовною заявою у даній справі.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач свої зобов'язання відповідно до договору №781/ПР-07736 від 10 липня 2012 року виконав, а саме, надав визначені договором послуги охорони на суму 61037,42 грн. з серпня по жовтень 2014 року, що підтверджується актами прийому-здачі виконаних послуг за ці місяці, а відповідач відповідно до зазначених актів та в силу приписів договору прийняв зазначені в договорі послуги.

Проте, відповідачем не обґрунтовано, а матеріали справи не містять доказів того, що ним виконано взятий на себе обов'язок, а саме здійснено сплату за договором №781/ПР-07736 від 10 липня 2012 року

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за договором №781/ПР-07736 від 10 липня 2012 року. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення 61037,42 грн. є обґрунтованими, підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача - Маріупольського міжрайонного відділу Управління Державної служби охорони при Головному Управління МВС України в Донецькій області.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Щодо посилань відповідача на те, що Маріупольський міжрайонний відділ Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні МВС України в Донецькій області, в інтересах якого прокурором подано позов, не є органом державної влади чи місцевого самоврядування, який наділений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і може самостійно представляти власні інтереси у господарських судах, що підтверджується судовою практикою, то ці доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та Харківський апеляційний господарський суд зазначив наступне.

Згідно статті 20 Закону України "Про прокуратуру" до повноважень прокуратури відноситься право при виявленні порушень закону звертатися до суду.

Відповідно до ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Під час визначення позивача, який діє від імені держави, прокурор керується вимогами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, положеннями Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 року у справі №1-1/99, згідно з п.5 якого поняття "орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок по здійсненню конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави.

Пунктом 4 цього Рішення передбачено, що відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. .

Враховуючи те, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Указом Президента України від 31 липня 2012 року №462/2012 затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України, відповідно до якого Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади. МВС України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, зокрема з питань охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 жовтня 2005 року №878, (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 листопада 2005 року за №1321/11601) затверджено Положення про Департамент Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (Положення ДДСО).

Пунктом 1 Положення ДДСО передбачено, що Департамент Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України є головним органом у системі Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України і є підпорядкованим Міністру внутрішніх справ України.

Пунктом 3 Положення ДДСО визначено, що Департамент здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку управління, відділи Державної служби охорони при головних управліннях МВС України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року №615 затверджено "Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ", відповідно до якого Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ підпорядкована Міністру внутрішніх справ та є єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при МВС України. Державна служба охорони у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно Положення про Маріупольський міжрайонний відділ Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області, останній входить до сфери управління Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, безпосередньо підпорядковуючись Управлінню Державної служби охорони при ГУМВС України в Донецькій області, метою створення відділу є забезпечення громадського порядку та боротьба зі злочинністю на місцевому рівні шляхом охорони об'єктів, майна державної та інших форм власності, охорони фізичних осіб, патрулювання працівників міліції охорони, у т.ч. мобільних груп затримання.

Приписами статті 1 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року передбачено, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Статтею 2 названого Закону визначає, що одним із основних завдань міліції є охорона і забезпечення громадського порядку. Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує зокрема охоронну (на договірних засадах) функцію (ст. 7 Закону) .

Так, Маріупольський МВ УДСО при ГУ МВС України в Донецькій області володіє повноваженнями органу виконавчої влади на засадах самофінансування (на договірних засадах).

Підставою для звернення із позовом у даній справі є те, що несплата за надані послуги охорони - призводить до неможливості Маріупольського МВУДСО протидіяти порушенням громадського порядку та злочинам (відсутність у достатньому рівні паливно-мастильних матеріалів, зброї, засобів захисту, оплати праці) та веде до дестабілізації громадського порядку та законності у м.Маріуполі в умовах АТО та надзвичайного стану в межах Донецької та Луганської областей, є порушенням норм господарського та цивільного законодавства, порушує інтереси держави.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що звернення Прокурора міста Маріуполя в інтересах держави в особі Маріупольського міжрайонного відділу Управління Державної служби охорони при Головному Управління МВС України в Донецькій області до суду з позовом по даній справі є правомірним і не суперечить чинному законодавству України.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2015 року зі справи № 908/6070/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков