ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2016 року Справа № 910/24949/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Вовка І.В.,

Львова Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. (суддя Любченко М.О.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. (судді: Скрипка І.М., Тищенко О.В., Гончаров С.А.) у справі№910/24949/14 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" доУправління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києвіпростягнення 167 378 грн. 01 коп. за участю представників: від позивача Сайко Ю.В., дов. б/н від 15.01.2016 р.від відповідача Шуман С.І., дов. №01/21-44/1633 від 14.07.2015 р.від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" звернулось з позовом до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 113 835 грн. 86 коп.

Надалі, позивачем було збільшено заявлені до стягнення позовні вимоги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. у справі №910/24949/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 98 435 грн. 44 коп. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 р. у справі №910/24949/14 рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

На виконання вказівок господарського суду касаційної інстанції, в процесі нового розгляду до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Крім того, позивачем повторно було збільшено позовні вимоги.

За результатами нового розгляду справи №910/24949/14, рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 98 435 грн. 44 коп. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В задоволенні позову в частині стягнення 64 573 грн. 65 коп. інфляційних втрат та 4 368 грн. 92 коп. 3% річних відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. залишено без змін.

Підставою для прийняття вказаних судових рішень стало встановлення господарськими судами попередніх інстанцій тієї обставини, що відповідач до прийняття рішення у справі №910/24949/14 сплатив основний борг з оплати підрядних робіт.

Одночасно, місцевий та апеляційний господарські суди відмовили у стягненні з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки за висновками господарських судів попередніх інстанцій дані нарахування мають характер компенсаційної відповідальності, а за умовами укладеного між сторонами договору відповідач звільняється від відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р., рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. в частині відмови в стягненні 3% річних та інфляційних втрат та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з невірним визначенням правової природи 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.08.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 29.08.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 29.08.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями досліджено, що 12.08.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" (підрядник) та Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (замовник) укладено договір №268/13, за умовами якого підрядник зобов'язується надати послуги за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги (повірку приладів обліку).

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника.

Оплата здійснюється замовником на підставі актів виконаних робіт, що складаються підрядником, та повинні містити дату, посилання на договір, підписи відповідальних осіб та мати мастичні відбитки печаток з кожної сторони (п. 4.2 договору №268/13 від 12.08.2013 р.).

В свою чергу, п. 4.3 вказаного договору передбачено, що у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов зазначеного договору, позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги з повірки лічильників на загальну суму 98 435 грн. 44 коп.

На момент звернення позивача до господарського суду міста Києва з позовом, що розглядається в межах даної судової справи, вказаний борг відповідачем сплачений не був.

Одночасно, враховуючи, що спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач вказав на обов'язок останнього сплатити борг з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання такого зобов'язання.

Як закріплено в ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Керуючись наведеними правовими нормами, а також приписами п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 98 435 грн. 44 коп., оскільки після порушення провадження у справі відповідачем було повністю сплачено заборгованість з оплати наданих йому послуг.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що наведена позиція господарських судів попередніх інстанцій є законною, обґрунтованою та повністю відповідає роз'ясненням, викладеним в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р., в п. 4.4. якої, зокрема, зазначено, що припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Одночасно з цим, стосовно судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів в частині відмови у стягненні з відповідача 3% річних та інфляційних втрат судова колегія господарського суду касаційної інстанції вбачає за необхідне зазначити наступне.

В ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, в ч. 3 ст. 614 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Таким чином, з системного аналізу змісту наведених норм вбачається, що чинним законодавством передбачено право сторін договору на власний розсуд визначити розмір процентів, які мають бути сплачені боржником за порушення грошового зобов'язання, та викласти відповідну умову в укладеному між ними договорі.

Однак, нормами ч. 3 ст. 614 Цивільного кодексу України прямо забороняється скасовування чи обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання шляхом внесення відповідного положення до договору.

За таких обставин, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат господарські суди попередніх інстанцій повинні були дослідити умови п. 4.3 договору №268/13 від 12.08.2013 р. та надати їм відповідну правову оцінку на підставі викладених приписів ст.ст. 614, 625, 627 Цивільного кодексу України.

Проте, всупереч наведеному та в порушення принципу повноти і всебічності розгляду судової справи, місцевим та апеляційним господарськими судами наведене не досліджувалось, хоча господарський суд касаційної інстанції вважає дану обставину такою, що має істотний вплив на можливість застосування до спірних правовідносин тих чи інших правових норм.

В свою чергу, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, справа №910/24949/14 в частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. у справі №910/24949/14 скасувати в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат.

В цій частині справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. у справі №910/24949/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: І.В. Вовк

Б.Ю. Львов