Історія справи

Постанова ВГСУ від 29.04.2015 року у справі №910/25672/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року Справа № 910/25672/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Владимиренко С.В.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з

обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва

від 20.01.2015 року

та постанову Київського апеляційного господарського

суду від 11.03.2015 року

у справі № 910/25672/14

господарського суду міста Києва

за позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з

обмеженою відповідальністю

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою

відповідальністю "Ласка Лізинг"

2) Товариства з обмеженою

відповідальністю "Мега Торг ЛТД"

про визнання договору відступлення прав

вимоги № 219/11-2013 від 05.12.2013 року

недійсним

за участю представників:

позивача - Полєжаєвої К.О.

відповідачів - 1) не з"явились

2) не з"явились

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2014 року Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" про визнання недійсним укладеного між відповідачами №№ 1, 2 договору № 219/11-2013 від 05.12.2013 року про відступлення права вимоги за договором фінансового лізингу №694/03/2007 від 15.03.2007 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року (суддя Бондаренко Г.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року (судді: Ільєнок Т.В., Яковлєв М.Л., Куксов В.В.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Фірма "Т.М.М." - ТОВ просить скасувати рішення і постанову господарських судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали і юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій повно й об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані, в обґрунтування вимог і заперечень, докази сторін.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спір про визнання угоди або її частини недійсною, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди (її частини) недійсною і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.03.2007 року між позивачем (лізингоотримувачем) та відповідачем - 1 (лізингодавцем) укладено договір фінансового лізингу № 694/03/2007, відповідно до якого останній набуває у власність і передає лізингоотримувачу у тимчасове володіння і користування за плату вантажний автомобіль - автокран КС-45717А-1 у кількості 2 одиниці без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а позивач - приймає предмет лізингу та сплачує лізингові платежі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2013 року у справі № 910/8848/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 року, задоволено позов ТОВ "Ласка Лізинг" до Фірми "Т.М.М." - ТОВ про стягнення 170 624,50 грн. заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням останнім умов договору фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007 року в частині сплати позивачу грошових коштів за 62 - 64 періоди.

05.12.2013 року між відповідачем - 1 (кредитором) та відповідачем - 2 (набувачем) укладено договір відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 219/11-2013, згідно якого ТОВ "Ласка Лізинг" передає ТОВ "Мега Торг ЛТД" право вимоги виконання зобов'язань позивачем по сплаті лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості й інших платежів, які виникли за вищезазначеним договором фінансового лізингу.

ТОВ "Мега Торг ЛТД", в свою чергу, оплачує ТОВ "Ласка Лізинг" 100 % грошових коштів, отриманих від позивача (боржника), протягом 10 днів з моменту їх отримання від останнього. Також "Мега Торг ЛТД" отримує всі майнові права (в тому числі право власності) на предмет лізингу, переданий за договором лізингу, а також право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договорів поруки, укладених (якщо такі були укладені) в забезпечення зобов'язань по договору лізингу.

В пункті 3.1 про відступлення права вимоги визначено строк його дії - з моменту його підписання до моменту виконання його сторонами.

ТОВ "Ласка Лізинг" повідомило позивача про перехід до нового кредитора - ТОВ "Мега Торг ЛТД" права вимоги за договором фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007 року та про необхідність оплат за відступленим зобов'язанням відповідачу - 2.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Фірма "Т.М.М." - ТОВ послалось на невідповідність укладеного між відповідачами №№ 1, 2 договору про відступлення права вимоги № 219/11-2013 від 05.12.2013 року за договором фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007 року вимогам статей 203, 215, 234 ЦК України, оскільки, незважаючи на перехід права вимоги до ТОВ "Мега Торг ЛТД", всі подальші дії по реалізації цього права здійснювались ТОВ "Ласка Лізинг", а тому спірний правочин укладено без наміру створення правових наслідків (фіктивний правочин), що є підставою для визнання його недійсним. Також позивач вказав на відсутність у спірному договорі істотної умови про строк його дії.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, повно та всебічно дослідив всі суттєві обставини справи, правильно встановив відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору в зв"язку з невиконанням позивачем обов"язку, в силу статті 33 ГПК України, щодо надання доказів невідповідності його нормам права, що є наслідком для визнання його недійсним. Також суди вказали про реальність договору, а також те, що волевиявлення сторін правочину є вільним та відповідає їхній внутрішній волі та загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Дані висновки суду відповідають вимогам закону, встановленим судом обставинам та ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 - 3, 5 - 6 ст. 203 цього ж Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513, ч. 1 ст. 516 цього ж Кодексу кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вирішуючи даний спір, судами попередніх інстанцій проаналізовано зміст оспорюваного договору та встановлено, що він не створює нових обов'язків для позивача та не порушує безпосередньо його прав і охоронюваних законом інтересів, так як укладений на підставі договору фінансового лізингу без жодних змін в частині прав та обов'язків позивача.

Водночас, як зазначалось вище, вимоги позивача про визнання недійсним укладеного між відповідачами №№ 1, 2 договору про відступлення права вимоги № 219/11-2013 від 05.12.2013 року за договором фінансового лізингу №694/03/2007 від 15.03.2007 року мотивовані відсутністю подальших дій з боку ТОВ "Мега Торг ЛТД" після його укладення, оскільки такі дії по реалізації здійснювались ТОВ "Ласка Лізинг", тобто позивач вважає, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Разом з тим, в пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року зазначено, що "фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.".

Відтак, за результатами дослідження оспорюваного позивачем договору на предмет відповідності його умов нормам цивільного законодавства, що регулюють правовідношення, пов'язані з таким видом договорів, суди попередніх інстанцій обгрунтовано встановили, що договір вчинений з дотриманням відповідних норм законодавства і матеріали справи не містять фактичних даних стосовно невідповідності його чинному законодавству.

Крім того, посилання позивача на відсутність у спірному договорі істотної умови про строк його дії також правильно спростовані місцевим й апеляційним господарськими судами з посиланням на пункт 3.1., який містить таку умову.

Доводи касаційної скарги відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами в розумінні статті 34 ГПК України, зводяться до довільного тлумачення скаржником норм законодавства та не спростовують законних і обгрунтованих висновків місцевого й апеляційного господарських судів.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій, в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України, врахували наведене, всебічно, повно й об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази та, керуючись законом, дійшли вірного висновку про недоведеність і необґрунтованість позовних вимог, прийнявши обгрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, яке відповідає положенням статті 84 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року у справі № 910/25672/14 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик С.В. Владимиренко