ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 908/6108/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуЗапорізької міської радина постановуДонецького апеляційного господарського суду від 07.06.2016у справі № 908/6108/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомЗапорізької міської радидоПублічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР"простягнення 46 277,00 грн,

за участю представників

від позивача: Шеремет З.В. - дов. № 01/02-17/03467 від 10.06.16;

від відповідача: Кріпак Д.В. - дов. № 1/05-к від 30.12.15;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.04.2016 у справі № 908/6108/15 (суддя Мірошниченко М.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (головуючий суддя - Геза Т.Д., судді: Склярук О.І., Ушенко Л.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Запорізька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Запорізької міської ради до Публічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст.ст. 4, 11, 509, 611 Цивільного кодексу України, ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У призначене судове засідання, яке проводилося в режимі відео конференції, з'явилися представники позивача і відповідача.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.12.2012 Запорізькою міською радою прийнято рішення за № 77 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя". Відповідно до п.п. 3.3, 3.6 вищевказаного Порядку замовник, який має намір укласти договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (договір) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Як встановлено господарськими судами, ПАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" не зверталось у встановленому законом порядку до Запорізької міської ради щодо укладення договору про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя (договору про пайову участь). На час розгляду справи зазначений договір з Запорізькою міською радою укладено не було.

15.08.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва "Реконструкція "Прибудова до складального корпусу № 2. Пристрій санвузлів"; м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3, за № ЗП 081132210099; замовником будівництва є ПАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР".

Листом № 1/40-16-369 від 21.08.2013 ПАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" на виконання приписів ч. 7 ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції що діяла протягом 2012 - 2014 років) повідомило про початок реконструкції місцеву державну адміністрацію Ленінського району Запорізької міської ради за місцезнаходженням об'єкта будівництва.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Ленінська районна адміністрація у м. Запоріжжя отримала зазначений лист 27.08.2013.

13.06.2014 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за № ЗП 141141540678.

Листом від 04.08.2015 вих. № 01/02-21/02527 Запорізька міська рада звернулась до ПАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" з вимогою про відшкодування збитків в розмірі внеску пайової участі, що становить 46 277,00 грн. До вимоги додано розрахунок та обґрунтування збитків, а також встановлено строк виконання, а саме двадцятиденний термін з дня отримання даної вимоги.

ПАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" отримало вказану вимогу 12.08.2015, однак у встановлений строк її не виконало.

У зв'язку з зазначеним, Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до ПАТ "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" про стягнення з останнього на користь Запорізької міської ради суму збитків в розмірі 46 277,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що всупереч вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" як до настання дати прийняття об'єкту в експлуатацію, так і на час розгляду справи між позивачем та відповідачем не було укладено договору, який би передбачав конкретний розмір пайової участі, порядок та строк її внесення, а відтак у відповідача не виникло перед позивачем зобов'язання щодо сплати пайової участі, саме в разі невиконання якого за відповідним договором позивач мав би право стягнути збитки. При цьому позивач з будь-якими пропозиціями щодо укладання договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя до відповідача у період виконання робіт не звертався, а також не звертався до суду у передбачений законом строк для спонукання відповідача укласти відповідний договір. Крім того, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" не передбачено прямого обов'язку щодо сплати відповідачем пайового внеску, а передбачено укладення договору на підставі якого визначається розмір пайового внеску та виникає зобов'язання щодо його сплати, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та неотриманням позивачем коштів.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Згідно з ч. 5 ст. 40 зазначеного Закону, величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Відповідно до ч. 6 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

Частиною 9 ст. 40 вказаного Закону визначено строки, упродовж яких мають укладатися договори про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту - не пізніше ніж 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва щодо його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Таким чином, вищевикладеними правовими нормами не передбачено прямого обов'язку щодо сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури, а передбачено укладення договору на підставі якого виникає відповідний обов'язок. Тобто договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є єдиною підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що як до настання дати прийняття об'єкту в експлуатацію, так і на час розгляду справи, договір пайової участі з відповідачем укладено не було, а відтак і не було визначено конкретного розміру пайової участі і обов'язку щодо її сплати.

Оскільки між сторонами не виникли зобов'язальні відносини з договору, то до спірних правовідносин слід застосовувати норми Глави 82 підрозділу "Недоговірні зобов'язання" Цивільного кодексу України.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Отже, відповідальність у вигляді відшкодування збитків (упущеної вигоди) внаслідок завдання шкоди може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (збитками); вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У спорі про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

При цьому, до складу упущеної вимоги не може входити вартість основного зобов'язання, оскільки згідно зі ст. 22 ЦК України упущена вигода є доходом, який особа могла б реально одержати, якби основне зобов'язання було виконане і який у разі неможливості виконання основного зобов'язання, має становити реальні збитки.

Таким чином, доводи Запорізької міської ради про те, що зобов'язання позивача сплатити пайовий внесок в розвитку інфраструктури населеного пункту виникло в силу приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а відтак є упущеною вигодою, не відповідають приписам чинного законодавства.

Крім того, вищевказаним Законом не передбачено конкретний розмір пайового внеску в розвитку інфраструктури населеного пункту, який зобов'язаний сплатити замовник, що має намір здійснити забудову земельної ділянки, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено лише граничний розмір такого внеску (ч. 6 ст. 40 Закону).

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що позивачем не було доведено того, що він міг і повинен був отримати від відповідача саме 46 277,00 грн доходу, які він вважає упущеною вигодою.

Отже, враховуючи відсутність договірних зобов'язань між сторонами, а також причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та неотриманням позивачем коштів (пайового внеску) та недоведеності розміру неотриманих доходів, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що склад цивільного правопорушення є недоведеним, у зв'язку з чим правомірно відмовили у позові.

Інші доводи касаційної скарги стосовно порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду. Суди дали оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що приписами ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування. Правовий аналіз частин 8 та 9 у сукупності з іншими положеннями цієї статті Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дозволяє дійти висновку про те, що такий договір має бути укладеним в обов'язковому порядку, в межах строку, встановленого ч. 9 ст. 40 вказаного Закону, а відтак, неукладення такого договору в межах законодавчо визначеного строку може бути підставою для укладення його в судовому порядку, у тому числі і після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.

За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення касаційної скарги Запорізької міської ради та скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 908/6108/15.

В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 908/6108/15 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 908/6108/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко