Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 904/9763/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргиголовного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській областіна постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 у справігосподарського суду Дніпропетровської областіза позовомголовного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській областідопублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі територіального відокремленого безбалансового відділення І типу №10003/0603 філії - Дніпропетровського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк"простягнення 84 375,79 грнв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились;від відповідача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 15.05.2015 господарського суду Дніпропетровської області (суддя: Дубінін І.Ю.) відмовлено у задоволені позову.

Постановою від 14.07.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді: Прокопенко А.Є. - головуючий, Дмитренко Г.К., Крутовських В.І.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2015 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач довів належними та допустимими доказами виконання умов договору. Зайве перерахування пенсії на суму 84375,79 грн. пенсійним фондом на рахунок клієнта банку - ОСОБА_6 виникло не з вини банку та не підлягає стягненню з банку.

Не погоджуючись з судовими рішеннями головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаржник вважає, що господарськими судами порушено норми матеріального права зокрема, ст.ст. 238, 242, 244, 245, 1166 Цивільного кодексу України.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 25.08.2009 головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (фонд) та ВАТ "Державний ощадний банк України" (банк) уклали договір №15/117/59. За ст. 1 якого банк виконує функції виплати пенсій пенсіонерам з числа осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, а також іншим особам, які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), допомоги на поховання та недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю зазначених пенсіонерів, а також одноразової грошової допомоги членам сімей померлих пенсіонерів, які мають право на пенсію відповідно постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 (із змінами та доповненнями) та інші допомоги і виплати по Дніпропетровській області.

На підставі приходного ордеру ф.№51/36 від 15.06.1990 ОСОБА_6 банком, відповідно п. 81 VII Інструкції про порядок здійснення державними трудовими ощадними касами СРСР операцій по вкладам населення, затвердженої головою правління Держтрудощадкас СРСР №15 від 03.10.1980, відкрито рахунок НОМЕР_1 на здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою для зарахування сум пенсій та інших надходжень.

Відповідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493, Порядку відкриття, ведення та закриття рахунків фізичних осіб у національній валюті установами ВАТ "Ощадбанк", затвердженого постановою правління ВАТ "Ощадбанк" №17-2 від 16.02.2004, банк здійснює відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб на підставі договору про відкриття рахунку, зарахування коштів банком на рахунки фізичних осіб здійснюється на підставі платіжних доручень, які надаються до банку установою, організацією, яка перераховує кошти фізичним особам.

Установа банку не здійснює контролю та не несе відповідальність за достовірність інформації щодо отримувачів коштів та розміру грошових коштів, яка подається в списках на зарахування та платіжних дорученнях.

Відповідно п. 6 § 2 ст. 3 договору №15/117/59 від 25.08.2009 на вказаний вище рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_6 банком здійснювалося зарахування суми пенсії не пізніше наступного банківського дня з дня надходження коштів від Фонду.

Пенсійний фонд надіслав до банку розпорядження №14137/10/30 від 17.06.2014 про повернення коштів, перерахованих на виплату пенсії ОСОБА_6 за період з 01.05.2004 по 31.05.2014 на загальну суму 84 375,79 грн. з нарахованими на неї відсотками поточного/карткового рахунку одержувача коштів НОМЕР_1, відкритого в ТВБВ №10003/0624 АТ "Ощадбанк", у зв'язку з його виїздом 23.04.2004 на постійне місце проживання до іншої країни.

Листом №117/21 від 25.06.2014 банк надав відповідь Пенсійному фонду щодо неможливості повернення вказаних вище коштів, оскільки грошові кошти отримані за дорученням ОСОБА_7, залишок на рахунку 9,59 грн.

Господарськими судами встановлено, що за період з 01.05.2004 по 31.05.2014 ОСОБА_6 особисто отримував грошові кошти у банку, зокрема: 07.03.2009 отримано особисто, відповідно заяви на видачу готівки №22; 14.07.2009 - 760,00 грн., відповідно заяви № 43; 17.08.2009 - 770 грн., відповідно заяви на видачу готівки № 33; 07.12.2009 - 3 060,00 грн., відповідно заяви на видачу готівки № 67; 17.08.2012 - 7 200,00 грн., відповідно заяви на видачу готівки № 26, а також 10.02.2013 - 1100 грн. (заява про видачу готівки № 45551710); 09.03.2013 - 1 200,00 грн. (заява про видачу готівки № 46434407); 18.02.2013 - 1100 грн. (заява про видачу готівки № 45551710); 24.06.2014 - 3 560,00 грн. (заява на видачу готівки №68423195), тому підстав для повідомлення Пенсійного фонду, відповідно § 1 ст. 7 договору №15/117/59 від 25.08.2009, у банка не було.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності с непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

За ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Оскільки кошти, які знаходяться на рахунку клієнта банку, визначаються активами, що належать юридичній чи фізичній особі на праві власності або повного господарського відання, тому вони підлягають конституційному захисту як об'єкт права власності.

Відповідно п.п. 1.4, 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004, зареєстрованої в Міністерстві юстиції №377/8976 від 29.03.2004 власником рахунку в банку є особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з положеннями глав 5, 12 Інструкції, стягувачами, що мають право ініціювати списання коштів з рахунків клієнтів без їх відома, є органи державної виконавчої служби (на підставі виконавчих документів, установлених законами України) та органи державної податкової служби (щодо стягнення податкового боргу, простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою чи територіальною громадою).

Відповідно п.п. 1.39 та 1.40 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" примусове списання - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Стягувачем є особа, яка може бути ініціатором переказу коштів з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом.

Пунктом 20.1 статті 20.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" встановлено, що ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Відповідно преамбули Закону України "Про виконавче провадження" цей закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Перелік виконавчих документів наведений у статті 17 Закону України "Про виконавче провадження".

Цей перелік є вичерпним і розпорядження про зобов'язання повернути кошти переплаченої пенсії на р/р Пенсійного фонду в цьому переліку, як таке, що підлягає примусовому виконанню, відсутнє.

Відповідно ч.ч.1 та 3 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

За ч.1 ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку у банку на умовах, погоджених сторонами.

Статтями 1071 та 1073 Цивільного кодексу України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта тільки на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між; банком і клієнтом.

У разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Господарські суди дійшли висновку, що за таких обставин, стягнення коштів з рахунку клієнта допускається лише у випадках, коли про це прямо зазначено у договорі, який укладається між банком та клієнтом при відкритті рахунку.

Відповідно § 3 статті 8 договору №15/117/59 від 25.08.2009, суми пенсій, що зараховані на поточний (картковий) рахунок одержувача разом з нарахованими на них відсотками, установи банку повертають Пенсійному фонду тільки в разі надходження повідомлення про смерть пенсіонера, починаючи з місяця, наступного за місяцем смерті.

Згідно п. 14 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999, якщо суми пенсій та грошової допомоги одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються з поточного рахунка більше як один рік уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідний орган Пенсійного фонду або орган праці та соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач пенсії та грошової допомоги - подати нову заяву в орган Пенсійного фонду або орган праці та соціального захисту населення у порядку, визначеному в пункті 10 цього Порядку.

Відповідно § 1 ст. 7 договору №15/117/59 від 25.08.2009, якщо суми пенсії одержуються з поточного рахунку за довіреністю більше як один рік або не одержуються більше як один рік, установи банку не пізніше 28 числа місяця, в якому виникли такі обставини, повідомляють про це письмово фонд.

Відповідно § 3 ст. 6 договору банк не несе відповідальності за переплату пенсії в разі відсутності інформації (письмового повідомлення) про смерть пенсіонера.

Враховуючи викладене господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки зайве перерахування пенсії на суму 84 375,79 грн. Пенсійним фондом на рахунок клієнта банку - ОСОБА_6 виникло не з вини банку та не підлягає стягненню з банку.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 29.04.2015 відповідач подав до господарського суду першої інстанції заяву про застосування до даних правовідносин строку позовної давності у 3 роки.

Господарським судом апеляційної інстанції застосовано за період з 01.05.2004 по 09.12.2011 позовну давність, відповідно ст. 257 Цивільного кодексу України, тому позовні вимоги є такими, що заявлені поза межами загального строку позовної давності у 3 роки, враховуючи, що позовна заява подана 29.04.2015.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за період з 09.12.2011 по 31.05.2014 відповідач довів належними та допустимими доказами виконання умов договору, тому господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку, відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 14.07.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі справи № 904/9763/14 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга