Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2014 року Справа № 911/3252/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. (головуючий суддя Куксов В.В., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.)у справі№ 911/3252/13 Господарського суду Київської областіза позовомДержавного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України"доПриватної орендної агрофірми "Україна"провизнання недійсною заяви,

за участю представників:позивачаКоцупатрий О.М., Макаренко В.А.,відповідачаПархомчук Р.І., Соколов А.О.,

В С Т А Н О В И В:

Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсною заяви Приватної орендної агрофірми "Україна" про зарахування однорідних вимог № 35 від 13.05.2013 р.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2013 р. у справі №911/3252/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р., у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 601, ч. 3 ст. 203.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимога про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме заяви про зарахування однорідних вимог № 35 від 13.05.2013 р.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, скільки вказана заява за своєю правовою природою є одностороннім правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, а отже у випадку порушення право позивача підлягає захисту судом шляхом визнання такого правочину недійсним для захисту прав і законних інтересів на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Аналогічної позиції дотримується і Верховний суд України, зокрема, у постанові від 09.12.2008 р. у справі № 37/638.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2012 р., залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2013 р., у справі № 7/070-12 за позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" до Приватної орендної агрофірми "Україна" про стягнення 474.976,56 грн., стягнуто з відповідача на користь позивача 241.186,13 грн. основного боргу, 490,18 грн. 3 % річних та 5.906,30 грн. судового збору.

Відповідач 13.05.2013 р. звернувся до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою повідомив останнього про зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: зобов'язань відповідача перед позивачем зі сплати заборгованості за рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2012 р. у справі № 7/070-12, що сумарно становлять 247.582,61 грн., та зобов'язань Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" перед Приватною орендною агрофірмою "Україна" зі сплати боргу за передані матеріальні цінності у сумі 120.991,00 грн., а також зобов'язань позивача перед відповідачем з повернення грошових коштів у сумі 130.000,00 грн., отриманих безпідставно, що загалом складає 250.991,00 грн.

Листом № 99 від 24.05.2013 р. позивач повідомив відповідача про відсутність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки безспірність вимог до ДСП "Головний селекційний центр України" має бути підтверджена рішенням господарського суду, що вступило у законну силу.

Судами встановлено, що відповідач в обґрунтування своїх зустрічних однорідних вимог посилався на продаж позивачу товарно-матеріальних цінностей на суму 120.991,00 грн., що підтверджується накладними та довіреностями, за які позивач не розрахувався, та на безпідставне отримання позивачем від відповідача грошових коштів у розмірі 130.000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які залишилися неповернутими позивачем.

Як встановлено судами, взаємні зобов'язання сторін зі сплати заборгованості, встановленої судовим рішенням, зі сплати боргу за отриманий товар та повернення безпідставно отриманих грошових коштів є зустрічними однорідними зобов'язаннями в силу положень ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Однорідність цих вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань.

Частиною 3 ст. 203 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Положеннями ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі порушено місцевим судом ухвалою від 19.08.2013 р., якою справу призначено до розгляду на 13.09.2014 р. В подальшому судом двічі оголошувались перерви в судових засіданнях від 13.09.2014 р. та від 04.10.2014 р., про що представники сторін повідомлялись під розписку. За результатами розгляду заявлених позовних вимог в судовому засіданні 07.10.2013 р. місцевим судом прийнято рішення про відмову в позові.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд виходив із заявлених позивачем обгрунтувань позову, а саме з того, що позивач не вважав вимоги заяви відповідача зустрічною однорідною вимогою у розумінні ст. 601 ЦК України, посилаючись на неоднорідність вимог.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції підстави позову позивачем не змінювалась.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду України, який зазначив, що під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.

Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Підставою позову можуть бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Позивач для обґрунтування своїх вимог повинен наводити повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необґрунтованою.

В той же час, оскаржуючи рішення місцевого суду про відмову в позові, позивач в апеляційній скарзі фактично змінив підстави позову, оскільки в апеляційній скарзі оспорював зараховану суму зустрічних однорідних вимог, посилаючись на невідповідність документів, що підтверджують її розмір, вимогам чинного законодавства

Межі перегляду справи в апеляційній інстанції визначені ст.101 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд здійснює перегляд рішень місцевого господарського суду лише в межах заявлених вимог.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що в апеляційній скарзі позивачем фактично змінено обгрунтування позовних вимог, що з урахуванням положення ч. 2 п. 4 ст. 22 ГПК України на стадії апеляційного розгляду справи є недопустимим. При цьому апеляційний суд правомірно розглядав справу в рамках заявлених обгрунтувань позову та підставно у позові відмовив.

За таких обставин немає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене та враховуючи встановлення судами недоведеності позивачем існування підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, необхідних для визнання недійсною заяви про зарахування однорідних вимог у судовому порядку, суди дійшли правомірного висновку, що позовна вимога про визнання недійсною заяви про зарахування однорідних вимог № 35 від 13.05.2013 р. є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню за визначених позивачем підстав позову.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. у справі № 911/3252/13 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова