Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 910/14457/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) відповідача Гнатюк С.В. - за дов. від 29.12.16, розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на постановувід 15.12.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі№910/14457/16 господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" простягнення 2067,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 р. ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 2067,46 грн. страхового відшкодування на підставі статті 27 Закону України "Про страхування", статей 993, 1187, 1188 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позову, позивач посилався на те, що він згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту №735/13-Т/Дн від 27.08.2013 р. виплатив страхове відшкодування страхувальнику у зв'язку з настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, а тому до нього (позивача) у межах фактичних витрат (за вирахуванням франшизи) перейшло право на отримання від відповідача (як страховика особи винної в ДТП) виплаченої суми страхового відшкодування.

Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у позові, посилаючись на ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_4 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем, а саме: постанови про притягнення вказаної особи до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, вироку у кримінальній справі за ознаками статті 286 Кримінального кодексу України, спільного повідомлення про ДТП (Європротокол).

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2016 р. (суддя Привалов А.І.) у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи наявності вини особи - ОСОБА_4 у скоєнні ДТП, внаслідок якої пошкоджено застрахований у позивача автомобіль "Хюндай", а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача, як відповідальної за ОСОБА_4 особи, спірної суми шкоди.

Господарський суд першої інстанції визнав, що довідка ДАІ та відомість №93801105 не є належними доказами, у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження наявності саме вини ОСОБА_4 у вчиненні ДТП.

За апеляційною скаргою ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" Київський апеляційний господарський суд (судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л., Разіна Т.І.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 15.12.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Скаржник не погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позову та вказує на наявність підстав для стягнення спірної суми страхового відшкодування.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.08.2013 р. між ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" - страховиком та ОСОБА_5 - страхувальником був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №735/13-Т/Дн, за умовами якого страховиком застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1.

26.04.2014 р. на проспекті Ленінському, біля ТЦ "Золоте кільце" в м. Донецьку, сталася ДТП за участю автомобіля "Хюндай" д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля "Тойота" д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4

При цьому, як встановили суди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Тойота" - ОСОБА_4 була застрахована ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на підставі договору (полісу) АІ0567897 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Цим полісом передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну життю та здоров'ю третіх осіб становить 100000 грн., за шкоду майну третіх осіб - 50000 грн., франшиза 510 грн.

Згідно зі страховим актом №735/13-Т/Дн-1-1 від 10.12.2014 р. позивач (ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування") визнав вказане ДТП страховим випадком і на виконання умов договору страхування від 27.08.2013 р. платіжними дорученнями №28088 від 12.12.2014 р. виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 2577,46 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимога ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" до ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 2067,46 грн. страхового відшкодування на підставі статей 993, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування".

Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позову та відмовили у його задоволенні.

Статтею 979 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до приписів статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні положення містять й приписи статті 27 Закону України "Про страхування", за якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом (частина 1 статті 1191 Цивільного кодексу України).

Отже, у розумінні приписів наведених норм, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами.

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (стаття 1188 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 - власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "Тойота" була застрахована у відповідача згідно з полісом АІ0567897.

Якщо цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за завдану застрахованою ним особою шкоду. Він бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоди, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду.

Відтак, саме винна особа або особа, відповідальна за збиток, повинна компенсувати сплачене страхове відшкодування новому кредитору (в даному випадку позивачу).

Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (презумпція невинуватості).

За приписами статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення виключно судами розглядаються справи адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 цього ж Кодексу (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна).

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, визнав недоведеним вину водія ОСОБА_4 у вчиненні ДТП за відсутності постанови суду про визнання його винним та притягнення за наслідками вказаної події до адміністративної відповідальності; інформації щодо прийняття судового рішення з цього приводу матеріали справи також не містять.

Згідно з листом головного управління МВС України в Донецькій області Управління державної автомобільної інспекції №9/4712 адміністративний матеріал стосовно дорожньо-транспортної пригоди спрямований для прийняття остаточного рішення до Куйбишевського районного суду м. Донецька.

Між тим, відповідно до повідомлення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №11196 від 09.10.2015 р. на адресу суду справа про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_4 з Куйбишевського районного суду м. Донецька не надходила та не передавалася; згідно з даними Єдиного Державного реєстру судових рішень відповідне рішення по вищевказаній справі в базі зазначеного реєстру відсутнє.

Крім того, як встановили господарські суди першої та апеляційної інстанцій, в матеріалах справи відсутній і відповідний адміністративний протокол за фактом правопорушення.

За оцінкою господарських судів попередніх інстанцій, довідка ДАІ та відомість №9380105 не можуть вважатись належними доказами, у розумінні приписів статті 34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження наявності саме вини ОСОБА_4 у вчиненні ДТП, та містять лише посилання на ознаки порушення Правил дорожнього руху України.

Отже, враховуючи встановлені господарськими судами обставини та зважаючи на приписи наведених норм, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача спірної суми страхового відшкодування.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Беручи до уваги викладене, приписи наведеного законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Доводи заявника, викладені ним у касаційній скарзі, колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи і встановленими судами обставинами. Крім того, їм надавалася оцінка судом апеляційної інстанції і вони були відхилені як необґрунтовані.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 р. у справі № 910/14457/16 та рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач