Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 927/499/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Державної екологічної інспекції у Чернігівській областіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.12.2016у справі№927/499/16 Господарського суду Чернігівської областіза позовомДержавної екологічної інспекції у Чернігівській областідо Державного підприємства "Ніжинське лісове господарство"за участюПрокурора Чернігівської областіпровідшкодування шкоди 595334,73 грн.,за участю представників сторін:від позивача:Феськовець О.О., дов. №11-08/1858 від 18.07.2016;від відповідача:Бузанов М.М., дов. б/н від 15.04.2016;від прокуратури:Хорс К.Б., посв. №072931 від 15.04.2016В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 05.08.2016 у справі №927/499/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Ніжинське лісове господарство" суму збитків 423547,27грн.: до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач: УК у Бобров.р-ні/с.Кобижча/24062100; р/р 33112331700042; МФО 853592; код ЄДРПОУ 37370959) 127064,18грн. (30%) збитків та до спеціального фонду місцевих бюджетів Кобижчанської сільської ради та Чернігівської обласної ради 296483,09грн. (70%). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі №927/499/16 вищезазначене судове рішення скасовано в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 171787,46грн. та в іншій частині судове рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області, також з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, скаржники посилаються на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.02.2017 зазначені касаційні скарги прийняті до провадження та призначені до розгляду.

У письмових відзивах на касаційні скарги відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 28.02.2017 позивач та прокурор підтримали вимоги касаційної скарги, відповідач заперечував проти їх задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційних скаргах, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг Заступника прокурора міста Києва та Державної екологічної інспекції у Чернігівській області.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14-15 грудня 2015 на підставі направлення №574 Державної екологічної інспекції у Чернігівській області Державними інспекторами з ОНПС Чернігівської області проведено планову перевірку по контролю за станом охорони рослинного та тваринного світу на території Чернігівської області по маршруту м. Чернігів-Чернігівський район, Ніжинський район, Носівський район та Бобровицький район, за результатами якої складений Акт перевірки №147/06, за змістом якого перевіркою виявлено незаконну рубку дерев на землях лісового фонду ДП "Ніжинське лісове господарство" Іржавське лісництво майстерська дільниця №7 неподалік с. Адамівка в кварталах 96,97,98,99; на території Бобровицького району Чернігівської області на землях лісового фонду ДП "Ніжинське лісове господарство" Кобижчанське лісництво майстерська ділянка №4, в кв.9 вид.14, майстерська ділянка №5 кв.12 вид.8, кв.13,14; майстерська ділянка №6 кв.15; майстерська ділянка №7 кв.41 вид 24.

Згідно з Таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами та громадянами пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення та неприпинення росту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області виконав розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу, згідно з переліковою відомістю від 14.12.2015 до Акта перевірки №147/06 від 15.12.2015, згідно з яким загальна сума збитків становить 595334,73грн. (171787,46грн. - на землях Держанівської сільської ради Носівського району Чернігівської області та 423547,27грн. - на землях Кобижчанської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області).

Відповідно до Статуту відповідача предметом діяльності останнього є ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямками діяльності підприємства є охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубів, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень, притягнення до адміністративної відповідальності порушників та стягнення з них збитків відповідно до чинного законодавства.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є постійним лісокористувачем земельних ділянок лише на території Кобижчанської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області (що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними Державними актами), а відтак дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо відшкодування шкоди за порубку лісу на землях Держанівської сільської ради Носівського району Чернігівської області.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 17 Лісового кодексу України, ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

За приписами ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель.

Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень (п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України).

Згідно з пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 105 цього Кодексу, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи: винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати, шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

В силу ст. 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто, деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у ст. 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної чи фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування заподіяної шкоди суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства слід виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які повинні нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання згаданих обов'язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок та пошкодження дерев.

За змістом ст.ст. 32-34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними і допустимими доказами; при цьому доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції з'ясував, що відповідач належно повідомив правоохоронні органи про факт правопорушення, встановив обсяг дій, які вчинялися відповідачем для забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок та пошкодження дерев та дійшов висновку, що позивачем не доведено та не обґрунтовано, в чому саме полягає бездіяльність або неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, як законна підстава для стягнення збитків, нанесених державі порушенням природоохоронного законодавства.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції в порядку ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України розглядаючи справу, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази відповідно до положень ст.ст. 33 та 34 ГПК України, вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Щодо відмови апеляційним господарським судом у прийнятті додаткових доказів слід зазначити, що за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду. Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов'язків по доказуванню в суді першої інстанції

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційних скаргах інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржників, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі №927/499/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі №927/499/16 - залишити без змін, а касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Державної екологічної інспекції у Чернігівській області - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Г.М. Мачульський Суддя Л.І. Рогач