Постанова ВГСУ від 28.02.2017 року у справі №911/2604/16

Друк

Пошук

410

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 28.02.2017 року у справі №911/2604/16

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 911/2604/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"на ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2016у справі№ 911/2604/16 господарського суду Київської областіза позовомНаціонального банку УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еко-Буд Сервіс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит"прозвернення стягнення на предмет іпотеки,за участю представників: від позивачане з'явивсявід відповідачане з'явивсявід третьої особиМухін А.М.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еко-Буд Сервіс" (далі - ТОВ "Компанія "Еко-Буд Сервіс") про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") перед позивачем за кредитними договорами.

Рішенням господарського Київської області від 24.11.2016 у справі № 911/2604/16 позовні вимоги НБУ задоволено повністю. У рахунок погашення заборгованості ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за кредитними договорами № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 03/18 від 18.05.2009, № 03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008 (з усіма змінами та доповненнями до них) перед позивачем у загальній сумі заборгованості 4 250 755 882,11 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.06.2009, укладеним між НБУ та ТОВ "Компанія "Еко-Буд Сервіс", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швайкою О.Л. та зареєстрований у реєстрі за № 410, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною, визначеною договором іпотеки, а саме - 17 378 000,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати оскаржуване рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості зі штрафу, нарахованого по кредитному договору № 03/18 від 18.05.2009, та пені, нарахованої за кредитними договорами № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 3/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008 та № 63/3 від 18.11.2008, і прийняти нове рішення, яким у позові НБУ у вказаній частині відмовити. Також, апелянт просив відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги на строк до ухвалення Київським апеляційним господарським судом рішення у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 (колегія суддів у складі: Разіної Т.І. - головуючого, Чорної Л.В., Яковлєва М.Л.) відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 24.11.2016 у справі № 911/2604/16, апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з доданими до неї документами повернуто скаржнику без розгляду по суті на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погоджуючись з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 911/2604/16, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену ухвалу та направити справу до Київського апеляційного господарського суду для розгляду.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.02.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 28.02.2017 о 09 год. 40 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та відповідач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористалися.

Заслухавши представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

За приписами п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.11.2013 N 12-рп/2013 звертав увагу на те, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (пп. 12 п. D).

Відповідно до ст. 94 ГПК України, яка визначає форму і зміст апеляційної скарги, до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VІ, який набрав чинності з 01.11.2011.

Згідно з пп. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній на час подання позовної заяви у даній справі, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній на час подання позовної заяви у даній справі, передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1 378 гривень.

При цьому, Законом України "Про судовий збір" передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви незалежно від того, чи оскаржується все рішення (постанова) суду в цілому чи його частина (така ж правова позиція викладена у п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 № 484-VIII)" та пп. 2.15 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у редакції постанови пленуму Вищого господарського суду України від 16.12.2015 № 2).

Враховуючи викладене, за подання апеляційної скарги третя особа мала сплатити судовий збір у розмірі 227 370,00 грн. (1 378*150*110%), тобто у максимальному розмірі.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ в деяких справах, особливо в тих, де обмеження, про які йдеться, стосувалися умов прийнятності апеляції, або в тих, де інтереси правосуддя вимагали, щоб заявник у зв'язку зі своєю апеляцією надавав гарантію сплати судових витрат, понесених іншою стороною, на "доступ особи до суду" можуть бути накладені різноманітні обмеження, включно з фінансовими (див., наприклад, рішення від 19.12.1997 у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії", 1997-VIII, с. 2955, п. 33; та рішення суду від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства", серія A, N 316-B, с. 80-81, п. 61 і наступні).

У справі "Креуз проти Польщі" ЄСПЛ зазначив, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду (рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland)", заява N 28249/95, п. 59). Більше того, ЄСПЛ вважає, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, N 32, п.п. 25-26).

Отже, за практикою ЄСПЛ, вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland)", заява N 28249/95, п. 60).

Однак, ЄСПЛ підкреслює, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див., наприклад, рішення суду від 10.07.1998 року у справі компанії "Тіннеллі та сини, Лтд. та ін." і "Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства", Reports 1998-IV, с. 1660, п. 72). При цьому, ЄСПЛ в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дія в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (рішення суду від 12.06.2007 у справі "Станков проти Болгарії" (Case of Stankov v. Bulgaria, заява N 68490/01, п. 57).

У ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити його від сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, чинне законодавство України надає судам дискреційні повноваження вирішувати питання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або надання відстрочки (розстрочки) його сплати. Однак, такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати вагомі підстави відмови у задоволенні відповідних заяв (клопотань), оскільки відсутність обґрунтування, так само як і безпідставна відмова, може стати перешкодою в реалізації права на доступ до суду, гарантованого у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Розглядаючи клопотання третьої особи про відстрочення сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржник не навів обґрунтованих підстав та не надав відповідних доказів на підтвердження неможливості сплати ним судового збору та вчинення останнім всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору та які б підтверджували можливість сплати судового збору протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі.

У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання третьої особи про відстрочення сплати судового збору.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, надаючи оцінку поважності підстав для відстрочення сплати судового збору, не визначив розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, та, відповідно, не врахував його при розгляді відповідного клопотання ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Вищий господарський суд України вважає, що суд апеляційної інстанції надто формально розглянув клопотання третьої особи та безпідставно не взяв до уваги той факт, що розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, - 227 370,00 грн., був дуже значним та надто обтяжливим для ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", що є неплатоспроможним та перебуває у процедурі ліквідації.

За цих обставин, суд касаційної інстанції вважає, що апеляційна інстанція належним чином не дослідила доводи заявника про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі.

Беручи до уваги викладені обставини, зважаючи на те, що ця справа має важливе значення для ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", оскільки стосується погашення заборгованості Банку перед позивачем у значному розмірі, та враховуючи доводи третьої особи, яка перебуває у процедурі ліквідації, щодо обставин відсутності коштів для сплати судового збору, Вищий господарський суд України вважає, що заявник зазнав надмірного обмеження його права на доступ до суду, і конкретно в цьому випадку суд апеляційної інстанції мав підстави для відстрочення сплати судового збору.

Враховуючи наведені принципи судочинства, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про скасування оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду та передачу справи до Київського апеляційного господарського суду на розгляд зі стадії прийняття апеляційної скарги з урахуванням викладеного у даній постанові.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України