Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 908/1928/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 16.11.2016у справі №908/1928/16Господарського судуЗапорізької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"доТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"простягнення 6328,97 грн.за участю представників: позивачаЖигальська Ю.Ю.- предст. дов. від 03.01.2017;відповідачане з'явився;

ВСТАНОВИВ:

22.07.2016 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" подало до господарського суду позов про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" суми виплаченого позивачем страхувальнику за договором добровільного страхування страхового відшкодування 6328,97 грн. Позов вмотивовано статтями 625, 993, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, статтею 27 Закону України "Про страхування", статтями 22, 29, 34, 36, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та передбаченим вказаними нормами переходом до позивача, як особи, що здійснила страхове відшкодування, права вимоги до винної особи та, відповідно, до відповідача, як страховика винної особи за договором обов'язкового страхування.

Відповідач проти позову заперечив, вказав, що позивач не надав детального розрахунку заявленої до стягнення суми, а також документальних доказів на підтвердження відповідних вимог.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.09.2016 (суддя Смірнов О.Г.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 6328, 97 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1378, 00 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.11.2016 (судді Агапов О.Л.- головуючий, Мясищев А.М., Сгара Е.В.) вказане рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, а у задоволенні позову відмовити повністю. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, невірним застосуванням статей 990, 993, 979, 1191 Цивільного кодексу України, а саме: за відсутності доказів перерахування коштів позивачем на рахунок страхувальника відсутні підстави вважати, що до позивача перейшло право регресної вимоги до винної особи, позаяк право вимоги переходить саме в межах фактично виплачених сум.

Позивач у судовому засіданні та у письмовому відзиві заперечив доводи касаційної скарги.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь у судовому засіданні свого представника.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (Страховик, позивач) та ОСОБА_7 (Страхувальник) уклали договір добровільного страхування наземного транспорту від 17.08.2015 № 2276502-05-12, предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом - автомобілем "Gelly MK 1,5 Basic", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Суд також встановив, що 16 жовтня 2015 року о 16 год. 30 хв. в м. Маріуполь Донецької області на перехресті бул. Шевченка та Володарської а/д сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу - автомобіля "Gelly MK 1,5 Basic", державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_8 та автомобіля "ВАЗ 21061 ЗНГ", державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_9 Факт настання дорожньо-транспортної пригоди підтверджено довідкою № 74678991 про дорожньо-транспортну пригоду від 16.10.2015, за змістом якої дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_9 п. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (недодержання дистанції та інтервалу).

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28.10.2015 у справі № 263/12742/15-п ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні правопорушення, визначеного ст.124 КУпАП та на нього накладений штраф у розмірі 340 грн.

Відповідно до звіту № 647405 від 09.11.2015 розмір матеріального збитку, заподіяного автомобілю "Gelly MK 1,5 Basic", державний номер НОМЕР_1, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 14241,60 грн.

Страховиком прийнято рішення про виплату страхового відшкодування та складено страховий акт № 3760-02 від 10.11.2015, відповідно до якого сума страхового відшкодування склала 6328,97 грн.

В матеріалах справи міститься лист Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" № 06.2/172341 від 09.11.2015 на адресу позивача, в якому банк повідомляє, що станом на 09.11.2015 року у ОСОБА_7 існує непогашена кредитна заборгованість за кредитним договором № 910.17367 від 16.08.2012, тому просить направити страхове відшкодування в повному розмірі за реквізитами: р/р № 29099900173016:980 в ПАТ "Ідея Банк", МФО 336310, код ЄДРПОУ 19390819.

Змістом страхового акта № 3760-02 від 10.11.2015 підтверджується, що зобов'язання з виплати позивачем суми страхового відшкодування в розмірі 6328,97 грн. здійснено таким чином: 1957,30 грн. зараховані в рахунок погашення неоплаченого ОСОБА_7 страхового платежу за договором страхування № 2276502-02-05-12 від 17.08.2015; 4371,67 грн. перераховані на користь вигодонабувача Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк". Виплата позивачем суми страхового відшкодування в загальному розмірі 6328,97 грн. підтверджується також довідкою-підтвердженням виплати страхового відшкодування від 12.07.2016 та платіжним дорученням № 14178 від 10.11.2015.

Суди встановили, що цивільно-правова відповідальність винної особи - власника транспортного засобу "ВАЗ 21061 ЗНГ", державний номер НОМЕР_2, на момент вчинення ДТП була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/7271664, до якої позивач надіслав вимогу (претензію) № 5587 від 17.12.2015 про виплату суми страхового відшкодування в розмірі 6328,97 грн., зменшеного на розмір франшизи, передбаченої полісом №АІ/7271664; надіслана відповідачу вимога залишилась без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги суди визнали доведеним факт заподіяння шкоди, в розумінні вимог статті 1166 Цивільного кодексу України, та набуття на підставі статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 Цивільного кодексу України позивачем права вимоги відшкодування виплаченої позивачем суми у заявленому розмірі, суди вказали, що саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності автомобіля, водій якого винний у скоєнні ДТП, має відшкодувати збитки, що були завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в межах ліміту відповідальності, а позивач як особа, що виплатила страхове відшкодування набула права вимоги, яке ця особа має до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати як із договорів та інших правочинів так і з завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Згідно з частиною другою статті 512, статтею 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, а страховик виступає замість потерпілого в порядку правонаступництва.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної чи фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування заподіяної шкоди суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовано Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Системний аналіз положень вказаного вище Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик бере на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто бере на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Стаття 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Суди встановили, а відповідач не заперечує, що особою, винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28.10.2015 у справі № 263/12742/15-п визнано власника транспортного засобу "ВАЗ 21061 ЗНГ" державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_9, цивільно-правова відповідальність якого на момент вчинення ДТП була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо".

Позивач визначив належне до виплати страхового відшкодування в загальній сумі 6328,97 грн, визначивши цю суму відповідно до звіту № 647405 від 09.11.2015 з урахуванням коефіцієнта пропорційності згідно з умовами пункту 16.17 договору страхування, та виконав зобов'язання перед страхувальником у відповідності з умовами укладеного договору страхування, здійснивши оплату на користь вигодонабувача за договором, а також здійснивши зарахування зустрічних вимог до страхувальника відповідно до приписів статті 601 Цивільного кодексу України, що достовірно встановлено судами.

Відтак, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО", виконавши зобов'язання за договором майнового страхування, та реалізуючи своє право кредитора, отримало право вимоги до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо", яке застрахувала відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія.

Таким чином, з'ясовуючи обсяг правонаступництва позивача у спірних правовідносинах, суди не порушили приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" та вірно застосували у цих правовідносинах положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а відповідач є собою, відповідальною за завдану в даному випадку шкоду відповідно до положень вказаних норм та у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Доводи касаційної скарги щодо набуття позивачем права вимоги до винної особи замість потерпілого в порядку правонаступництва лише у випадку виконання позивачем зобов'язання за договором страхування шляхом перерахування коштів на рахунок потерпілого не ґрунтуються на приписах статі 526 Цивільного кодексу України щодо порядку виконання зобов'язання; відповідач не довів, що позивач не виконав своє зобов'язання чи виконав його всупереч умовам договору та приписам цивільного законодавства.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та ухвалі місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у справі № 908/1928/16 Господарського суду запорізької області та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Г. Коробенко