ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року Справа № 904/3346/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод продтоварів"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2015у справі№ 904/3346/15Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кантар"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод продтоварів"простягнення 174367,98 грн.за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

17.04.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кантар" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод продтоварів" 174367,98 грн., з яких 120000 грн. основного боргу, 15448,77 грн. пені, 11000 грн. штрафу, 1092,33 грн. річних, 26826,88 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару за договором від 10.09.2014 № 1009Р1 положеннями статей 509, 525, 526, 530, 549, 625, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 216 - 218, 230 - 232 Господарського кодексу України.

Відповідач відзив на позов не надав, справа розглядалась відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2015 (суддя Загинайко Т.В.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 120000 грн. заборгованості, 15203,29 грн. пені, 11000 грн. штрафу, 26826,88 грн. інфляційних нарахувань, 1066,03 грн. 3% річних, 2431,92 грн. судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 (судді: Чимбар Л.В. - головуючий, Антонік С.Г., Чоха Л.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості; доводи апеляційної скарги відхилено, як безпідставні.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод продтоварів" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення скасувати в частині стягнення 15203,29 грн. пені, 11000 грн. штрафу, 26826,88 грн. інфляційних нарахувань, 1066,03 грн. 3% річних, а також 2431,92 грн. судового збору, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 4-7, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, а суд за наявними матеріалами справи не мав можливості об'єктивно розглянути справу; суди всупереч статтям 509, 526, 538, 549, 610, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, статей 180, 189, 193, 230, 343 Господарського кодексу України взяли до уваги договір, з якого не вбачається досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема, ціни та предмету договору, за відсутності доказів погодження сторонами передбачених ними додатків до договору (специфікацій, заявок), помилково визначили позадоговірну поставку товару, що мала місце за спірною видатковою накладною, такою, що здійснена відповідно до умов договору, не врахували ступінь виконання зобов'язання позивачем, який не надав необхідні документи на підтвердження якості товару та інші супутні документи, необхідні для документального супроводження цукру-піску та легітимності поставки, що є підставою для зупинення виконання свого зобов'язання відповідачем та відмови у судовому захисті права.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу; сторони не скористалися правом на участь представників сторін у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 10.09.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Кантар" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод продтоварів" (покупець) укладено договір поставки № 1009Р1, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця цукор - надалі товар, а покупець - прийняти і своєчасно оплатити товар, у строки і на умовах, передбачених у даному договорі, у кількості, вказаній у заявці покупця. Згідно з положенням пункту 2.1 договору ціна на товар, кількість визначається за домовленістю сторін на кожну поставку товару окремо і фіксується у фінансових документах.

Пунктом 1.8 договору визначено, що кількість товару, вартість вказується у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору і має силу специфікації до даного договору, складеної постачальником на підставі заявки покупця.

Згідно з пунктом 4.3 договору покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок постачальника протягом одного банківського дня з дати поставки товару, якщо інше не визначено сторонами додатково; датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 7.3. договору сторони передбачили, що у випадку прострочки оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочки, а також у випадку прострочки оплати більше 5-ти банківських днів покупець додатково сплачує штраф постачальнику у розмірі 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Суд також встановив, що за видатковою накладною від 03.01.2015 № 1 позивач відповідно до умов договору поставив, а відповідач прийняв товар на суму 220000 грн. Водночас, відповідач частково здійснив оплату за поставлений товар в розмірі 100000 грн., а саме 15.01.2015 - 30000грн., та 16.01.2015 - 70000 грн., що підтверджується змістом виписок за 15.01.2015 та за 16.01.2015 з особового рахунку позивача, в той час, коли відповідно до умов договору поставлений товар слід було оплатити до 05.01.2015.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання щодо повної оплати товару за договором поставки від 10.09.2014 № 1009Р1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кантар" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод продтоварів" 120000 грн. основного боргу, 15448,77 грн. пені, 11000 грн. штрафу, 1092,33 грн. річних, 26826,88 грн. інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з встановлених ним обставин справи щодо здійснення поставки на підставі видаткової накладної № 1 від 03.01.2015 в межах укладеного сторонами договору та настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання по оплаті товару відповідно до положень договору та приписів чинного законодавства, порушення відповідачем цього зобов'язання. Водночас суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та річних та зробив власний перерахунок, в зв'язку з чим позов задоволено частково.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України та розглядаючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд також дослідив, що за видатковою накладною від 03.01.2015 № 1 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 220000 грн., в зв'язку з чим до оплати виставлено рахунок-фактуру № 1 від 03.01.2015, який містить назву, кількість, ціну товару та підстави виставлення рахунку. Враховуючи зміст зазначених вище рахунку-фактури та накладної, підставу їх оформлення, підписання накладної стороною, яка прийняла товар, та здійснення оплати відповідачем виставленого рахунку-фактури № 1 від 03.01.2015, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду, що спірна поставка здійснена позивачем на виконання умов договору від 10.09.2014, а висновки суду щодо наявності підстав для застосування наслідків несвоєчасного виконання грошового зобов'язання є законними та обґрунтованими.

Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги щодо неналежного документального оформлення операції з поставки цукру, невиконання обов'язку передати належні товаросупроводжуючі документи, як такі, що не впливають на зміст правовідносин сторін.

Судова колегія зазначає, що статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідне положення міститься також у статті 193 Господарського кодексу України.

Судами попередніх інстанцій визначено, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір відповідає договору поставки згідно з визначенням, що міститься у статті 265 Господарського кодексу України. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з статтею 662 цього Кодексу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Також статтею 666 цього Кодексу передбачено, що у разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно з пунктом 1 "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № 7 (далі - Інструкція П-7), ця Інструкція застосовується в усіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами постачання або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю.

За приписами абзацу г) пункту 2 Інструкції П-7, підприємство-постачальник повинно забезпечити своєчасне відправлення одержувачу документів, що засвідчують якість та комплектність продукції, що, за загальним правилом, відсилаються разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими для сторін правилами чи умовами договору. Разом з тим пунктом 14 Інструкції П-7 встановлено, що у разі відсутності супровідних документів, які засвідчують якість та комплектність продукції, чи деяких з них приймання продукції не зупиняється, натомість, у такому випадку складається акт із зазначенням відсутніх документів.

При цьому за положеннями статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами обставин, на які вони посилаються у підтвердження своїх вимог та заперечень.

Місцевий та апеляційний господарський суди відповідно до досліджених ними матеріалів справи встановили наявність між сторонами договірних відносин, опосередкованих укладеним договором на поставку товару від 10.09.2014 № 1009Р1, отримання відповідачем товару та виникнення грошового зобов'язання відповідача з оплати продукції на підставі умов укладеного договору.

Посилаючись на ненадання позивачем сертифікатів якості, відповідач залишив поза увагою, що загальний порядок виконання постачальником зобов'язань за договором поставки, якщо інше не передбачено цим договором, передбачає надання продавцем документів, що стосуються товару, разом з товаром; при цьому відсутність необхідних товаросупровідних документів підлягає фіксації при прийнятті товару шляхом складання відповідного засвідчувального документа (акта). В матеріалах справи відсутні докази, що сторони обумовили інший порядок передачі товаросупровідних документів, ніж разом з товаром, та що покупець встановив та засвідчив відсутність необхідних товаросупровідних документів у встановленому порядку.

Також судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що доводи відповідача щодо наявності порушень порядку здійснення певного виду господарської діяльності та оформлення господарських операцій не є підставою для його звільнення від обов'язку здійснити оплату одержаного товару та від настання наслідків неналежного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарський суди прийшли до правомірного висновку, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав належним чином, а відповідач повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів на підтвердження повної оплати не надав, відтак заборгованість відповідача складає 120000 грн.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 цього Кодексу штрафні санкції можуть застосовуватися у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, здійснивши перевірку розрахунку позивача згідно з пунктом 7.3 договору від 10.09.2014 № 1, статі 625 Цивільного кодексу України, статі 230 Господарського кодексу України, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 120000 грн., 15203,29 грн. пені, 11000 грн. штрафу, 26826,88 грн. інфляційних втрат та 1066,03 грн. 3% річних.

Висновки господарських судів відповідають вимогам статті 43, частині 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України та ґрунтуються на належно досліджених матеріалах справи, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та змісту судових рішень, не спростовують належно встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Судова колегія також відзначає, що доводи відповідача, що він не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, а подані позивачем матеріали не дали суду можливості об'єктивно розглянути справу є безпідставними, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглянув справу та перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі..

Доводи скаржника про порушення судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинський завод продтоварів" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 у справі № 904/3346/15 Господарського суду Дніпропетровської області та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2015 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді І. Алєєва

Л. Рогач