ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 915/196/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016у справі№ 915/196/16 Господарського судуМиколаївської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нова Європейська компанія"проприпинення дії договору про встановлення сервітутуза участю представників: позивачаРевенко О.В.- предст. дов. від 27.07.2016відповідача прокурорПанченко С.В. - предст. дов. від 10.05.2016 Романов Р.О.- посвід. № 014714;

ВСТАНОВИВ:

26.02.2016 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Європейська компанія" про припинення дії договору від 04.07.2013 № А3-А про встановлення сервітуту, посилаючись на припинення обставин, які були підставою для його встановлення, та на приписи пункту 4 частини першої статті 406 Цивільного кодексу України щодо підстав припинення сервітуту. В обґрунтування позову позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483 внесено зміни до переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, в зв'язку з чим обумовлене договором сервітуту використання відповідачем належного позивачу причалу повинно відбуватися на підставі договору про надання відповідної послуги доступу портового оператора до причалу, натомість, відповідач заперечив проти пропозиції розірвати договір сервітуту та підписати договір щодо забезпечення доступу до причалу.

Заявою від 23.03.2016 позивач уточнив позовні вимоги та просив розірвати спірний договір відповідно до положень статті 652 Цивільного кодексу України та частини другої статті 406 Цивільного кодексу України в зв'язку з тим, що наявна обставина, на яку він посилається (законодавчо встановлений спосіб задоволення потреб сервітуарія - портового оператора до причалу шляхом надання відповідної спеціалізованої послуги) є істотною зміною обставин; надане позивачем клопотання за своєю процесуальною природою є заявою про зміну предмету позову.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що відсутні передбачені договором або законом підстави для припинення чи розірвання спірного договору про встановлення сервітуту; обставиною, яка зумовила встановлення сервітуту, є необхідність у використанні ним майна - причалу і ця обставина не припинилась.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2016 (суддя Семенчук Н.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (судді Будішевська Л.О., Величко Т.А., Мишкіна М.А.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову господарських судів у даній справі скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статтям 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України суди не взяли до уваги доводи позивача щодо необхідності привести договірне регулювання спірних правовідносин сторін у відповідність до чинного законодавства (наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541) як правовідносин з надання спеціалізованої послуги доступу до причалу; суди не дослідили умови спірного договору щодо порядку використання відповідачем належних позивачу причалів, не врахували положення Закону України "Про морські порти України" в частині приналежності об'єктів портової інфраструктури, змісту та меж речового права позивача на ці об'єкти; суди неправильно застосували положення статті 652 Цивільного кодексу України, не надали оцінки доводам позивача щодо наявності сукупності передбачених відповідною статтею підстав для розірвання договору; суди не взяли до уваги, що доступ до причалу має надаватися усім суб'єктам на рівних умовах, з оплатою за спеціалізовану послугу доступу до причалу відповідно до нормативно встановленого для всіх портових операторів тарифу; послуга доступу підлягає оплаті в порядку сплати портових зборів відповідно до статей 1, 3, 84 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 174 Господарського кодексу України та не потребує укладення окремого договору.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи касаційної скарги.

Представник прокуратури, яка вступила у справу згідно з листом від 23.09.2016, підтримав також касаційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, вважаючи судові рішення законними та обґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, позивача та відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 04.07.2013 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Європейська Компанія" (далі - ТОВ "НЄК") укладено Договір про встановлення сервітуту № А3-А та додаткові угоди до нього від 08.08.2013 та від 01.04.2014. Згідно з преамбулою договору договір сервітуту укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 12 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою; за пунктом 2.1 цього договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Відповідно до пункту 1.1 договору сервітуту, сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

За змістом пункту 3.1 договору сервітуту видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом-схемою причалу № 12 та причальної інфраструктури" (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору), такою довжиною:

- причал № 12 (інв. № 1031039) - 187,0 м.п., технологічна ширина 15,0 м.п.;

- залізничні колії № 53, 54 (інв. № 1031085, 1031086) - 355,68 м.п.;

- підкранові колії (інв. № 1031068) - 182,0 м.п. у дві нитки.

Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначеними вище у пункті 3.1 даного договору.

За пунктом 4.1 договору сервітуту зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним. (пункт 4.2 договору сервітуту).

Відповідно до пункту 4.4 договору сервітуту, сервітут, встановлений за даним договором, є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України. Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (пункт 4.5 договору сервітуту).

Згідно з пунктом 14.1 договору сервітуту, договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018 включно, з можливістю пролонгації на той самий строк. Відповідно до пункту 14.4 договору сервітуту одностороння відмова від виконання даного договору (розірвання даного договору) не допускається. Договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди (пункт 14.5 Договору сервітуту).

Згідно з пунктом 14.6 договору сервітуту дія сервітуту підлягає припиненню у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Право користування (сервітут), яке виникло на підставі договору сервітуту, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наданим відповідачем витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та в пункті 3.2 Статуту Товариства, основним видом діяльності відповідача є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту. Згідно з Класифікатором видів економічної діяльності іншою допоміжною діяльністю у сфері транспорту, зокрема, є вантажно-розвантажувальні роботи.

Майно, щодо якого встановлено сервітут - причал, тобто, гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт (пункт 12 статті 1 Закону України "Про морські порти України"), відтак, за висновками судів, безпосередньо забезпечує здійснення відповідачем його основної діяльності.

Для з'ясування тих обставин, чи можливе технологічно здійснення господарської діяльності відповідача з перевалювання вантажів на морські судна в інший спосіб, як через причал № 12, суди дослідили договори оренди, з яких вбачається, що відповідач орендує в тилу причалу № 12 державне нерухоме та рухоме майно, зокрема, складські площі, портальні крани, бункерні установки (договір оренди № 11-А від 30.12.2008 портальних кранів та бункерних установок, договір оренди державного нерухомого майна № РОФ-1146 від 05.03.2013 (складські площі); майно передане в оренду відповідачу до 2018 року з можливістю пролонгації договорів, технологічний процес здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт відповідачем нерозривно пов'язаний з причалом № 12, причальною інфраструктурою та орендованим ним майном в тилу причалу № 12, та встановили, що здійснення такої діяльності у інший спосіб технологічно неможливе.

Суди також встановили, що позивач листом від 23.12.2015 № 18-06/6888 направив на адресу відповідача додаткову угоду № 3 від 23.12.2015 про розірвання Договору сервітуту № А3-А від 04.07.2013 та лист № 18-06/199 від 14.01.2016 з пропозицією укласти додаткову угоду щодо припинення дії Договору № А3-А та укласти новий договір щодо забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України; відповідач листом від 21.01.2016 № 01-3/70 повідомив Адміністрацію про те, що заперечує щодо розірвання Договору сервітуту з огляду на відсутність підстав, передбачених статтею 406 Цивільного кодексу України, а тому додаткова угода № 3 не може бути ним підписана.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання сервітуту, місцевий господарський суд вказав, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин. Також суд зазначив, що позивач не довів припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту; при цьому постанова Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483 не містить визначення поняття "спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу" та її складових, а позивач склад цієї послуги не вказав, як і не довів порушення внаслідок виконання спірного договору сервітуту своїх майнових прав чи прав інших осіб, позбавлення інших осіб права на рівний доступ до причалу.

Переглядаючи справу в повному обсязі в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 № 1331-р не є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал № 12 та причальну інфраструктуру, та якими є потреба відповідача у здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт, які технічно поєднані з нерухомим майном, що знаходиться в тилу причалу № 12 та з використанням належної до нього причальної інфраструктури (підкранових та залізничних колій), наведені позивачем нормативні акти не містять прямої вказівки на припинення вже існуючих правовідносин.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не довів необхідних підстав для припинення сервітуту за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, відповідно до положень статті 652 Цивільного кодексу України; при цьому використання майна на підставі спірного договору не позбавляє позивача права вільно користуватися цим майном, не порушує співвідношення майнових інтересів сторін та не позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.

Судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України право користування (сервітут) є одним з речових прав на чуже майно; за своїм змістом сутність сервітуту як права на чужу річ полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; частиною першою статті 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

У відповідності до статті 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Абзацом другим частини першої статті 652 Цивільного кодексу України встановлено критерій істотності обставин, так, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Разом з цим, враховуючи положення статті частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, право самостійно обирати спосіб реалізації можливостей для захисту свого порушеного права, сторона договору може звернутися до суду з вимогою про розірвання договору відповідно до підстав та умов, встановлених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, як це вбачається зі змісту заяви про уточнення позовних вимог, доводів касаційної скарги.

Як встановили суди, видом права сервітуту у спірних правовідносинах є право користування майном у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 12 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.

Відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про морські порти України" причалом є гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, тобто безпосередньо забезпечує здійснення відповідачем його основної діяльності.

Частиною третьою статті 23 Закону України "Про морські порти" передбачено, що державні стратегічні об'єкти портової інфраструктури та інше майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належить їй на праві господарського відання; адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.

Передбачений цим Законом порядок використання передбачає, що такий об'єкт портової інфраструктури, як причал, може бути об'єктом оренди строком на 49 років чи передаватися у концесію у складі єдиних майнових комплексів; за змістом Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про концесії" орендодавцем у відповідних правовідносинах буде виступати Фонд державного майна України, а концесіонером - Міністерство інфраструктури України.

В свою чергу, відповідач є портовим оператором, тобто, суб'єктом господарювання, який відповідно до вимог чинного законодавства проводить на території і в акваторії порту або ПЗ навантажувально-розвантажувальні роботи, забезпечує зберігання вантажу, обслуговування суден і пасажирів, здійснює операції з вантажами, а також провадить інші пов'язані з цим види діяльності.

Реалізуючи покладені на нього законодавством обов'язки із забезпечення ефективного використання, підтримання у належному стані державного майна, в тому числі причалів, також портової інфраструктури, із забезпеченням рівного доступу до них суб'єктів господарювання, сторони уклали договір сервітуту з тих підстав, що потреби відповідача, у здійснення своєї діяльності як портового оператора, не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" та доповнено додаток позицією такого змісту: "забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства".

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 № 541 затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо. Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" № 1331-р від 14.12.2015 погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Враховуючи пункти 1, 3 розділу І, пункту 3 розділу ІІ наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541 послуга застосовується при здійсненні портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт із використанням причалу в межах його транспортних характеристик, розрахунок здійснюється за кількість вантажу.

Разом з тим, суди відзначили, що відповідач залишається портовим оператором (стивідорною компанією), який здійснює як навантажувально-розвантажувальні роботи, так і обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден та інші, пов'язані з цим види господарської діяльності з використанням причалу № 12 та причальної інфраструктури; користувався та продовжує користуватись нерухомим та рухомим майном в тилу причалу № 12 на підставі договорів оренди; потребу відповідача у здійсненні ним своєї господарської діяльності неможливо задовольнити іншим способом ніж через причал № 12 і з використанням причальної інфраструктури (підкранові та залізничні колії) і ця обставина також не змінилась.

Положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483, Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 не містять прямої вказівки на те, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію або повинні змінитись умови правовідносин сторін.

Ані постанова Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483, ані розпорядження Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 не передбачають інших складових поняття "спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу".

За частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, а звертаючись до суду з вимогою про розірвання договору сервітуту за рішенням суду позивач зобов'язаний був довести належними та допустимими доказами одночасну наявність усіх чотирьох умов, передбачених зазначеною нормою.

Суди дійшли висновків, що позивач в порушення приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин: так, виконання договору сервітуту не порушує співвідношення майнових інтересів сторін і не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору сервітуту, оскільки відповідач здійснює плату за користування сервітутом; наказ міністерства інфраструктури України не регулює плату у правовомочностях, які є складовою наданого відповідачу права сервітуту.

Висновки господарських судів щодо наслідків поданого позову здійснено відповідно до обраного позивачем способу захисту права, яке він вважає порушеним у спірних правовідносинах; доводи касаційної скарги не спростовують встановлених судами попередніх обставин, а зводяться до переоцінки належно встановлених обставин та посилання на ті обставини, які виходять за межі доказування у справі про розірвання договору за приписами статті 652 Цивільного кодексу України.

За приписами статей 33 та 34 Господарського кодексу України, сторони зобов'язані довести обставини справи, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами; судова колегія погоджується з судами попередніх інстанцій, що позивач обставин справи, на які він посилався як на підставу своїх вимог, належним чином не довів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій та спростовуються наведеним вище.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 915/196/16 Господарського суду Миколаївської області та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова