ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 910/33002/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" на рішення господарського суду м. Києва від 14 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року у справі №910/33002/15 за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" 30 370 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14 березня 2016 року у справі №910/33002/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 30 370 грн. страхового відшкодування, 1 218 грн. судового збору.

У касаційній скарзі та додаткових поясненнях відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, в якому визнати дії позивача щодо сплати спірної страхової виплати протизаконними, а договір - недійсним, у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 25 листопада 2014 року ПАТ "Страхова Група "ТАС", як страховиком, оформлено ТОВ "ІФ-10 Лайнер", як страхувальнику, Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/3548498, яким було застраховано цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації транспортного засобу "Renault Magnum", д/н НОМЕР_1.

21 серпня 2015 року по вул. Кільцева дорога у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортних засобів "Mazda CX", держномер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, та "Renault Magnum", держномер НОМЕР_1, під керуванням працівника відповідача ОСОБА_5, якого постановою Святошинського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року у справі №759/14708/15-п визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за що накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

На підставі заяви потерпілої від ДТП особи, позивач згідно Полісу №АІ/3548498 та на підставі страхового акту №16462Р/40/2015 від 21 вересня 2015 року платіжним дорученням №64595 від 22 вересня 2015 року виплатив 30 370 грн. страхового відшкодування.

Посилаючись на те, що страхувальник протягом трьох днів не повідомив страховика про настання страхового випадку, позивач звернувся до ТОВ "ІФ-10 Лайнер" з претензією №КРД/783/15 про відшкодування в порядку регресу сплачених ним 30 370 грн., яку відповідач відмовився виконати, посилаючись на те, що його водій, який керував застрахованим транспортним засобом, одразу після настання ДТП повідомив про це страхову компанію зателефонувавши на номер гарячої лінії, а пізніше до офісу позивача також із відповідною заявою прибули директор, головний інженер, водій, головний механік відповідача.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст. 993, ч. 1 ст. 1172, ч. 2 ст. 1187, ст. 1192 Цивільного кодексу України, п. 22.1 ст. 22, ст. 29, підпункт 33.1.4 п. 33.1 ст. 33, підпункт 38.1.1. п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", дійшов висновку, що оскільки відповідач не довів факт письмового повідомлення ним позивача, як страховика його цивільно-правової відповідальності, про настання страхового випадку, а позивач відшкодував шкоду завдану транспортним засобом відповідача майну третіх осіб, то страховик (позивач) має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, тобто позов підлягає задоволенню.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Страховик після виплати страхового відшкодування, відповідно до підпункту "ґ" 38.1.1. п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, у випадку неповідомлення останнім страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону про настання страхового випадку.

Відповідач вказує про відсутність у позивача права регресної вимоги до нього, оскільки він у передбачених порядку і строки повідомив про настання страхового випадку.

З положень ст. 33 ГПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому докази мають бути належними та допустимими, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 цього кодексу).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач отримував письмове повідомлення відповідача про настання страхового випадку за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/3548498, суди попередніх інстанцій правильно вказали про недоведеність факту повідомлення страхувальника страховиком про настання страхового випадку.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених норм права, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу 30 370 грн., які він сплатив платіжним дорученням №64595 від 22 вересня 2015 року постраждалій від ДПТ особі.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення про задоволення позову є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Факт виплати страховиком страхового відшкодування потерпілому у ДТП до встановлення судом винної у ДТП особи, з урахуванням того, що після виплати такого відшкодування, винною особою у ДТП визнано працівника відповідача, а відповідач письмово не повідомив позивача про настання страхового випадку, не впливає на правильність висновків попередніх судових інстанцій про наявність у позивача права на подачу регресного позову до страхувальника.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального і процесуального права є безпідставними, зводяться до оцінки наявних у матеріалах справи доказів, аналіз та переоцінка яких, в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому такі доводи не можуть бути підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень.

З огляду на вимоги ст. 1117 ГПК України, не можуть братись судом до уваги викладені в касаційній скарзі вимоги відповідача про визнання протиправними дій позивача щодо сплати спірної страхової виплати та визнання договору страхування недійсним, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 14 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року у справі №910/33002/15 - без змін.

Головуючий:П.А. ГончарукСудді:І.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко