Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2015 року Справа № 908/6131/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Васищака І.М.,

Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" на рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р. (суддя: Колодій Н.А.)та на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. (судді: Черленяк М.І., Ільїн О.В., Хачатрян В.С.)у справі№908/6131/14 господарського суду Запорізької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рим 2000"доПриватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"простягнення 213 715 грн. 34 коп.за участю представників: від позивача Саєнко І.М., довіреність б/н від 05.01.2014 р.від відповідача не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р. у справі №908/6131/14 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" (далі - ТОВ "Рим 2000") до Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" (далі - ПрАТ "Запорізький електровозоремонтний завод"), стягнуто з відповідача на користь позивача 180 885 грн. 44 коп. основного боргу, 3 722 грн. 83 коп. 3% річних, 29 107 грн. 07 коп. інфляційних втрат, 19 129 грн. 22 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, проте прийшов до висновку про неспіврозмірність та достатнє завищення розміру заявлених судових витрат на оплату послуг адвоката, у зв'язку із чим стягнув з відповідача 50% від даної суми, заявленої позивачем.

Зважаючи на ціну позову, складність справи, тривалість її судового розгляду, апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції, в результаті чого прийняв постанову від 18.05.2015 р., якою рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р. залишено без змін.

Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 19 128 грн. 00 коп. судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвокатом, а також стягнути з відповідача на користь позивача суму 913 грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги, 913 грн. 50 коп. судового збору за подання касаційної скарги, 7 000 грн. 00 коп. судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвокатом на стадії апеляційного провадження та 8 000 грн. 00 коп. - на стадії касаційного провадження.

Вказана касаційна скарга мотивована тим, що, на думку заявника, місцевим та апеляційним господарськими судами в порушення норм чинного процесуального законодавства безпідставно покладено на відповідача відшкодування лише 50% судових витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвокатом.

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати №1105 від 17.07.2015 р., у зв'язку з відпусткою судді Ковтонюк Л.В., для вирішення питання про прийняття до провадження або повернення касаційної скарги ТОВ "Рим 2000" на рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р. та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. у справі №908/6131/14 сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в наступному складі: суддя Карабань В.Я. - головуючий, судді Ємельянов А.С., Малетич М.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 р. касаційну скаргу ТОВ "Рим 2000" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 27.07.2015 р.

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати №1236 від 27.07.2015 р., у зв'язку з відпусткою судді Малетича М.М., для розгляду касаційної скарги ТОВ "Рим 2000" на рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р. та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. у справі №908/6131/14 сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в наступному складі: суддя Карабань В.Я. - головуючий, судді Васищак І.М., Ємельянов А.С.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

У судове засідання 27.07.2015 р. з'явився представники позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив частково скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 19 128 грн. 00 коп. судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвокатом, а також стягнути з відповідача на користь позивача суму 913 грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги, 913 грн. 50 коп. судового збору за подання касаційної скарги, 7 000 грн. 00 коп. судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвокатом на стадії апеляційного провадження та 8 000 грн. 00 коп. - на стадії касаційного провадження.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, 30.08.2013 р. між ПрАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" та ТОВ "Рим 2000" укладено договір поставки №ЗЕРЗ-13-183/19.

В п. 1.1 вказаного договору зазначено, що позивач зобов'язався у 2013 році поставити (передати у власність) відповідачу товари зазначені в специфікації №1 - додатку до договору, а відповідач повинен - прийняти і оплатити такі товари на умовах договору.

Згідно з п. 5.1 договору №ЗЕРЗ-13-183/19 від 30.08.2013 р. товар має бути поставлений не пізніше 20 (двадцяти) днів від дня отримання позивачем письмової заявки відповідача на поставку товару.

При цьому, позивач зобов'язався забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором (п. 6.3.1 договору).

За умовами договору поставки в редакції додаткової угоди №1 ціна договору склала 198 391 грн. 62 коп., у тому числі ПДВ 20% 33 065 грн. 27 коп.

Разом з цим, сторонами погоджено та викладено в п. 3.1 договору поставки, що відповідач має здійснити оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів від дати поставки товару. Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженим представником відповідача видаткової накладної.

Матеріалами справи, а саме копіями підписаних сторонами видаткових накладних, підтверджується, що позивач передав відповідачу товар на загальну суму 198 391 грн. 62 коп.

Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару виконав частково, перерахувавши на рахунки позивача 17 506 грн. 18 коп. за платіжним дорученням №2360 від 01.04.2014 року, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 180 885 грн. 44 коп., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 180 885 грн. 00 коп. основного боргу, 3 772 грн. 83 коп. 3% річних та 29 107 грн. 07 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню, в зв'язку з їх обґрунтованістю.

Судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів в цій частині не оскаржуються. Заявник не погоджується з рішенням господарського суду першої інстанції та постановою господарського суду апеляційної інстанції лише в частині стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката. Отже, рішення і постанова переглядаються Вищим господарським судом України в оскаржуваній частині.

Відповідно до приписів ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру", що передбачено ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Як роз'яснено в п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представнику її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

В процесі судового розгляду справи для вирішення питання про стягнення з відповідача заявлених позивачем витрат з надання правової допомоги, господарські суди попередніх інстанцій проаналізували умови договору про надання правової допомоги в господарському процесі б/н від 09.09.2014 р.

Так, суди встановили, що п. 1.2 даного договору сторони обумовили обсяг правової допомоги в залежності від стадій господарського процесу.

Одночасно, у вказаному договорі сторони визначили порядок виконання зобов'язань виконавцем, узгодили порядок розрахунків вартості правової допомоги, а також передбачили, що вартість правової допомоги визначається прогресивною ставкою від 10% до 30% від загальної суми позовних вимог позивача до відповідача на момент укладення цього договору.

Таким чином, оскільки сторони встановили прогресивну процентну ставку в розмірі 15% від загальної суми позовних вимог, вартість правової допомоги за договором б/н від 09.09.2014 р. склала 38 258 грн. 45 коп.

Сторони договору про надання правової допомоги мають право визначити будь-який розмір витрат на правову допомогу в господарському процесі, однак, суд може обмежити розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, зважаючи на розумну необхідність судових витрат у даній судовій справи.

Разом із зазначеним договором про надання правової допомоги господарськими судами першої та апеляційної інстанцій досліджено й інші докази, надані позивачем на підтвердження розумності витрат з оплати послуг адвоката, а саме:

- довіреність на представництво інтересів позивача б/н від 05.01.2014 р.;

- свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №0610 від 11.10.1995 р.;

- ордер серія ДП №51 від 09.09.2014 р.;

- платіжне доручення №2201 від 02.12.2014 р., яким підтверджується сплата позивачем адвокату Саєнко І.М. грошових коштів в розмірі 38 258 грн. 00 коп. за надання правової допомоги в господарському процесі за договором б/н від 09.09.2014 р.

Крім того, з оскаржуваних рішення та постанови вбачається, що місцевим та апеляційним господарськими судами враховано фактичні обставини справи, її складність та тривалість судового розгляду, а також ціну заявленого позову.

Так, апеляційним господарськими судами, зокрема, встановлено, що до ціни позову, відповідно до якої позивачем розраховано суму витрат за надання правової допомоги, безпідставно включено суму судового збору.

Одночасно, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження вивчення адвокатом господарських відносин між сторонами, які становлять предмет судового розгляду у даній справі, надання відповідних консультацій з правових питань, як і доказів виготовлення адвокатом складних процесуальних документів.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд та господарський суд апеляційної інстанції прийшли до висновку про те, що заявлена позивачем сума витрат на оплату послуг адвоката є неспіврозмірною та достатньо завищеною.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з даними висновками господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані положення закріплено в ст. 28 Правил адвокатської етики.

Отже, розмір відшкодування витрат на надання правової допомоги не може бути не співрозмірним або завищеним.

У такому випадку судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з місцевим та апеляційним господарськими судами в тому, що фіксований розмір адвокатських послуг у вигляді прогресивної процентної ставки в розмірі 15% від загальної суми позовних вимог, на який посилається позивач, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката в зазначеному розмірі, оскільки розмір таких витрат має бути доведений та документально обґрунтований, виходячи з розумної необхідності судових витрат для даної справи.

Таким чином, з огляду на обставини справи господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного та обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем витрати з оплати послу адвоката є достатньо завищеними та неспіврозмірними, порівняно з ціною позову та складністю справи.

Відтак, місцевий та апеляційний господарські суди на підставі приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України законно стягнули з відповідача на користь позивача 19 129 грн. 22 коп., як розумний та співрозмірний розмір витрат на послуги адвоката у даній судовій справі.

В свою чергу, доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються господарським судом касаційної інстанції, як такі, що не спростовують законності висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, зважаючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідно до норм ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р. у справі №908/6131/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді І.М. Васищак

А.С. Ємельянов