Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року Справа № 906/402/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддів:Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:Манджола Д.В. - за дов. від 23.01.2014р. № 11/2 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Романов"на рішеннягосподарського суду Житомирської області від 13.05.2013р.та на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р.у справі№ 906/402/13 господарського суду Житомирської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Романов"доПублічного акціонерного товариства "Біо мед скло"простягнення 458 964,91 грн. збитків.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Романов" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Біо мед скло" про стягнення 458 964,91 грн. відшкодування, що складається з: вартості виготовлення нового формокомплекту в розмірі 441 285,61 грн.; суми фактично сплаченого судового збору в розмірі 9 179,30 грн.; суми сплаченої адвокатові вартості юридичної допомоги в розмірі 8 500,00 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.05.2013р. (суддя Сікорська Н.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. (головуючий суддя Тимошенко О.М., судді Коломис В.В., Огороднік К.М.), у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 11, 22, 599, 611, 623, 837, 841, 1166 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, з огляду на не доведення позивачем належним чином факту заподіяння йому збитків відповідачем та протиправної поведінки останнього.

Не погодившись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування у загальній сумі 468 236,93 грн., що складається з: вартості виготовлення нового формокомплекту в розмірі 441 285,61 грн.; суми фактично сплаченого судового збору при подачі позову в розмірі 9 179,30 грн., за розгляд апеляційної скарги в розмірі 4 589,65 грн. та при подачі касаційної скарги в розмірі 4 682,37 грн.; суми сплаченої адвокатові вартості юридичної допомоги в розмірі 8 500,00 грн.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 22, 599, 837 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що наявними у справі доказами підтверджується факт заподіяння позивачеві збитків у зв'язку з неповерненням відповідачем формокомплекту для пляшки 1.73-С-500 після його доопрацювання.

Від ТОВ "Біо мед скло" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05.05.2005р. відповідачем згідно акта приймання було прийнято від позивача на доопрацювання деталі формокомплекту пляшки "Романов".

Роботи з доопрацювання формокомплекту вартістю 8 610,90 грн. були оплачені позивачем 12.05.2005р.

01.12.2005р. сторонами підписано акт № 3257 здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповідно до якого позивач прийняв виконані відповідачем роботи з доопрацювання формокомплекту для пляшки 1.73-С-500, загальна вартість яких складає 8 610,90 грн. При цьому сторони зазначили, що не мають претензій одна до одної.

Листом від 26.09.2012р. № 42 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути у семиденний термін формокомплекти, роботи з доопрацювання яких були прийняті згідно з актом від 01.12.2005р. № 3257.

У листі від 07.11.2012р. вих.№ 196/1 відповідач повідомив позивача про те, що після ретельного проведення інвентаризації не було знайдено формокомплекту для виготовлення горілчаних пляшок.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 458 964,91 грн., заподіяних внаслідок неповернення відповідачем позивачу після доопрацювання формокомплекту для виготовлення пляшки 1.73-С-500, які складаються з: вартості виготовлення нового формокомплекту в розмірі 441 285,61 грн., суми фактично сплаченого судового збору в розмірі 9 179,30 грн., суми сплаченої адвокатові вартості юридичної допомоги в розмірі 8 500,00 грн.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами в силу статті 205 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 181 Господарського кодексу України виникли правовідносини з договору підряду.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частина 2 статті 837 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

За приписами частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо здійснення робіт з доопрацювання формокомплекту, вартість яких була оплачена позивачем, виконав в повному обсязі та належним чином, про що свідчить підписаний сторонами акт від 01.12.2005р. про прийняття цих робіт позивачем. У свою чергу позивачем будь-яких претензій та зауважень стосовно якості та строків робіт відповідачу не пред'являлось.

При цьому позивачем під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не було надано належних та допустимих доказів того, що під час прийняття ним виконаних відповідачем робіт, останнім не було передано результатів цих робіт позивачу.

Посилання скаржника в обґрунтування вимог касаційної скарги на приписи статті 841 Цивільного кодексу України, визнаються безпідставними, оскільки вказаною правовою нормою встановлено обов'язок підрядника зберігати майно, передане йому замовником, під час виконання робіт, а не після прийняття замовником без зауважень їх результатів.

З огляду на викладене і зважаючи на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів про відсутність підстав для застосування до відповідача такої міри цивільно-правової відповідальності, як стягнення збитків у розмірі 441 285,61 грн. збитків, оскільки позивачем не було доведено як втрату відповідачем формокомплекту, так і наявність завданих у зв'язку з цим збитків та протиправної поведінки відповідача у їх заподіянні.

Окрім цього слід зазначити про безпідставність включення позивачем до суми збитків, заявленої до стягнення, витрат зі сплати судового збору в розмірі 9 179,30 грн. та витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 8 500,00 грн., оскільки вказані витрати згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться до складу судових витрат та підлягають розподілу між сторонами в порядку статті 49 цього Кодексу в залежності від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає правомірним висновок місцевого та апеляційного судів про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Романов" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 13.05.2013р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. у справі № 906/402/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.В. Попікова

В.І. Саранюк