Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 року Справа № 914/2900/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Капацин Н.В. - головуючий, Бернацька Ж.О., Кривда Д.С. (доповідач),за участю представників:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),прокуратурине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),Міністерства оборони УкраїниЗагуменний В.В., представник,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 у справі№ 914/2900/13 Господарського суду Львівської областіза позовом Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій"доОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота"простягнення суми,Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 22.05.2014 №05-05/403 у зв'язку з виходом з відпустки суддів Бернацької Ж.О. та Капацин Н.В. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Капацин Н.В. - головуючий, судді Бернацька Ж.О., Кривда Д.С. для розгляду касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 у справі № 914/2900/13.

ВСТАНОВИВ:

Львівський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяв про зменшення та уточнення позовних вимог) про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" заборгованості зі сплати земельного податку та орендної плати за землю в сумі 154783,08грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2013 (суддя Крупник Р.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 (судді: Якімець Г.Г. - головуючий, Кравчук Н.М., Хабіб М.І.), в позові відмолено повністю; стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" в дохід державного бюджету України 3095,66грн.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державне підприємство Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, порушення ст.31 Закону України "Про оренду землі", неправильне застосування ч.2 ст.120, п."е" ч.1 ст.141 Земельного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі", порушення ч.1 ст.43, ст.11128 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та прокуратура не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника Міністерства оборони України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 27.12.2004 між ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" (замовник) та ТОВ "Будімекс" (пайовик) укладено договір на пайову участь у будівництві житла, предметом якого є будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення загальною площею житла орієнтовно 20000кв.м. згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягає будівництву на земельній ділянці загальною площею 2,4га по вул. Шевченка, 134 у м. Львові (надалі - об'єкт) (п.2.1).

За умовами п.4.1 договору позивач приймає на себе зобов'язання забезпечити оформлення за рахунок пайовика землевпорядну документацію, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єкту та передати генпідряднику в установленому законодавством порядку під будівництво земельну ділянку згідно із планом землекористування для будівництва об'єкту.

Сторони погодили і встановили, що для досягнення мети цього договору та розмежування повноважень між сторонами, замовник передає, а пайовик приймає повноваження на виконання функцій замовника по будівництву об'єкту, зокрема забезпечення в установленому порядку прийняття об'єкту в експлуатацію та бере участь у передачі замовником об'єкту експлуатаційним організаціям (п. 3.5 договору).

Також суди встановили, що на виконання умов договору на пайову участь у будівництві, позивач оформив право постійного користування земельною ділянкою площею 0,6492га, яка розташована у м.Львові по вул. Шевченка, 134, цільове призначення - будівництво багатоквартирного житлового будинку, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №179388 від 23.05.2006.

22.02.2005 року між Львівською міською радою (орендодавець) та ДП МО "Львівський завод збірних конструкцій" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач отримав в оренду на 10 років до 16.12.2014 земельну ділянку, загальною площею 1,74га., яка знаходиться у м. Львові по вул. Шевченка, 134 для будівництва житлового кварталу.

ТОВ "Будімекс" здійснило будівництво комплексного житлового мікрорайону (кварталу), першу чергу якого було закінчено та здано в експлуатацію 21.12.2007, а другу чергу - 18.12.2008, що підтверджується актами державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту (арк. справи 41-44, т.1).

Власники квартир комплексного житлового мікрорайону (кварталу) 18.08.2008 створили ОСББ "Західні ворота", що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно протоколу №2 від 15.10.2011р. загальних зборів ОСББ "Західні ворота" членами об'єднання прийнято рішення взяти на баланс відповідача будинок №134А по вул. Шевченка у м.Львові. 09.12.2011р. ТОВ "Будімекс" передало на баланс об'єднання активи першої та другої черги житлового комплексу по вул. Шевченка, 134А у м. Львові, згідно акту приймання-передачі.

Суди встановили, що після прийняття будинку на баланс відповідач протягом 2012-2013 років тричі звертався до позивача та до Міністра оборони України з листами щодо розірвання договору оренди земельної ділянки від 22.02.2005 та відмови від права постійного користування земельною ділянкою для подальшої передачі земельних ділянок ОСББ "Західні ворота" під обслуговування будинку та прибудинкової території.

Також позивач упродовж 2012- 2013 років звертався до Міністерства оборони України та Львівської міської ради щодо надання згоди на вилучення земельної ділянки з користування позивача, розірвання договору оренди землі та припинення права постійного користування.

Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради у листах від 01.02.2013 року та 08.02.2013 повідомило позивачу, що для розірвання договору оренди землі та припинення права постійного користування необхідна згода Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки безпосередньо від вказаного Міністерства, а Міністерство оборони України в листі від 26.07.2013 повідомило позивача, що резолюціями Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №4889/3/1-07 та від 03.11.2010 №4889/93/1-07 визначено, що пропозиції по передачі земель оборони необхідно виносити на розгляд Уряду та, що з метою надання добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою Львівській міській раді пропонується замовити та оформити (за рахунок місцевого бюджету) документацію із землеустрою щодо визначення розміру та конфігурації земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.

З огляду на відсутність згоди Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки та припинення права постійного користування і розірвання договору оренди землі позивач протягом періоду січня 2012 року - червня 2013 року сплатив 16834,14грн. земельного податку та 137948,94грн. орендної плати, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

За таких обставин прокурор звернувся з позовом у даній справі про стягнення з відповідача вказаних коштів. Так, прокурор, посилаючись на приписи ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України, вказує на обов'язок відповідача сплатити позивачу кошти за безпідставне користування земельними ділянками, за які позивач продовжує сплачувати земельний податок та орендну плату.

Відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Пунктами "а", "е" ст.141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється у тому числі у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (ч.ч.1, 3 ст.31 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Крім того, ч.2 ст.120 Земельного кодексу України встановлено, що у випадку коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч.1 ст.42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Виходячи із наведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, - права власності або права користування.

При цьому новий власник не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

ДП Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" є орендарем за договором оренди землі від 22.02.2005, даний договір на час вирішення спору по суті в суді першої інстанції не втратив чинність. Також у встановленому порядку не припинено право користування позивачем земельною ділянкою. ОСББ "Західні ворота" не оформлено право користування земельною ділянкою, тому платником земельного податку та орендної плати за землю до бюджету є ДП Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій".

Що стосується приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, якою обґрунтовано позов, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень даної норми, яка регулює відносини набуття майна або збереження його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Суди попередніх інстанцій встановили недоведеність прокурором та позивачем всіх умов, з якими закон пов'язує застосування ст.1212 Цивільного кодексу України, зокрема, не доведено набуття відповідачем за рахунок позивача певних нових цінностей, збільшення кількості та вартості належного йому майна або збереження майна, яке неминуче мало б вибути з його володіння.

Таким чином, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивача щодо компенсації йому орендної плати на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України є безпідставною.

В силу приписів ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Звертаючись з касаційною скаргою, позивач доводить неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ч.2 ст.120 Земельного України, що, на думку скаржника, передбачає автоматичний перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщений будинок. Проте вказані доводи підлягають відхиленню через їх невідповідність положенням ст.ст.125, 141 Земельного кодексу України. Твердження заявника про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції.

Касаційна інстанція не приймає до уваги посилання заявника в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду України від 06.06.2011 у справі №11/227 та від 19.06.2012 у справі 36/368-9/63, оскільки відповідно до ст.11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (п.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу України) може мати місце лише в разі, якщо суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і за умов однакового правового регулювання спірних правовідносин, дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зокрема, у справі №11/227 предметом позову є розірвання договору оренди земельної ділянки та припинення правовідношення за договором оренди, а у справі №36/368-9/63 - припинення права користування земельною ділянкою.

Водночас, на відміну від вищезгаданих справ, на постанови Верховного Суду України в яких послався заявник, у даній справі (№914/2900/13) предметом позову є стягнення коштів (орендної плати за землю та земельного податку) на підставі ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України .

Таким чином, предмет позову, зміст позовних вимог та правове регулювання спірних правовідносин у даній справі та у справах, зазначених заявником, є різними, що виключає подібність правовідносин у згаданих справах у розумінні ст.11116 ГПК України.

За таких обставин підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 у справі № 914/2900/13 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий Н.Капацин

Судді Ж.Бернацька

Д.Кривда