Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року Справа № 914/3268/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.02.2015у справі№ 914/3268/14 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми"до1. Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПОРА- БКБ"прозобов'язання вчинити певні дії

за участю представників сторін від:

позивача: Тунік А.В. (дов. від 20.03.2015),

відповідача-1: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача-2: Шнир Я.Б. (дов. від 18.09.2014)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" звернулося з позовом до Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора- БКБ", в якому просило зобов'язати відповідачів за власний рахунок демонтувати самовільно встановлену металеву загорожу на частині земельної ділянки з кадастровим №4610137500:03:001:0036, загальною площею 1,4804 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9, а також за власний рахунок звільнити вказану земельну ділянку, привести її у попередній стан та припинити на ній будь-які підготовчі і будівельні роботи. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на зазначеній земельній ділянці, право користування якою визнано за позивачем судовим рішенням, було виявлено самовільне розташування сторонніми особами будівельної техніки, активне проведення будівельних робіт, засипання земельної ділянки ґрунтом, який вивозився із земельної ділянки відповідача-1, загородження частини земельної ділянки металевою огорожею зі сторони суміжного землекористувача - відповідача-1. На думку позивача, зазначені дії порушують право позивача на користування цією земельною ділянкою, як власника розташованої на ній нерухомості. При цьому позивач посилався на приписи статті 16 Цивільного кодексу України, статей 95, 103, 152, 212 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2014, ухваленим суддею Запотічняк О.Д., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що у позивача права оренди на спірну земельну ділянку не виникло, з огляду на відсутність доказів реєстрації такого права. Водночас судом враховано і те, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності. При цьому суд керувався приписами статей 120, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, статей 4, 6, 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Мельник Г.І. - головуючого, Михалюк О.В., Новосад Д.Ф., постановою від 04.02.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами доводів позивача щодо наявності в нього права користування (оренди) земельною ділянкою та того, що у зв'язку з придбанням об'єкту нерухомості до позивача перейшло право фактичного користування земельною ділянкою, що підтверджується судовим рішенням. Водночас, скаржник зазначає про безпідставне відхилення судами доказів, які підтверджують факт вчинення перешкод в користуванні належною позивачу земельною ділянкою, зокрема, фотознімків та акту обстеження земельної ділянки. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 11, 16 Цивільного кодексу України, статей 95, 103, 120 Земельного кодексу України, статей 32, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора- БКБ" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" до Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора- БКБ" про зобов'язання відповідачів за власний рахунок демонтувати самовільно встановлену металеву загорожу на частині земельної ділянки з кадастровим №4610137500:03:001:0036, загальною площею 1,4804 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9, а також за власний рахунок звільнити вказану земельну ділянку, привести її у попередній стан та припинити на ній будь-які підготовчі і будівельні роботи. Підставою позову визначено порушення права позивача на використання спірної земельної ділянки як власника об'єктів нерухомості, які розташовані на цій земельній ділянці. Відмовляючи у позовних вимогах, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з відсутності доказів реєстрації права користування спірною земельною ділянкою, а відтак і відсутності порушеного права. Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанції передчасними з наступних підстав. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Вказаною нормою передбачено, що однією з особливостей такого позову (негаторного позову) є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом, як-то шляхом звільнення приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу). За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Здійснюючи судовий розгляд справи судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції було встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2013 у справі № 32/558-57/241-2012 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" визнано право користування земельною ділянкою загальною площею 1,4804 га, кадастровий №4610137500:03:001:0036, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9. При цьому у зазначеному рішенні суду встановлено, що позивач набув право користування спірною земельною ділянкою у розмірі, необхідному для обслуговування будівель під літерами: "Д-1" загальною площею 1135,1 м.кв., "Б-1" (будівля трансформаторної) загальною площею 123,6 м.кв., "Є-5" (млин) площею 3047,4 м.кв., "В-1" (пожежне депо) площею 13,9 м.кв., "Е-5" (складська будівля) площею 2134,7 м.кв., "И-1" (будівля насосної) площею 9,4 м.кв., які належить йому на праві приватної власності. Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Проте, здійснюючи судовий розгляд та відмовляючи у позові лише з підстав відсутності державної реєстрації права користування спірною земельною ділянкою, судами попередніх інстанцій вказані норми законодавства залишені поза увагою; питання щодо порушення відповідачами прав і охоронюваних законом інтересів позивача як власника нерухомості на спірній земельній ділянці та якими саме діями відповідачів порушені такі права або інтереси позивача, судами не з'ясовано. При цьому посилання судів на перебуванні спірної земельної ділянки у комунальній власності, не спростовує доводів позивача щодо порушення відповідачами його прав, як власника нерухомості, яка розташована на спірній земельній ділянці. З огляду на що, суди попередніх інстанцій фактично ухилились від вирішення даного спору по суті на підставі оцінки поданих сторонами доказів. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 у справі №914/3268/14 Господарського суду Львівської області і рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець