Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року Справа № 917/863/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 рокуу справі№ 917/863/14господарського судуПолтавської області за позовомПрокурора Новосанжарського району Полтавської областідо1. Новосанжарської селищної ради, 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства в Полтавській областіпровизнання недійсними і скасування рішень, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Кузнецова Ю.В. посвідчення № 023135 від 26.11.2013 року,- відповідачів:Новосанжарської селищної ради: не з'явився, ФОП ОСОБА_4: не з'явився,- третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Новосанжарського району Полтавської області звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Новосанжарської селищної ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області про визнання недійсними і скасування рішення Новосанжарської селищної ради від 04.05.2011 року "Про погодження місця розташування земельного строкового сервітуту та надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою" в частині погодження місця розташування малої архітектурної форми на земельній ділянці лісогосподарського призначення орієнтовною площею 0, 0164 га, рішення від 12.11.2011 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право земельного сервітуту" в частині надання ФОП ОСОБА_4 дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення малої архітектурної форми (кіоску для продажу фасованих продуктів та літнього майданчику з навісом) площею 164 кв. м. на землях лісогосподарського призначення, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді смт. Нові Санжари та знаходяться на території парку Воїнів-Інтернаціаналістів, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту між Новосанжарською селищною радою та ФОП ОСОБА_4 № 138 від 25.10.2013 року (зареєстрований у Реєстраційній службі Новосанжарського районного управління юстиції Полтавської області від 16.11.2013 року - номер запису про інше речове право 3413296), а також про зобов'язання ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку, розташовану в смт. Нові Санжари на території парку Воїнів-Інтернаціаналістів площею 164 кв. м. кадастровий номер 5323455100:30:007:0119 шляхом винесення малої архітектурної форми за її межі та повернути територіальній громаді смт. Нові Санжари в особі Новасанжарської селищної ради.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.09.2014 року у справі № 917/863/14 позовні вимоги прокурора Новосанжарського району Полтавської області задоволено: визнано недійсним і скасовано рішення Новосанжарської селищної ради від 04.05.2011 року "Про погодження місця розташування земельного строкового сервітуту та надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою" в частині погодження місця розташування малої архітектурної форми на земельній ділянці лісогосподарського призначення орієнтовною площею 0, 0164 га з метою подальшого встановлення особистого строкового сервітуту гр. ОСОБА_4 для провадження підприємницької діяльності та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (право особистого строкового сервітуту). Визнано недійсним і скасовано рішення Новосанжарської селищної ради від 12.11.2011 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право земельного сервітуту" в частині надання ФОП ОСОБА_4 дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення малої архітектурної форми (кіоску для продажу фасованих продуктів та літнього майданчику з навісом) площею 164 кв. м. на землях лісогосподарського призначення, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді смт. Нові Санжари та знаходяться на території парку Воїнів-Інтернаціоналістів. Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту між Новосанжарською селищною радою та ФОП ОСОБА_4 № 138 від 25.10.2013 року (зареєстрований у Реєстраційній службі Новосанжарського районного управління юстиції Полтавської області від 16.11.2013 року - номер запису про інше речове право 3413296). Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку, розташовану в смт. Нові Санжари на території парку Воїнів-Інтернаціоналістів площею 164 кв. м. кадастровий номер 5323455100:30:007:0119 шляхом винесення малої архітектурної форми за її межі та повернути територіальній громаді смт. Нові Санжари в особі Новосанжарської селищної ради (смт. Нові Санжари, вул. Леніна, 41, ідентифікаційний код юридичної особи 21044987).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задоволено, рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2014 року у справі № 917/863/14 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року у справі № 917/863/14, а рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2014 року залишити без змін, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. ст. 98, 99, 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, ст. 401 Цивільного кодексу України, ст. ст. 47, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 02.02.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролової Г.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга заступника прокурора Харківської області прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 19.02.2015 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 року, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено до 26.02.2015 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів та третьої особи.

23.02.2015 року на адресу Вищого господарського суд України надійшло клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи, в задоволенні якого колегією суддів касаційної інстанції відмовлено з огляду на обмеженість строку розгляду касаційної скарги передбаченого ст. 1118 Господарського процесуального кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 ГПК України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду виходив з того, що Новосанжарська селищна рад діяла відповідно до чинного на той час Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого в установленому порядку Постановою Кабінету Міністрів України, іншого законодавством України встановлено не було.

Також, суд апеляційної інстанції виходив з того, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо того, що ФОП ОСОБА_4 не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки та, що вона не є суб'єктом правовідносин, що виникають з приводу встановлення земельного сервітуту.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 04.05.2011 року рішенням Новосанжарської селищної ради "Про погодження місця розташування земельного строкового сервітуту та надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою" погоджено місце розташування малої архітектурної форми (кіоск для продажу фасованих продуктів та літнього майданчику з навісом) на земельній ділянці лісогосподарського призначення орієнтовною площею 0, 0164 га з метою подальшого встановлення особистого строкового сервітуту гр. ОСОБА_4 для провадження підприємницької діяльності та організації відпочинку населення, в межах населеного пункту смт. Нові Санжари на території Новасанжарської селищної ради. Надано гр. ОСОБА_4 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (право особистого строкового сервітуту) для провадження підприємницької діяльності та організації відпочинку населення, а саме, розташування малої архітектурної форми (кіоск для продажу фасованих продуктів та літнього майданчику з навісом).

12.10.2011 року рішенням Новосанжарської селищної ради "Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право земельного сервітуту" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування на земельну ділянку (право особистого строкового сервітуту) на землях лісогосподарського призначення (іншого лісогосподарського призначення) під розміщення малої архітектурної форми (кіоск для продажу фасованих продуктів та літнього майданчику з навісом) в парку Воїнів-Інтернаціоналістів площею 164 кв. м.

Надано дозвіл ФОП ОСОБА_4 на встановлення особистого строкового сервітуту на земельних ділянках лісогосподарського призначення (іншого лісогосподарського призначення) під розміщення малої архітектурної форми (кіоск для продажу фасованих продуктів та літнього майданчику з навісом в парку Воїнів-Інтернаціоналістів площею 164 кв. м. терміном на 15 років.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов рішення селищної ради від 12.10.2011 року, між Новосанжарською селищною радою та ФОП ОСОБА_4 укладено договір про встановлення земельного сервітуту № 138 від 24.10.2013 року, згідно п. 1.1. якого відповідач 1 у відповідності до умов цього договору надав відповідачу 2 право обмеженого користування земельними ділянками (земельний сервітут) для провадження підприємницької діяльності та організації відпочинку населення, що знаходяться в межах населеного пункту на території Новасанжарської селищної ради (землі лісогосподарського призначення) в парку Воїнів-Інтернаціоналістів загальною площею 164 кв. м.

Положеннями п. п. 1.3., 1.4. вказаного вище Договору передбачено, що цільове призначення земельної ділянки, на якій установлюється сервітут, не змінюється.

Площа земельної ділянки 164 кв. м. з кадастровим номером 5323455100:30:007:0119.

Земельний сервітут є строковим і надається на 15 років.

Судами досліджено, що згідно акту прийому-передачі земельної ділянки від 24.11.2013 року власник земель - Новосанжарська селищна рада в особі селищного голови Реки А.О. передала в оренду ФОП ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 164 кв. м. для комерційного використання (будівництво та обслуговування будівель торгівлі) кадастровий номер 5323455100:30:007:0119.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що вищезазначений акт прийому-передачі земельної ділянки від 24.11.2013 року скасовано розпорядженням селищного голови № 21 від 24.04.2014 року.

Договір про встановлення земельного сервітуту № 138 від 24.10.2013 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.11.2013 року.

За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Згідно ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ст. 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Положеннями ст. 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_4 не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, а матеріали справи не містять докази того, що потреби ФОП ОСОБА_4, а саме, розміщення тимчасових споруд, не могли бути задоволені іншим способом, а тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ФОП ОСОБА_4 не є суб'єктом правовідносин, що виникають з приводу встановлення земельного сервітуту.

Положеннями ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Приписами ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Положеннями ст. ст. 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що за відсутності у ФОП ОСОБА_4 права на земельний сервітут, Новосанжарська селищна рада мала можливість розпорядитися вказаними земельними ділянками шляхом передачі в оренду, однак, при прийнятті рішень від 04.05.2011 року та від 12.11.2011 року Новосанжарська селищна рада діяла з порушенням вказаних вище норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконними рішення Новосанжарської селищної ради від 04.05.2011 року "Про погодження місця розташування земельного строкового сервітуту та надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою" в частині погодження місця розташування малої архітектурної форми на земельній ділянці лісогосподарського призначення орієнтовною площею 0, 0164 га з метою подальшого встановлення особистого строкового сервітуту гр. ОСОБА_4 для провадження підприємницької діяльності та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (право особистого строкового сервітуту), а також рішення Новосанжарської селищної ради від 12.11.2011 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право земельного сервітуту" в частині надання ФОП ОСОБА_4 дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення малої архітектурної форми (кіоску для продажу фасованих продуктів та літнього майданчику з навісом) площею 164 кв. м. на землях лісогосподарського призначення, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді смт. Нові Санжари та знаходяться на території парку Воїнів-Інтернаціоналістів.

Безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на Порядок розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 982, згідно п.12 якого у разі відсутності у суб'єкта господарювання державного акта на право власності на земельну ділянку чи на право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди такої земельної ділянки сільська, селищна, міська рада укладає з таким суб'єктом господарювання в десятиденний строк з дня прийняття передбаченого пунктом 10 цього Порядку рішення, договір особистого строкового сервітуту в порядку, визначеному законодавством з огляду на те, що вказаний Порядок суперечив вимогам ст. ст. 98, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим до застосування підлягають норми, які на час прийняття спірного рішення мали вищу юридичну силу.

Крім того, згідно п. 12 вищезазначеного Порядку встановлює, як одну з підстав укладення договору сервітуту, - відсутність у суб'єкта господарювання договору оренди такої земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки, згідно ст. 93 Земельного кодексу України, - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Так, судами встановлено, що згідно технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування земельною ділянкою (право земельного сервітуту) на землях лісогосподарського призначення (інші землі лісогосподарського призначення) гр. ОСОБА_4 під розміщення малої архітектурної форми кіоску для продажу фасованих продуктів та літній майданчик з навісом в смт. Нові Санжари на території Новосанжарської селищної ради Новосанжарського району Полтавської області, що земельна ділянка площею 0, 0164 га використовується в комерційних цілях.

Отже, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що на землях лісогосподарського призначення ФОП ОСОБА_4 здійснюється комерційна діяльність, і порядок зміни цільового призначення землі всупереч ст. 20 Земельного кодексу України не дотримано.

Безпідставними є посилання відповідача 2 стосовно того, що, в даному випадку, сервітут може належати іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) з огляду на те, що обов'язковою умовою встановлення земельного сервітут є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає його встановлення, в інший спосіб.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судам попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів про законність надання ФОП ОСОБА_4 земельної ділянки у користування шляхом встановлення земельного сервітуту в обхід проведення торгів, аукціонів, а не передачу земельної ділянки в оренду.

Необґрунтованими є посилання відповідача 2 на неправомірність та протиправність дій Державної інспекції сільського господарства у Полтавській області, зокрема, інспектора Цисик В.О., а також на неправомірність дій прокуратури Новосанжарського району Полтавської області, оскільки в матеріалах справи судові рішення щодо встановлення вищезазначених фактів відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

За таких обставин, враховуючи той факт, що зміст договору про встановлення земельного сервітуту між Новосанжарською селищною радою та ФОП ОСОБА_4 № 138 від 25.10.2013 року суперечить нормам Цивільного кодексу, зокрема, ст. ст. 401, 404, ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України, договір укладено на підставі незаконних рішень Новосанжарської селищної ради, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту між Новосанжарською селищною радою та ФОП ОСОБА_4 № 138 від 25.10.2013 року (зареєстрований у Реєстраційній службі Новосанжарського районного управління юстиції Полтавської області від 16.11.2013 року - номер запису про інше речове право 3413296) є обґрунтованими та підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, оскільки чинним законодавством заборонено користування земельними ділянками, що належать до комунальної власності без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а також на підставі недійсного правочину, позовні вимоги про зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку, розташовану в смт. Нові Санжари на території парку Воїнів-Інтернаціоналістів площею 164 кв. м. кадастровий номер 5323455100:30:007:0119 шляхом винесення малої архітектурної форми за її межі та повернути територіальній громаді смт. Нові Санжари в особі Новосанжарської селищної ради (смт. Нові Санжари, вул. Леніна, 41, ідентифікаційний код юридичної особи 21044987), є обґрунтованими, а тому вірно задоволені місцевим господарським судом.

Крім того, місцевим господарським судом вірно відхилено доводи відповідача 2 стосовно того, що в позовній заяві прокурора не зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави при прийнятті Новосанжарською селищною радою спірних рішень, і яка існує загроза порушення інтересів держави, а також, що з відповідними вимогами звертатись до суду має право лише орган місцевого самоврядування, і прокурор, взагалі, не може бути позивачем, а лише набуває статус позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Так, місцевим господарським судом досліджено, що при зверненні до суду із даним позовом в інтересах держави, прокурора Новосанжарського району, у відповідності до вимог ст. 2 ГПК України, зазначено, що відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Також, прокурором Новосанжарського району у позовній заяві зазначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель - Державну інспекцію сільського господарства у Полтавській області, однак, у зв'язку з відсутністю у вказаного державного органу повноважень звернення до господарського суду з вказаними у позові вимогами, прокурором пред'явлено цей позов в інтересах держави як позивачем, про що зазначено в позовній заяві.

Таким чином, прокуратурою Новосанжарського району в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів, проведено перевірку додержання вимог земельного законодавства у діяльності Новосанжарської селищної ради при прийнятті рішень щодо надання у користування земельних ділянок у смт. Нові Санжари, за результатами якої встановлено, що спірні рішення про встановлення земельного сервітуту ФОП ОСОБА_4 під розміщення малої архітектурної форми (кіоску для продажу фасованих продуктів та літнього майданчику з навісом) площею 164 кв. м. на землях лісогосподарського призначення, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді смт. Нові Санжари та знаходяться на території парку Воїнів-Інтернаціоналістів, прийняті з порушенням вимог Цивільного та Земельного кодексів України.

Вказані обставини, у відповідності до п. 2 ст. 121 Конституції України, ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ГПК України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення позову.

За таких обставин, враховуючи наведені положення Законодавства колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, який в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно та об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи та врахував доводи сторін, натомість апеляційний господарський суд не врахував вказаних обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 1119 касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2014 року у справі № 917/863/14 залишенню без змін.

Судові витрати за розгляд касаційної скарги, відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, належить покласти на відповідачів у справі.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року у справі № 917/863/14 задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року у справі № 917/863/14 скасувати.

3. Рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2014 року у справі № 917/863/14 залишити без змін.

4. Стягнути з Новосанжарської селищної ради на користь спеціального фонду Державного бюджету України (рахунок № 31211254700007, банк - ГУ ДКСУ у м. Києві, одержувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код банку - 820019, код за ЄДРПОУ - 38004897) 1705 (тисячу сімсот п'ять) грн. 20 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь спеціального фонду Державного бюджету України (рахунок № 31211254700007, банк - ГУ ДКСУ у м. Києві, одержувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код банку - 820019, код за ЄДРПОУ - 38004897) 1705 (тисячу сімсот п'ять) грн. 20 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

6. Видачу наказу доручити господарському суду Полтавської області.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко