Історія справи

Постанова ВГСУ від 25.12.2014 року у справі №912/1831/14
Постанова ВГСУ від 10.09.2015 року у справі №912/1831/14
Постанова ВГСУ від 10.03.2016 року у справі №912/1831/14
Постанова ВГСУ від 10.03.2016 року у справі №912/1831/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року Справа № 912/1831/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіБакуліна С.В., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 рокуу справі№ 912/1831/14господарського судуКіровоградської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірнього підприємства "Кіровоградтепло" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії"простягнення 23 021 691, 08 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Козак Н.В. дов. № 14-174 від 24.06.2014 року,- відповідачів:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" (далі за текстом - ДП "Кіровоградтепло" ТОВ "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії") про стягнення 23 021 691, 08 грн.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 04.08.2014 року у справі № 912/1831/14 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто ДП "Кіровоградтепло" ТОВ "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" - 22 185 248, 58 грн., з яких: 20 624 847, 20 грн. сума основного боргу, 836 442, 51 грн. пені, 244 478, 29 грн. інфляційних та 479 480, 58 грн. 3% річних. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 04.08.2014 року в частині зменшення розміру пені на 836 442, 50 грн. та прийняти нове рішення у вказаній частині, яким стягнути з відповідача на користь відповідача 836 442, 50 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 року у справі № 912/1831/14 апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення, рішення господарського суду Кіровоградської області від 04.08.2014 року у справі № 912/1831/14 змінено та викладено другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг у сумі 20 624 847, 20 грн., пеню у сумі 833 207, 26 грн., 3 % річних у сумі 477 618, 40 грн., інфляційні втрати у сумі 244 254, 27 грн., витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви у сумі 73 050, 77 грн.". В решті рішення господарського суду Кіровоградської області від 04.08.2014 року у справі № 912/1831/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 04.08.2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 року у справі № 912/1831/14 в частині зменшення розміру пені на 836 442, 50 грн. та прийняти нове рішення у вказаній частині, яким стягнути з відповідача на користь відповідача 836 442, 50 грн., аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 549 - 552 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 22.12.2014 року № 03-05/3200 для розгляду касаційної скарги у справі № 912/1831/14, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Фролової Г.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що на підставі укладеного ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ДП "Кіровоградтепло" ТОВ "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" (покупець) договору № 13/3548-БО-18 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 року (далі - Договір) протягом січня - квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року позивач передав відповідачу у відповідності з умовами Договору імпортований природний газ за узгодженою умовами Договору ціною на загальну суму з урахуванням його транспортування 46 796 563, 90 грн. для використання його відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами.

Судами досліджено, що передача від позивача до відповідача природного газу щодо наведених періодів та на загальну вказану суму підтверджується наступними підписаними представниками позивача, відповідача та газорозподільної організації актами приймання-передачі природного газу:

акт від 26.09.2013 року (за січень 2013 року) про передачу природного газу у обсязі 2 487, 249 тис. м куб. на загальну суму з урахуванням його транспортування 11 594 898, 21 грн.;

акт від 26.09.2013 року (за лютий 2013 року) про передачу природного газу у обсязі 1 934, 826 тис. м куб. на загальну суму з урахуванням його транспортування 9 019 648, 02 грн.;

акт від 26.09.2013 року (за березень 2013 року) про передачу природного газу у обсязі 2 076, 163 тис. м куб. на загальну суму з урахуванням його транспортування 9 678 523, 80 грн.;

акт від 26.09.2013 року (за квітень 2013 року) про передачу природного газу у обсязі 487, 727 тис. м куб. на загальну суму з урахуванням його транспортування 2 273 654, 50 грн.;

акт від 31.10.2013 року (за жовтень 2013 року) про передачу природного газу у обсязі 521, 123 тис. м куб. на загальну суму з урахуванням його транспортування 2 391 191, 65 грн.;

акт від 30.11.2013 року (за листопад 2013 року) про передачу природного газу у обсязі 811, 833 тис. м куб. на загальну суму з урахуванням його транспортування 3 725 124, 94 грн.;

акт від 31.12.2013 року (за грудень 2013 року) про передачу природного газу у обсязі 1 768, 216 тис. м куб. на загальну суму з урахуванням його транспортування 8 113 522, 78 грн.

Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положення ст. 526 Цивільного кодексу України встановлюють вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що переданий на підставі Договору позивачем та отриманий відповідачем природний газ протягом січня - квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року щодо кожного окремо місяця його поставки підлягав оплаті відповідачем в строк до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк у повному обсязі не розрахувався з позивачем за отриманий від нього протягом вказаних періодів 2013 року природний газ, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача становить 20 624 847, 20 грн. (частково борг за отриманий природний газ у березні 2013 року та борг за отриманий природний газ у квітні, жовтні, листопаді, грудні 2013 року).

Судами встановлено, що доказів повного або часткового погашення боргу у зазначеній сумі на дату прийняття рішення місцевим господарським судом, відповідач не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Положеннями п. 7.2. Договору сторони погодили, що в разі невиконання покупцем (відповідачем) умов п. 6.1. Договору (умови Договору щодо строку оплати поставленого природного газу) він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судами досліджено, що з доданого позивачем до позовної заяви розрахунку суми боргу, заперечень щодо якого відповідач не надав, вбачається, що відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання з оплати отриманого природного газу, яке є грошовим зобов'язанням, по кожному місяцю спірних періодів поставки газу.

Отже, суди вірно вказали, що правомірним є застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені, передбаченої умовами Договору, та відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу (грошового зобов'язання).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування штрафних санкцій, зокрема пені, триває протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не передбачено законом або договором.

З урахуванням п. 30.1 ст.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Отже, судами вірно вказано, що день фактичної сплати суми заборгованості (день отримання коштів кредитором) не є днем прострочення виконання грошового зобов'язання, цей день не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Апеляційним господарським судом досліджено, що позивач в порушення вищенаведених приписів при розрахунку 3 % річних та пені, заявлених до стягнення у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати переданого природного газу, враховував до періоду прострочення дні фактичної оплати відповідачем заборгованості.

Крім того, суд апеляційної інстанцій встановив, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням оплати відповідачем заборгованості за отриманий природний газ у березні 2013 року позивач неправильно визначив суму заборгованості, на яку підлягали нарахуванню інфляційні втрати, визначені з застосуванням індексів інфляції за грудень 2013 року - лютий 2014 року (не врахував усі здійснені відповідачем оплати станом на 15 число грудня 2013 року та станом на 30.12.2013 року).

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з апеляційним господарським судом, яким здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат та встановив, що правомірно заявленими є:

пеня у загальній сумі 1 666 414, 52 грн. (за простроченим зобов'язанням січня 2013 року - з 14.02.2013 року по 04.04.2013 року у сумі 105 665, 67 грн.; за простроченим зобов'язанням лютого 2013 року - з 14.03.2013 року по 13.09.2013 року у сумі 263 312, 79 грн.; сума пені за простроченими зобов'язаннями решти місяців спірного періоду визначена позивачем вірно, оскільки нарахування пені припинено у відповідності до вимог частини шостої статті 232 ГК України до дати здійснення відповідачем першої оплати боргу за ці місяці або раніше на визначену позивачем дату: за простроченим зобов'язанням березня 2013 року з 14.04.2013 року по 13.10.2013 року - 678 027, 00 грн., за простроченим зобов'язанням квітня 2013 року з 14.05.2013 року по 13.11.2013 року - 156 352, 68 грн., за простроченим зобов'язанням жовтня 2013 року з 14.11.2013 року по 27.03.2014 року - 114 122, 08 грн., за простроченим зобов'язанням листопада 2013 року з 14.12.2013 року по 27.03.2014 року - 137 982, 71 грн., за простроченим зобов'язанням грудня 2013 року з 14.01.2014 року по 27.03.2014 року - 210 951, 59 грн.);

3% річних у загальній сумі 477 618, 40 грн. (за простроченим зобов'язанням січня 2013 року - з 14.02.2013 року по 04.04.2013 року у сумі 21 133, 13 грн.; за простроченим зобов'язанням лютого 2013 року - з 14.03.2013 року по 27.11.2013 року у сумі 55 729, 72 грн.; за простроченим зобов'язанням березня 2013 року - з 14.04.2013 року по 27.03.2014 року у сумі 234 469, 91 грн., сума 3% річних за простроченими зобов'язаннями решти місяців спірного періоду визначена позивачем вірно, оскільки борг за ці місяці відповідачем не оплачувався: за простроченим зобов'язанням квітня 2013 року з 14.05.2013 року по 27.03.2014 року - 59 426, 48 грн., за простроченим зобов'язанням жовтня 2013 року з 14.11.2013 року по 27.03.2014 року - 26 335, 86 грн., за простроченим зобов'язанням листопада 2013 року з 14.12.2013 року по 27.03.2014 року - 31 842, 16 грн., за простроченим зобов'язанням грудня 2013 року з 14.01.2014 року по 27.03.2014 року - 48 681, 14 грн.);

інфляційні втрати у загальній сумі 244 254, 27 грн. (за зобов'язанням березня 2013 року з застосуванням індексів інфляції за квітень - листопад 2013 року від суми боргу 9 678 523, 80 грн. інфляційні втрати становлять (-) 10 017, 80 грн., з застосуванням індексу інфляції за грудень 2013 року від суми боргу 8 855 823, 33 грн. інфляційні втрати становлять 44 279, 12 грн., з застосуванням індексів інфляції за січень - лютий 2014 року від суми боргу 4 121 353, 33 грн. інфляційні втрати становлять 33 020, 28 грн., а всього інфляційні втрати за своєчасно невиконаним зобов'язанням березня 2013 року у межах заявленого позивачем періоду прострочення виконання становлять 67 281, 60 грн.; інфляційні втрати за простроченими зобов'язаннями решти місяців спірного періоду визначені позивачем вірно: за зобов'язанням квітня 2013 року з застосуванням індексів інфляції за травень 2013 року - лютий 2014 року у сумі 27 291, 80 грн., за зобов'язанням жовтня 2013 року з застосуванням індексів інфляції за листопад 2013 року - лютий 2014 року у сумі 36 054, 78 грн., за зобов'язанням листопада 2013 року з застосуванням індексів інфляції за грудень 2013 року - лютий 2014 року у сумі 48 620, 55 грн., за зобов'язанням грудня 2013 року з застосуванням індексів інфляції за січень - лютий 2014 року у сумі 65 005, 54 грн.).

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що правомірно заявленими є вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 20 624 847, 20 грн., пені у загальній сумі 1 666 414, 52 грн., 3 % річних у загальній сумі 477 618, 40 грн. та інфляційних втрат у загальній сумі 244 254, 27 грн.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідач подавав до суду клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені до 10% від заявленої суми.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведена правова норма підлягає застосуванню у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріальною, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що поставлений відповідачу природний газ призначений виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами. Несвоєчасна оплата відповідачем (покупцем) вартості отриманого природного газу зумовлена, у тому числі, несвоєчасною оплатою споживачами теплової енергії послуг з теплопостачання. Відповідно до інформації, наданої відповідачем (а.с. 86-87, т. 1), станом на 15.07.2014 року відповідач має дебіторську заборгованість за послуги з теплопостачання на загальну суму 23 065, 4 тис. грн., із яких заборгованість населення (74% від загальної кількості споживачів), у тому числі по пільгам та субсидіям, становить 21 667, 9 тис. грн., заборгованість бюджетних установ та організацій (24% від загальної кількості споживачів) - 379, 7 тис. грн., заборгованість госпрозрахункових організацій (2% від загальної кількості споживачів) - 1 017, 8 тис. грн.

Також, несвоєчасність оплати спожитого природного газу зумовлена економічною необґрунтованістю тарифу відповідача на послуги з теплопостачання, який не відшкодовує його витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, наявністю заборгованості з різниці в тарифах, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Судами досліджено, що згідно до складеного та наданого відповідачем до матеріалів справи розрахунку обсягу заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, що надана населенню відповідачем (а.с. 64, т. 1), який погоджено начальником управління економіки Кіровоградської міської ради, начальником та головним бухгалтером Головного управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради, обсяг заборгованості з різниці в тарифах за відповідні послуги, надані відповідачем населенню, склав за 2012 рік 4 654 517, 79 грн., за 2013 рік - 17 184 359, 29 грн., за перший квартал 2014 року - 7 274 958, 05 грн., а разом: 29 113 835, 13 грн.

Крім того, суди дослідили, що за замовленням відповідача експертом Гавриш Галиною Олександрівною, яка має вищу економічну освіту та кваліфікацію судового експерта за спеціальностями: 11.1. "Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку та звітності"; 11.2. "Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій"; 11.3. "Дослідження документів фінансово-кредитних операцій"; стаж експертної роботи з 2005 року; Свідоцтво Міністерства юстиції України від 10.06.2005 року № 905, строк дії якого до 03.06.2014 року, проведені економічні дослідження з питання: чи підтверджується документально обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась і постачалась бюджетним установам та організаціям відповідачем за 2011 - 9 місяців 2013 років, у сумі 25 313 581, 9 грн. і яка виникла внаслідок невідповідності фактичних економічно обґрунтованих витрат діючим тарифам на теплову енергію.

Згідно висновку експертного дослідження № 11/2-128 від 24.12.2013 року (а.с. 72-85, т. 1) документально підтверджується обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася і постачалася відповідачем бюджетним установам та організаціям, і яка виникла внаслідок невідповідності фактичних економічно обґрунтованих витрат діючим тарифам на теплову енергію за період з 01.01.2011 року по 30.09.2013 року у сумі 25 349 988, 64 грн.

Також, судами встановлено, що згідно звітів відповідача про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2013 рік та за І квартал 2014 року (а.с. 65-70, т. 1), збиток відповідача за вказані звітні періоди склав 34 943 тис. грн. та 4 513 тис. грн. відповідно.

Вказані обставини підтверджують скрутний фінансовий стан відповідача.

Разом з тим, незважаючи на наведене, відповідач вживав заходи щодо погашення заборгованості за Договором за спірні періоди споживання природного газу.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що згідно розрахунку заборгованості зобов'язання з оплати отриманого природного газу у січні 2013 року відповідачем виконувались частково до настання строку оплати. Після настання строку оплати відповідач частинами продовжував оплачувати борг, при цьому відповідні платежі здійснювались майже щодня. Загалом за зобов'язаннями січня 2013 року прострочення оплати становить близько півтора місяці, що за часом є незначним простроченням.

Оплата вартості отриманого природного газу у лютому та березні 2013 року до 30.12.2013 року також систематично здійснювалась відповідачем частинами з незначним розривом у часі (кожного дня або через декілька днів).

Судами досліджено, що ступінь виконання відповідачем зобов'язання з оплати природного газу, спожитого ним у 2013 році, становить більше 50 %.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи ті обставини, що невиконання відповідачем зобов'язань за Договором виникло, зокрема, з причин несвоєчасного проведення з ним розрахунків споживачами послуг теплопостачання та несвоєчасного відшкодування йому з бюджету різниці між фактичною вартістю послуг теплопостачання та тарифами на ці послуги, вжиття відповідачем заходів з погашення заборгованості, ступінь виконання відповідачем зобов'язання, недоведеність позивачем наявності збитків, які були б спричинені простроченням відповідача, враховуючи положення статті 233 Господарського кодексу України, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, як того вимагає стаття 43 ГПК України, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав щодо обґрунтованості зменшення розміру пені, а саме, до стягнення з відповідача підлягає 50 відсотків пені від правомірного заявленої позивачем до стягнення суми з урахуванням проведеного апеляційним господарським судом перерахунку, що становить 833 207, 26 грн.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи скаржника про неправомірність прийнятого судового рішення в частині зменшення розміру пені на 50 % є необґрунтованими, у зв'язку з чим підстави для задоволення скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" - відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення, погодившись з правомірністю визначених позивачем та заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не є доведеними, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, та допустив порушення норм матеріального права, яке полягає у невірному визначенні періодів прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати переданого позивачем та отриманого відповідачем природного газу при розрахунку пені та 3% річних, а саме без врахування того, що день фактичної оплати заборгованості не є днем прострочення виконання зобов'язання, а також у невірному визначенні сум боргу на відповідні дати при розрахунку інфляційних нарахувань за зобов'язанням березня 2013 року, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції підставно змінив рішення місцевого господарського суду у вказаній частині.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 року у справі № 912/1831/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 року у справі № 912/1831/14 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна О.В. Яценко