Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 913/3226/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Сибіги О.М.- головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Ходаківської І.П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Глобус-Сервіс"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 09.04.2014у справіГосподарського суду Луганської областіза позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Глобус-Сервіс"до Луганської міської радипровизнання права постійного користування на земельну ділянку площею 2 166,6 кв.м.в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились,

відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 13.02.2014 р. господарського суду Луганської області в задоволенні позову про визнання права постійного користування на земельну ділянку площею 2 166,6 м2 та зобов'язання Луганської міської ради розглянути на найближчий сесії питання про передачу ОСББ "Глобус-Сервіс" вказаної земельної ділянки відмовлено.

Постановою від 09.04.2014 р. Донецького апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ОСББ "Глобус-Сервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Глобус-Сервіс" створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 58 по вул. Совєтская в м. Луганську відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", зареєстровано в якості юридичної особи Державним реєстратором виконавчого комітету Луганської міської ради 07.07.2006, номер запису 1 382 102 0000 008997.

Згідно п. 2.2. Статуту ОСББ, затвердженого протоколом зборів власників від 03.07.2006 №1, завданням та предметом діяльності об'єднання, зокрема, є належне утримання будинку та прибудинкової території.

У відповідь на звернення ОСББ "Глобус-Сервіс" від 01.12.2006 та Дочірнього підприємства "П.Дуссманн-Україна" від 09.02.2007 Виконавчий комітет Луганської міської ради рішенням від 12.02.2007 №36 передав з балансу ДП "П.Дуссманн-Україна" на баланс позивача житловий будинок № 58 по вул. Совєтская у м. Луганську загальною площею 4197,68 м2, про що вказаними особами складено акт прийняття-передачі, в якому, серед іншого, вказано, що загальна площа прибудинкової території складає 2166,6 м2.

За результатами проведених 10.06.2013 р. зборів ОСББ "Глобус-Сервіс" прийнято рішення узаконити прибудинкову територію (протокол від 10.06.2013 № 4), у зв'язку з чим 25.07.2013 позивач звернувся до Луганської міської ради з заявою № 11 про надання у постійне користування ОСББ земельної ділянки площею 2166,6 м2, яка є прибудинковою територією буд. № 58 по вул. Совєтская у м. Луганську.

Листом від 27.08.2013 Луганська міська рада повідомила позивача про неможливість вирішення цього питання, оскільки порядок передачі прибудинкових територій (земельних ділянок) у користування чи власність був визначений Положенням про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків. На цей час Положення втратило чинність і це питання жодним нормативним актом не регулюється, що і стало підставою для звернення ОСББ "Глобус-Сервіс" з позовом у даній справі.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави набуття прав на землю визначені розділом 1V Земельного кодексу України. Після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття прав власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).

В даному випадку, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено виділення, саме йому у постійне користування земельної ділянки, і це право зареєстровано у відповідності до вимог чинного законодавства.

При цьому суди послались на те, що надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складання документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, передаються особам, зазначеним у ст. 92 цього Кодексу, на праві постійного користування. При цьому суди послались на те, що перелік осіб, визначений у ст. 92 ЗК України є вичерпним, а позивач не є особою, яка має право на постійне користування земельною ділянкою.

В частині вимоги про зобов'язання відповідача розглянути на пленарному засіданні питання щодо надання відповідачу у постійне користування спірної земельної ділянки суди послались на те, що позовна вимога підлягає вирішенню з урахуванням, зокрема, ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, яка вимагає надання зацікавленою особою певних документів, в той же час, до заяви від 25.07.2013 позивач не надав будь-яких документів, які б підтверджували його вимоги, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для спонукання відповідача розглядати спірне питання на сесії Луганської міської ради.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів недостатньо вмотивованими, такими, що зроблені без дослідження усіх фактичних обставин справи.

Згідно ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Статтею 11 названого Закону передбачено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку після набуття статусу юридичної особи може прийняти на власний баланс весь житловий комплекс, який є єдиним комплексом нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.

Згідно п. 5 Порядку передачі майна на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 №1521 "Про реалізацію Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" передача житлового комплексу або його частини з балансу на баланс проводиться разом з планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж тощо) у двомісячний термін після надходження відповідного звернення від об'єднання. Датою передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс є дата підписання акта приймання-передачі (п.7 Порядку передачі).

Статтею 39 ЗК України встановлено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Відповідно до Закону України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 (в редакції чинній на період виникнення спірних правовідносин) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Генеральним планом населеного пункту визначаються: потреби в територіях для забудови та іншого використання; межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання.

В той же час, судами не враховано приписи вказаних вище норм законодавства та, відповідно, не досліджено прийняття компетентним органом рішення щодо виділення спірної земельної ділянки в натурі під забудову, плану будівництва на ній, генерального плану м. Луганськ для з'ясування фактичних меж спірної земельної ділянки, а також не з'ясовано правових підстав, на яких Дочірнє підприємство "П.Дуссманн-Україна" користувалося спірною земельною ділянкою та, чи приймалося компетентним органом рішення щодо оформлення права користування нею зазначеним підприємством.

Судами встановлено, що житловий будинок № 58 по вул. Совєтская у м. Луганську передавався позивачу за актом приймання - передачі із прибудинковою територією.

Відповідно до п. 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно п. 2.13 згаданої вище постанови статтею 120 ЗК України (в редакції від 25.10.2001) було передбачено перехід права користування земельною ділянкою до нового власника житлового будинку (будівлі, споруди), розташованого на цій земельній ділянці, на підставі договору оренди. З 20.06.2007 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27.04.2007 № 997-V, яким було змінено редакцію частин першої та другої статті 120 ЗК України. Зокрема, стаття 120 ЗК України (в редакції від 27.04.2007) не містила положення про договір оренди як про єдину підставу права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда. Отже, з дати набрання чинності названим Законом передбачене статтею 120 ЗК України право власника нерухомого майна користуватися земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, може ґрунтуватися й на інших підставах, ніж договір оренди земельної ділянки.

При цьому посилання судів на те, що в силу положень ст. 92 Земельного кодексу України позивач не може набути права постійного користування спірною земельною ділянкою, є помилковим, оскільки судами невірно ототожнено поняття "набуття" та "переходу" прав, адже положення ст. 92 Земельного кодексу України регулюють питання саме набуття права постійного користування земельною ділянкою, а не його переходу (ст. 120 Земельного кодексу України), що має місце в даному випадку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 встановлено, що положення ст. 92 Земельного кодексу України не обмежують і не скасовують права постійного користування земельними ділянками, набутого іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р.

Враховуючи викладене та з огляду на ч. ІІ ст. 1117, згідно якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення від 13.02.2014 р. господарського суду Луганської області та постанову від 09.04.2014 р. Донецького апеляційного господарського суду у справі № 913/3226/13 скасувати.

Справу № 913/3226/13 направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Головуючий Сибіга О.М.

Судді Костенко Т.Ф.

Ходаківська І.П.