Історія справи

Постанова ВГСУ від 25.05.2016 року у справі №917/1501/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 917/1501/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015у справі№ 917/1501/15 Господарського суду Полтавської областіза позовом Прокурора Гадяцького районудоТовариства з обмеженою відповідальністю "Нові Мости"простягнення 113 081, 99 грн. збитківв судовому засіданні взяли участь представники :- - ГПУРоманов Р.О.- - відповідачаКожемяко М.Д.

В С Т А Н О В И В :

В липні 2015 року Прокурор Гадяцького району звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Мости", в якій просив суд стягнути з відповідача 113 081,99 грн. збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.09.2015 (суддя Бунякіна Г.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 (головуючий Плахов О.В., судді: Білоусова Я.О., Гетьман Р.А.) у позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові Мости" заперечує проти доводів прокурора, просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а його скаргу - без задоволення. В обґрунтування своєї касаційної скарги касатор послався на те, що він сплачував орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.01.2012 між Гадяцькою районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові мости", як орендарем, укладено договір оренди землі, за умовами якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 175,54 га,, яка знаходиться на території Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, що належить орендодавцю на праві приватної власності. Договір укладено до 31.12.2012.

Після спливу строку дії договору оренди відповідач продовжував користуватися земельною ділянкою, що не заперечується сторонами у справі.

Розпорядженням Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області № 340 від 04.08.2014 відповідачу - ТОВ "Нові мости" передано в оренду 34 земельні ділянки (не витребувані земельні частки (паї) загальною площею 105,7175 га для ведення товарного сільськогосподарського призначення (угіддя - рілля) та розташовані на території Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області. Пунктом 5 цього розпорядження встановлено обов'язок ТОВ "Нові мости" укласти договір оренди земельних ділянок (не витребуваних земельних часток (паїв) протягом одного місяця з моменту прийняття цього розпорядження (а.с. 34).

В своєму позові про стягнення збитків за період з 01.01.2013 по 04.08.2014 прокурор послався на те, що відповідач в порушення вимог діючого законодавства без укладення договору оренди користувався вказаними земельними ділянками, чим завдав державі збитків у розмірі 113 081,99 грн.

Ухвалюючи рішення у справі про відмову у позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність складу цивільного правопорушення. Такий висновок судів колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України також встановлено, що відносини по найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 13 цього Закону визначає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 вказаного Закону істотною умовою договору оренди землі є зокрема, строк дії договору оренди.

З частин 1, 2, 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із, зокрема, уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Як встановлено господарськими судами, відповідач, продовжуючи користуватися земельними ділянками сплачував орендну плату, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень та банківських виписок за 2013-2014 роки, податкової декларації з квитанцією за 2013 рік, податкових декларацій з відомістю про земельні ділянки за 2013 рік "звітна" (а.с. 81-111), форм № 4-сг (річна) про посівні площі під урожай 2013 - 2014 років, статистичних форм № 29-сг (річна) про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культу, плодів, ягід та винограду на 01.12.2013 та 01.12.2014, структура посівних площ за 2013-2014 роки (а.с. 119-145), а також довідки відділу Держземагентсва у Гадяцькому районі Полтавської області № 147 від 29.01.2013 та № 161 від 04.02.2014, № 690 від 27.10.2014, договору № 75 від 14.07.2014р. на виконання робіт по розробці обмінних файлів (XML) на земельні ділянки під невитребуваними земельними частками паями на території Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, лист відділу Держгеокадастру у Гадяцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 34-28-0.4-751/21-15 від 01.09.2015 (а. с. 146-151).

Листом Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області № 228/02-30 від 26.08.2015 (а. с. 80), повідомлено, що заборгованість по орендній платі відсутня, в період з 01.01.2013 по 04.08.2014 сплачено 190 305, 54 грн. (щомісячно 10572,53 грн.). Таку ж інформацію надала і Гадяцька районна державна адміністрація листом № 1821/01-43 від 25.08.2015 (а. с. 79).

Відповідно до ч.ч. 8, 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскільки орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, при відсутності заперечень відповідача протягом одного місяця після закінчення строку дії договору згідно з ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" такий договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Предметом спору у справі є вимога Прокуратури Гадяцького району про стягнення збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності зі статтею 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати завдані збитки наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і збитками, вини.

Такий елемент, як наявність збитків, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Окрім цього, важливим елементом доказування є розмір збитків.

Згідно зі статтею 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284. Пунктом 3 цього Порядку визначено, що відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Отже, статтею 156 Земельного кодексу України та Порядком №284 не передбачено такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, як не оформлення правовстановлюючого документу (договору оренди) у встановлений строк.

Також, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вже зазначалося вище, стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Суди попередніх інстанцій на підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів обґрунтовано виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для настання такої відповідальності як відшкодування збитків. При цьому, розмір збитків визначено невірно, оскільки прокурор при розрахунку збитків виходив з середньомісячного, а не з належного середньорічного доходу, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням.

Стосовно посилань позивача у касаційній скарзі на те, що подані ним докази безпідставно відхилені судами, у зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки, не приймаються колегією до уваги, оскільки касаційна інстанція в силу своїх процесуальних повноважень (ст. 1117 ГПК України) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Колегія вважає, що у відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, відсутні.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 917/1501/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова