Історія справи

Постанова ВГСУ від 25.01.2016 року у справі №902/445/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2016 року Справа № 902/445/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Вінницької областіна постановуРівненського апеляційного господарського суду від 01.07.2015у справі№ 902/445/14 Господарського суду Вінницької областіза позовомПрокуратури Вінницького району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Вінницькій області (правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області) та Вінницької обласної державної адміністраціїдо1. Вінницької районної державної адміністрації, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвін"третя особаДержавна інспекція сільського господарства у Вінницькій областіпровизнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянкив судовому засіданні взяли участь представники :- - позивача-1не з'явився - - позивача-2не з'явився- - відповідача-1Тиховський М.О.- - відповідача-2Жейда Г.І.- - третьої особине з'явився- - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2014 року Прокурор Вінницького району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Вінницькій області та Вінницької обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Вінницької районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвін", в якій просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вінницької районної державної адміністрації № 361 від 05.03.2009 "Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Марвін" для ведення підсобного сільського господарства на території Якушинецької сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту"; визнати недійсним договір оренди землі, укладений 25.03.2009 між Вінницькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марвін"; скасувати в державному реєстрі земель запис від 29.09.2009 за № 040903400016 про державну реєстрацію договору оренди землі; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Марвін" повернути земельну ділянку площею 36,3506 га в користування держави (землі сільськогосподарського призначення площею 31, 8626 га передати Головному управлінню Держземагентства у Вінницькій області, землі історико-культурного призначення площею 4,4840 передати Вінницькій обласній державній адміністрації).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.05.2015 (головуючий Маслій І.В., судді: Кожухар М.С., Тварковський А.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 (головуючий Саврій В.А., судді: Дужич С.П., Савченко Г.І.) у даній справі у позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Заступник прокурора Вінницької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У своїх відзивах на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Марвін" та Вінницька районна державна адміністрація заперечують проти доводів касатора і просять суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Головне управління Держземагентства у Вінницькій області та Вінницька обласна державна адміністрація не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням 16 сесії 21 скликання № 6 Вінницької районної ради народних депутатів Вінницької області від 23.03.1994 "Про надання земельних ділянок під колективні городи" Вінницька районна рада народних депутатів надала земельну ділянку загальною площею 46,6 га в т.ч. 46,2 га ріллі та 0,4 га порушених земель Якушинецької сільської ради народних депутатів в довгострокове користування під колективні городи підприємствам, організаціям та установам згідно додатку, з розрахунку по 0,03 га на ділянку без права посадки багаторічних насаджень (т.1., а.с.185).

Відповідно до пункту 2 додатку до цього рішення земельні ділянки, у кількості 767 ділянок, виділено в т.ч. Вінницькому міськвиконкому для інвалідів війни, праці, учасників ліквідації на Чорнобильській АЕС.

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 2526 від 29.12.2007 надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Марвін" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення підсобного сільського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення орієнтовною загальною площею 41,9 га на території Якушинецької сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту (т.1., а.с.17).

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 361 від 05.03.2009 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Марвін" земельну ділянку для ведення підсобного сільського господарства, загальною площею 37,8006 га, з них 37,8006 га - рілля, за рахунок земель сільськогосподарського призначення площею 33,3126 га та земель історико-культурного призначення площею 4,4880 га, терміном на 49 років на території Якушинецької сільської ради (т.1., а.с.20).

На виконання вказаного розпорядження, 25.03.2009 між Вінницькою районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марвін", як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого, орендодавець на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 361 від 05.03.2009, передав орендарю в строкове платне користування вказану земельну ділянку строком на 49 років (т.1, а.с.21-23).

Договір зареєстровано у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що 29.09.2009 у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040903400016 (т.1, а.с.23).

Факт передачі орендареві земельної ділянки засвідчено актом приймання - передачі від 25.03.2009 (т.1., а.с.39).

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 1131 від 15.09.2010 внесено зміни до договору оренди від 25.03.2009 в частині зменшення площі орендованої земельної ділянки на 1,45 га та передано в оренду земельну ділянку загальною площею 36,3506 га, з них 36,3506 га - рілля, за рахунок земель сільськогосподарського призначення площею 31,8626 га та земель історико-культурного призначення площею 4,4840 га на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту (т.1., а.с.67).

Заявлений прокурором позов мотивований тим, що відведена Товариству з обмеженою відповідальністю "Марвін" частина земельної ділянки належить до земель історико-культурного призначення, є особливо-цінною землею, порядок вилучення якої передбачав проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації та отримання відповідного висновку. Проект землеустрою, на підставі якого відводилась в оренду спірна земельна ділянка, не отримав позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, тому підстав для прийняття спірного розпорядження, на думку прокурора, не було. Передача земельної ділянки цієї категорії у власність чи користування належить до повноважень обласних державних адміністрацій, а не районних державних адміністрацій. На думку прокурора, передача спірної земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Марвін" відбулась поза межами повноважень Вінницької районної державної адміністрації. Крім того, прокурор послався на те, що договір оренди земельної ділянки не містить такої істотної умови як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі"), що на думку прокурора є підставою для визнання договору оренди недійсним у судовому порядку.

Матеріально-правовою підставою позову прокурор зазначив статті 122, 123, 125, 152 Земельного кодексу України, статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статтю 35 Закону України "Про державну землевпорядну документацію" та статтю 15 Закону України "Про оренду землі".

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статей 22, 23, 24 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття Вінницькою районною радою народних депутатів рішення від 23.03.1994) право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документом, що посвідчує право тимчасового користування є договір, який підлягає обов'язковій державній реєстрації. Тобто, право користування виникає виключно після оформлення відповідних документів.

Судами встановлено, що в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема листі Управління земельних ресурсів у Вінницькому районі Вінницької області від 19.03.2008 № 01-826 та висновку державної експертизи землевпорядної документації від 26.08.2008 № 643, лише згадується рішення 16 сесії 21 скликання Вінницької районної ради від 23.03.1994, але окрім посилання на зазначене рішення, прокурором по справі не надано ніяких допустимих доказів з приводу того, що підприємства, організації, установи визначені згідно додатку до рішення Вінницької районної ради народних депутатів від 23.03.1994, відповідно до діючого на той момент законодавства, належно оформили документи на право користування земельною ділянкою.

Рішенням 16 сесії 21 скликання № 6 Вінницької районної ради народних депутатів Вінницької області від 23.03.1994 "Про надання земельних ділянок під колективні городи" Вінницька районна рада народних депутатів надала земельну ділянку загальною площею 46,6 га в т.ч. 46,2 га ріллі та 0,4 га порушених земель Якушинецької сільської ради народних депутатів в довгострокове користування під колективні городи підприємствам, організаціям та установам згідно додатку, з розрахунку по 0,03 га на ділянку без права посадки багаторічних насаджень (т.1., а.с.185).

Інформація та документи, які б підтверджували оформлення права власності або користування на земельну ділянку надану для колективного городництва на підставі вищезазначеного рішення в Управлінні Держземагенства у Вінницькому районі відсутня, про що зазначено у листі Управління Держземагенства у Вінницькому районі № 02-826 від 08.05.2014 (т.1, а.с.188).

Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що право користування зазначеною спірною земельною ділянкою підприємствами, організаціями та установами, які визначені в додатку до рішення від 23.03.1994, не оформлювалось і на момент надання її в оренду вона була вільною.

В підтвердження зазначених обставин Товариство з обмеженою відповідальністю "Марвін" у своєму відзиві на касаційну скаргу послалось на акт вибору та обстеження земельної ділянки, що передбачається до відведення в оренду ТОВ "Марвін" для ведення підсобного сільського господарства від 04.12.2007, умови відведення земельної ділянки від 16.06.2008 надані управлінням земельних ресурсів у Вінницькому районі Вінницької області та висновок управління земельних ресурсів у Вінницькому районі Вінницької області № 04-289/в від 16.06.2008, в яких зазначено, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель сільськогосподарського призначання, які не надані у постійне користування та не передані у власність.

У витягу з Державного земельного кадастру від 15.07.2013 відсутні відомості про наявність у підприємств, організацій, установ, яким надавалась земельна ділянка на підставі рішення Вінницької районної ради народних депутатів від 23.03.1994, права користування земельною ділянкою.

Таким чином, враховуючи те, що документи, які б посвідчували право користування земельною ділянкою особами вказаними в рішенні Вінницької районної ради народних депутатів від 23.03.1994 відсутні, в зв'язку з тим, що вони не оформлювалися, земельна ділянка, яка передана в оренду ТОВ "Марвін", на момент прийняття Вінницькою райдержадміністрацією спірного розпорядження № 361 від 05.03.2009, була вільною, що спростовує доводи прокурора про порушення порядку її вилучення.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано взяли до уваги те, що з свідоцтва виконавчого комітету Якушенецької сільської ради Вінницького району Вінницької області № 11 про державну реєстрацію статуту городнього товариства "Надія" від 09.01.2004 воно створене 09.01.2004 (т.3, а.с. 88), отже на день прийняття вищезазначеного рішення, Городнього товариства "Надія", як такого взагалі не існувало, відтак земельна ділянка не могла надаватися товариству для городництва.

Стосовно доводів прокурора про те, що розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 361 від 05.03.2009 прийнято із порушенням вимог п.6 ст.123 Земельного кодексу України, судами встановлено наявність позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації № 28, виданого Головним управлінням Держкомзему у Вінницькій області 29.01.2009, що міститься в матеріалах справи (т.3., а.с.166).

Висновки судів про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди через відсутність такої істотної умови як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі"), колегія вважає достатньо обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

У частині першій статті 202, 204 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216 ЦК України).

В пунктах 2.1., 2.9. своєї постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів в їх сукупності судами попередніх інстанцій, встановлено, що договір оренди укладено у письмовій формі, він пройшов державну реєстрацію, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було спрямоване на укладання договору.

Таким чином, договір оренди відповідає вимогам діючого законодавства та рішенню відповідного органу виконавчої влади, чинного на момент реєстрації договору і, обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було.

Пунктом 3 статті 407 ЦК України передбачено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Тобто, ЦК України передбачена заборона на передачу у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що, як встановлено судами, землекористувачем і було дотримано.

Отже, доводи прокурора про те, що договір оренди землі, укладений 25.03.2009 між Вінницькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Марвін" повинен бути визнаний недійсним, оскільки в ньому відсутня така істотна умова як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, є необґрунтованими.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що позов подано прокурором в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Вінницькій області, хоча жодним чином не обґрунтовує наявності порушеного права останнього, як розпорядника землями державної власності.

Натомість, прокурор обґрунтовує свою позицію тим, що оскаржуваним розпорядженням порушуються права користувачів (членів городнього товариства "Надія"), а не позивача.

За приписами Земельного кодексу України, земельні ділянки сільськогосподарського призначення є землями державної власності.

Відповідно до пункту "а)" статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а)сільськогосподарського використання;

б)ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Розпорядниками земель державної власності на час прийняття оскаржуваного рішення були районні державні адміністрації, які діяли від імені держави.

З 01.01.2013 розпорядження земельними ділянками державної власності перейшло до центральних органів виконавчої влади: обласного управління Держземагенства, однак власником вказаних земель є держава.

Тобто прокурор, в інтересах держави звертається з позовом до держави про скасування попереднього рішення, яке прийнято в межах повноважень відповідного органу, при цьому не обґрунтовуючи у чому порушуються інтереси держави оскаржуваним рішенням, і яким чином це право може бути відновлено у разі його скасування.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що у даному випадку, за наявності порушеного права користувачів, як зазначено прокурором, (Городнього товариства "Надія"), то повинно захищатися право саме товариства або його членів, а не іншої особи.

Як другого позивача прокурором у справі визначено Вінницьку обласну державну адміністрацію, як розпорядника земель історико-культурного призначення, однак доказів того, що частина орендованої земельної ділянки - історико-культурного призначення, матеріали справи не містять. Більш того, як встановлено судами, згідно технічної документації, земельна ділянка загальною площею 37,8006 га є землею сільськогосподарського призначення. За таких обставин, суди дійшли до висновку, що право Вінницької обласної державної адміністрації не порушується взагалі.

На підставі викладеного, господарські суди дійшли висновку, що підстави для визнання недійсним розпорядження Вінницької РДА № 361 від 05.03.2009 відсутні, оскільки обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що мало наслідком відмову у позові у цій частині.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, в даному випадку, є похідними вимогами від позовної вимоги про визнання недійсним вказаного розпорядження, висновки судів в цій частині, є обґрунтованими.

Виходячи з пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості у випадку, якщо права або інтереси позивача не порушені.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій відмовлено у позові з підстав його необґрунтованості, що виключає можливість застосування позовної давності.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно.

Стосовно доводів, викладених в касаційній скарзі, слід зазначити, що вони не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 про прийняття касаційної скарги до провадження касатору було надано відстрочку сплати судового збору за подання касаційної скарги, а оскільки судовий збір до ухвалення судового рішення сплачений не був, справа вирішена не на користь касатора, то судовий збір підлягає стягненню з Прокуратури Вінницької області до спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 у справі № 902/445/14 залишити без змін.

Стягнути з Прокуратури Вінницької області до спеціального фонду Державного бюджету України (УДКСУ у Печерському районі міста Києва, код 38004897, ГУ ДКСУ у м. Києві, код 820019, рахунок 31211254700007, код класифікації бюджету 22030004, символ звітності 254) 10 925, 92 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Вінницької області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова