Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 926/1047/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.11.2014у справі№ 926/1047/14 Господарського суду Чернівецької областіза позовомЧернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони Українидо1. Концерну "Військторгсервіс" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:1. Фонд державного майна України 2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:1. Рівненська Міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа "Прайс" 2. Нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Голубнича Ольга Василівнапровизнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майназа участю представників сторін:

прокуратури: Волошенюк О.Г., посв. від 08.05.2014 № 026094

позивача: не з'явилися

відповідача-1: Фещенко І.В., дов. від 27.01.2014 № 312

відповідача-2: Палій С.І., дов. від 23.12.2014 № 2

Романюк М.З., дов. від 23.12.2014 № 2

третьої особи-1 на стороні позивача: не з'явилися

третьої особи-2 на стороні позивача: не з'явилися

третьої особи-1 на стороні відповідача: не з'явилися

третьої особи-2 на стороні відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Чернівецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Концерну "Військторгсервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 264,80 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Залозецького, 107 від 21.12.2005, укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона".

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 у справі № 926/1047/14 (суддя Гурин М.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Мирутенко О.Л., суддів Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 у справі № 926/1047/14 скасовано повністю; постановлено нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Залозецького, 107 від 21.12.2005, укладений між ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та ТОВ "Олбі-Рос Корона".

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 у справі № 926/1047/14, рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 - залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та треті особи не скористалася передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2005 Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" були проведені публічні торги з продажу нежитлових приміщень загальною площею 264,8 кв.м., що знаходяться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Залозецького, 107, за результатами яких переможцем було визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона" з ціновою пропозицією 119400,00 грн. Результати публічних торгів зафіксовані протоколом № 239-н від 30.09.2005.

21.12.2005 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона" було укладено договір купівлі-продажу приміщення кондитерського цеху в будинку літ. "А", загальною площею 264,80 кв. м., яке складається з приміщень 50-1 - 50-16, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Залозецького, 107 (далі - оспорюваний договір).

Від імені Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" вказаний договір підписаний представником Данко Оксаною Михайлівною, яка діяла на підставі довіреності від 05.10.2005, виданої начальником ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерським Григорієм Мілентійовичем.

На підставі наявних в матеріалах справи акта приймання-передачі від 04.01.2006 та копій платіжних доручень, місцевим господарським судом встановлено факт повної оплати відповідачем-2 придбаного майна.

Як визначено господарськими судами попередніх інстанцій, приміщення, що є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором, відповідно до п.п. 2, 2.2. рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07.12.2005 № 931/21 та свідоцтва про право власності № 265730 від 12.12.2005 є державною власністю та перебувало у господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Судами першої та апеляційної інстанції з'ясовано, що Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України була видана Довіреність від 04.10.2004 № 220/2071 зі строком дії до 01.10.2007, якою уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання та висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання. Визначено, що повноваження згідно цієї довіреності не можуть бути передані іншим особам.

На підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 № 220/2071, та згідно поданого техніко-економічного обґрунтування доцільності відчуження об'єкта нерухомого майна, начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. надав начальнику Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. дозвіл від 12.11.2004 № 140/6/1466/25 на відчуження приміщення кондитерського цеху філії "Чернівецький військовий торг № 46", розташованого по вул. Залозецького, 107 у м. Чернівці.

Предметом позову у справі є позовні вимоги Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, підтримані Міністерством оборони України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 264,80 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Залозецького, 107 від 21.12.2005, укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона".

Обґрунтовуючи підстави недійсності вищевказаного договору, прокурор посилається на те, що на час здійснення оспорюваного правочину був відсутній дозвіл Міністерства оборони України на відчуження майна, оскільки 12.02.2005 окремим дорученням Міністра оборони України довіреності на право укладання договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України прав здійснювати інші правочини були визнані недійсними та підлягали поверненню до Міністерства оборони України. Крім цього, прокурор також вказує на те, що договір купівлі-продажу укладено особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що оспорюваний правочин вчинено за наявності дозволу Міністерства оборони України, який наданий начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на підставі чинної на той час довіреності № 220/2071, в межах наданих йому повноважень, і цей дозвіл з припиненням представництва за довіреністю № 220/2071 не втратив своєї чинності.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу у повному обсязі згідно із положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком місцевого господарського суду з тих підстав, що начальник Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерський Г.М. не мав повноважень на видачу Данко О.М. довіреності від 05.10.2005 на представництво підприємства з питань продажу об'єктів нерухомості, а відчуження нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу було здійснено після скасування та відкликання довіреності від 04.10.2004 № 220/2071, а тому ні начальник ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", ні начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України не мали повноважень на відчуження майна Міноборони та, відповідно, права на передоручення таких повноважень.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що особа, яка вчинила правочин від імені Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а спірне нерухоме майно вибуло з володіння його власника - Міністерства оборони України без його згоди, що є підставою для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу на підставі норм ст. 215 ЦК України.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як визначено судами попередніх інстанцій, відповідно до Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" вказане підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству оборони України.

Згідно із п. 4.2 Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Приміщення, яке є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором, є державною власністю та перебувало у господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Пунктом 4.4 Статуту передбачено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Частиною 5 ст. 75 Господарського кодексу України (в редакції станом на дату укладення оспорюваного договору) відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку про те, що спірне майно могло бути відчужене лише за наявності згоди Міністерства оборони України.

Як зазначає прокурор у позовній заяві та позивач у наданих поясненнях, згідно із п. 6 ч. 1 наказу Міністра оборони України від 20.03.2004 № 100 "Про організацію представництва Міністерства оборони України" право надавати дозволи (погодження) на відчуження державного майна, закріпленого за підприємствами, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, має Міністр оборони України або за його дорученням інші посадові (службові) особи.

Судами як першої, так і апеляційної інстанції встановлено, що 04.10.2004 Міністром оборони України видано довіреність за № 220/2071 начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіру П.Н., згідно із якою останньому делеговано право надавати від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання, та висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

На підставі вищевказаної довіреності Міністерства оборони України начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. надав Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", на праві господарського відання якого перебувало спірне приміщення, дозвіл за № 140/6/1466/25 від 12.11.2004 на відчуження спірного нерухомого майна.

Оспорюваний договір від 21.12.2005, як вбачається з його преамбули, було укладено саме на підставі вказаного дозволу, щодо строку дії чи реалізації якого будь-які застереження відсутні.

Згідно із ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч наведеному позивачем та прокурором не надано доказів та обґрунтувань втрати чинності дозволу внаслідок скасування довіреності від 04.10.2004 № 220/2071 відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 12.02.2005, як і доказів скасування чи відкликання цього дозволу Міністерством оборони України; наведені обставини судами попередніх інстанцій також не встановлено.

Наслідки відкликання довіреності у вигляді автоматичної втрати чинності виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником, нормами законодавства не передбачено.

Враховуючи наведене, є помилковим висновок апеляційного господарського суду про те, що на момент укладення оспорюваного договору ні начальник Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", ні начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України не мали повноважень на відчуження майна Міністерства оборони України.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільної кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Судами встановлено, що від імені Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" оспорюваний договір був підписаний представником Данко Оксаною Михайлівною, яка діяла на підставі довіреності від 05.10.2005, виданої начальником ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерським Г.М.. Вказаною довіреністю Данко О.М. була уповноважена на представництво вказаного підприємства під час відчуження майна і підписання від імені підприємства договорів купівлі-продажу.

Начальник ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" відповідно до п. 6.4 Статуту підприємства наділений повноваженнями на видачу довіреностей на представництво підприємства.

Суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що Данко О.М. при укладенні оспорюваного договору не мала на це достатньої цивільної дієздатності, виходив з того, що начальник ДП "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерський Г.М. не мав повноважень на видачу Данко О.М. довіреності від 05.10.2005, з огляду на те, що повноваження на відчуження нерухомого майна згідно із дозволом від 12.11.2004 № 140/6/1466/25 були надані Свідерському Г.М. за наявності у довіреності від 04.10.2004 № 220/2071 застереження про неможливість передачі повноважень за нею.

Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції необґрунтованими, оскільки повноваження ДП "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження майна, закріпленого за ним на праві господарського відання, визначені безпосередньо ст.ст. 75 136 Господарського процесуального кодексу України та п. 4.4. Статуту і обмежені лише необхідністю отримання згоди Міністерства оборони України на таке відчуження. Така згода була надана у формі дозволу від 12.11.2004 № 140/6/1466/25 начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на підставі чинної на той час довіреності № 220/2071, виданої йому Міністром оборони України. При цьому, визначені вказаною довіреністю повноваження Пукір П.Н. іншим особам не передавав.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що при наданні дозволу № 140/6/1466/25 від 12.11.2004 на відчуження майна, закріпленого за ДП "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на праві господарського відання начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. діяв в межах наданих йому повноважень.

За наявності такого дозволу (згоди) Державне підприємство "Управління торгівлі Західного оперативного командування" правомірно здійснило відчуження нерухомого майна, що належало йому на праві господарського відання, через свого уповноваженого представника Данко О.М.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.12.2005 недійсним.

Суд першої інстанції, надаючи правову оцінку оспорюваному договору та відносинам сторін з приводу відчуження державного майна, керуючись ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", також правомірно врахував і практику Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права і підлягає застосуванню судами при розгляді справ.

Відповідно до ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а вірне по суті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олбі-Рос Корона" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 у справі № 926/1047/14 скасувати.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 у справі № 926/1047/14 залишити в силі.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

О. Кролевець