ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року Справа № 911/2161/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д. Кривди, С. Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Камелія - PR"на постановувід 29.09.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 911/2161/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Камелія - PR"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"простягнення 2 030 485, 54 грну судове засідання прибув представниквідповідачаБогдан С.В. (дов. від 26.12.2014 № 1-287),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Камелія - PR" звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" про (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та клопотання про уточнення позовних вимог) стягнення 500 000,00 грн - боргу, 458 303,79 грн - пені, 34 927,83 грн - 3% річних, 1 036 738,19 грн - інфляційних втрат та 458 819,52 грн - збитків.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.08.2015 (суддя В. Бабкіна), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 (колегія суддів: О. Гаврилюк, Л. Зубець, О. Коротун), позов задоволений частково шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 500 000,00 грн передоплати. У іншій частині у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані наступним.

29.12.2012 Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Камелія - PR" (споживач) уклали договір № 2013/П-ПР-05010032183781-60467 на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб промислових споживачів (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник протягом 2013 року здійснює споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених договором, для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

У відповідності з п. 4.6 Договору оплата вартості послуг з надання газу здійснюється споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу.

Згідно з пп. 4.6.1 п. 4.6 Договору авансові платежі сплачуються споживачем постачальнику на розрахунковий рахунок зі спеціальним режимом використання у розмірі 100% оплати від вартості запланованого або погодженого постачальником обсягу газу на розрахунковий період за (5) календарних днів до початку місяця поставки газу.

Відповідно до 4.6.5 п. 4.6 Договору у разі переплати за фактично спожитий газ сума переплати зараховується постачальником в наступному розрахунковому періоді або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

На виконання умов Договору ТОВ "Камелія - PR" у якості авансового платежу перераховано на рахунок ПАТ "Київоблгаз" 2 387 956, 52 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 14.10.2014 № 1639 на суму 1 936 180,80 грн та від 20.10.2014 № 1668 на суму 451 775,52 грн.

У свою чергу ПАТ "Київоблгаз" у листопаді 2014 року поставлено ТОВ "Камелія - PR" природний газ на суму 54 889,83 грн.

Зазначені обставини сторонами справи не заперечуються.

02.02.2015 між ПАТ "Київоблгаз" та ТОВ "Камелія - PR" підписана додаткова угода про розірвання Договору.

Отже, відповідачем не було поставлено ТОВ "Камелія - PR" природного газу на суму 2 333 066,69 грн, яка була сплачена позивачем в якості авансового платежу, як це передбачено п. 4.6 Договору.

Позивач звернувся до відповідача із вимогою від 09.12.2014 № 113, відповідно до якої зазначив про те, що ТОВ "Камелія - PR" на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 647 уклало договір купівлі-продажу газу з НАК "Нафтогаз України", у зв'язку з чим товариство просить ПАТ "Київоблгаз" повернути передоплату коштів за природний газ в сумі 2 333 066,69 грн для можливості подальшої вчасної оплати за газ та виконання договірних зобов'язань перед НАК "Нафтогаз України".

Відповідь на вимогу товариством не отримана, кошти постачальником не повернуто, що і стало підставою для звернення із позовом у даній справі.

Встановивши наведені вище обставини, суди попередніх інстанцій зазначили про таке.

Підпунктом 4.6.5 п. 4.6 Договору сторони передбачили, що у разі переплати за фактично спожитий газ сума переплати зараховується постачальником в наступному розрахунковому періоді або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

Отже, з урахування встановлення факту неповернення відповідачем позивачеві передплати у сумі 500 000,00 грн вимога позивача про стягнення 500 000,00 грн підлягає до задоволення.

Водночас, позивачем заявлені вимоги про стягнення 3% річних у сумі 34 927,83 грн за період з 17.12.2014 до 31.07.2015 та інфляційних втрат у сумі 1 036 738,19 грн за період з грудня 2014 року до 31.07.2015, які обґрунтовані посиланнями на невиконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення коштів.

Однак, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Обов'язок поставити товар не є грошовим зобов'язанням, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів, внаслідок чого нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму вартості оплаченого товару, що не був у встановлений строк поставлений відповідачем, є неправомірним.

У даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за непоставлений в подальшому товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошові зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2012).

Отже, у задоволені вимоги про стягнення інфляційний втрат та 3 % річних слід відмовити.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення збитків у розмірі 458 819,52 грн з посиланням на те, що, у разі повернення відповідачем суми передплати за газ у грудні 2014 року у розмірі 2 333 066,69 грн, позивач міг би придбати газ за ціною 7 709,76 грн./тис. куб. м у обсязі 302,612 тис. куб. м. Водночас, на день пред'явлення позову ціна на газ становила вже 9 225,96 грн./тис. куб. м. Отже, для відновлення порушеного права володіння і розпорядження майном, тобто для придбання 302,612 тис. куб. м природного газу позивач змушений буде понести фактичні витрати у розмірі вже 2 791 886,21 грн, тобто понести додаткові витрати у сумі 458 819,52 грн.

Однак, позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності у даному випадку безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діями ПАТ "Київоблгаз" у вигляді неповернення суми авансу та понесення позивачем, за його твердженням, реальних збитків.

Так, позивачем надіслано на адресу ПАТ "Київоблгаз" лист від 09.12.2014 № 113, відповідно до якого позивач просив відповідача повернути передплату за природний газ у сумі 2 333 066,69 грн.

Таким чином, зменшення обсягу споживання природного газу, що мав поставлятися відповідачем, яке в подальшому спричинило необхідність повернення відповідачем суми здійсненої позивачем передплати за газ, відбулося за ініціативою позивача, тобто не внаслідок винних дій відповідача.

Крім того, позивачем не надано доказів фактичного понесення ним додаткових витрат на закупівлю природного газу за вищою ціною у сумі 458 819,52 грн, як і не доведено споживання в період після 17.12.2014 (коли відповідач мав повернути позивачеві суму передоплати) природного газу в обсязі понад 300 тис. куб. м, про який зазначав позивач, розраховуючи розмір витрат, які він, на його думку, мав би понести для відновлення свого порушеного права володіння та розпорядження майном (природним газом).

Натомість, слід врахувати, що відповідач не відмовлявся від постачання позивачеві природного газу за укладеним між сторонами договором, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що вказане право, на яке посилається позивач, було порушене саме відповідачем.

З посиланням на вказане вище, суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги про стягнення суми основного боргу та відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та збитків.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати у частині відмови у позові та прийняти нове рішення, яким у цій частині позовні вимоги задовольнити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Так, у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2012 зазначено, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вказане, підстав для зміни або скасування оскаржених судових рішень у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних не вбачається.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує позицію судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для стягнення збитків.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

З огляду на вказане та на те, що позивач не довів як понесення ним реальних додаткових витрат внаслідок зміни ціни на газ так і необхідність здійснення таких витрат, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків є правомірними.

За таких обставин, підстав для зміни або скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелія - PR" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі № 911/2161/15 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

С. Могил