Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року Справа № 912/3438/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційних скаргкомунального підприємства "Власівські мережі" та публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.2015р.у справі господарського суду№912/3438/14 Кіровоградської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"докомунального підприємства "Власівські мережі"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 155 240,56 грн. Смакота Н.І. дов. № 14-38 від 18.04.2014 не з'явивсяВ С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до комунального підприємства "Власівські мережі" про стягнення з відповідача на користь позивача за договором купівлі-продажу природного газу №13/3368-ТЕ-18 від 31.01.2013 грошової суми у розмірі 155240,56грн., з яких 5677,25грн. інфляційних втрат, 26752,36грн. 3% річних, 122810,95грн. пені.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. (суддя Кабакова В.Г.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з КП "Власівські мережі" Власівської селищної ради на користь ПАТ "Національна акціонерна компанії "Нафтогаз України" 26408,78грн. 3% річних, 2883,62грн. збитків від інфляції, 36427,96грн. пені, а також 3014,38 грн. судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Суд першої інстанції скористався правом, наданим ст.233 ГК України і п.3 ст.83 ГПК України та зменшив пеню на 70%.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, комунальне підприємство "Власівські мережі" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального права, просило скасувати рішення по справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення в частині відмови у стягненні 86382,99грн. пені та в оскаржуваній частині прийняти нове рішення, яким стягнути з комунального підприємства "Власівські мережі" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" пеню в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 (судді Герасименко І.М., Кузнецова І.Л., Іванов О.Г.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014 скасовано в частині стягнення 36427,96грн. пені та в скасованій частині прийнято нове рішення, яким змінено розмір стягуваної пені, а саме на підставі ст.233 ГК і п.3 ст.83 ГПК України розмір пені зменшено на 50%, і стягнуто пеню в сумі 60713,28грн.

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2014р. залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, комунальне підприємство "Власівські мережі" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, а також скасувати Ухвалу Дніпропетровського апеляційного суду від 05.02.2015, якою поновлено ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строку для подання апеляційної скарги та призначено справу до розгляду.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 61405,48грн., звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову в частині відмови задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 61405,48грн. та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню, а касаційна скарга КП "Власівські мережі" підлягає задоволенню частково.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та КП "Власівські мережі" (Покупець) 31.01.2013 укладено договір на купівлю-продаж природного газу №13/3368-ТЕ-18, за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності). Розділом 2 Договору, сторони узгодили помісячний обсяг природного газу, що має бути переданий з 01 січня 2013 по 31 грудня 2013 року, та порядок його зміни.

Згідно із п.11.1 Договору Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013р. і діє в частині поставки газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Зі ст.12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" вбачається, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

На виконання умов Договору №13/3368-ТЕ-18 позивач поставив відповідачеві протягом січня-квітня 2013 року та жовтня-грудня 2013 року природний газ на загальну суму 3077901,67грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за спожитий у січні-квітні 2013 року від 30.09.2013р., у жовтні 2013 року - від 31.10.2013р., у листопаді 2013 року - від 30.11.2013р., у грудні 2013 року - від 31.12.2013р., в яких визначено фактичні обсяги переданого газу, його ціна та остаточна вартість. Акти підписано без зауважень постачальником, покупцем, а також газорозподільною організацією.

Відповідач КП "Власівські мережі" за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі, однак несвоєчасно, з порушенням строків, передбачених Договором, у зв'язку з чим позивач ПАТ "Нафтогаз України" звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% відсотків річних.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій підставно виходили з того, що відповідно до ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України договір є підставою виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Також договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.2 ст.714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Загальні положення про купівлю-продаж, а саме ст.ст.662-663, 689, 691-692 Цивільного кодексу України передбачають, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором та у встановлений договором строк. В свою чергу, покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його за ціною, встановленою в договорі та в обумовлений строк.

На підставі наведеного, відповідач був зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого газу в установлений Договором строк.

Відповідно до п.3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Судами встановлено, що ВАТ по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" отримало від КП "Власівські мережі" акти приймання-передачі природного газу за договором за січень-квітень 2013 року, які в подальшому направлено для підписання позивачу згідно листів від 08.02.2013р. №03/1385, від 07.03.2013р. №03/2246, від 05.04.2013р. №03/3296 та від 13.05.2013р. №03/4134.

Акти за спожитий у січні-квітні 2013 року газ, саме із кількістю газу зазначеної відповідачем, підписані позивачем лише 30.09.2014р.

Крім того, судами встановлено, що акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2013р. за газ, що спожитий у лютому 2013 року, запропонований для підписання позивачем відповідачу з іншою кількістю природного газу, ніж та яка відображена в підписаному сторонами акті.

Згідно із п.6.1 Договору сторони домовились, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, з остаточним розрахунком за фактично переданий природний газ - до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За вказаних обставин, суди дійшли висновку, що хоча між сторонами дійсно існувала розбіжність щодо обсягів спожитого природного газу, однак, з огляду на п.6.1 договору, відповідач повинен був оплачувати спожитий газ протягом місяця поставки газу, тобто оплачувати спожитий газ у тій кількості, яка ним самим зазначена в актах приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п.3.4 Договору, підписані акти є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами у разі існування розбіжностей між сторонами щодо кількості спожитого газу.

Судами встановлено, що відповідач КП "Власівські мережі", не дивлячись на розбіжності щодо обсягів спожитого газу, здійснював оплати до 30.09.2013, тобто до дати підписання актів, та врахували, що в подальшому позивачем ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підписані акти з тими об'ємами спожитого природного газу, які зазначені відповідачем та оплачені у повному обсязі.

В судах попередніх інстанцій були предметом розгляду посилання КП "Власівські мережі" на те, що позивач відмовлявся приймати оплату грошових коштів підприємства у вигляді субвенції з державного бюджету, а саме не підписував спільні протокольні рішення про проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України", ДКУ 03.02.2009р. №55/57/43,

З метою зарахування бюджетних субвенцій ( субсидій населенню) КП "Власівські мережі" звертався до НАК "Нафтогаз України", а також до Кіровогардської ОДА, до Антимонопольного комітету, до Міністерства енергетики та вугільної промисловості.

Вирішуючи справу по суті, суди виходили з того, що відповідно до п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, розрахунки по субвенціях з бюджету проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Згідно із п.1.2 Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України, ДКУ 03.02.2009р. №55/57/43, розрахунки, передбачені в п.1.1 цього Порядку, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання.

Таким чином, суди дійшли висновку, що підписання спільних протокольних рішень та прийняття оплати у такий спосіб є правом, а не обов'язком позивача.

Що стосується посилання відповідача на необхідність визнання недійсним п.9.3 Договору, яким збільшено строк позовної давності, то суди виходили з того, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється Договором тривалістю у 5 років.

Згідно із п.6.1 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.09.2011р. №1580, зазначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України.

Відповідно до розділу 9 Договору сторони узгодили, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов Договору вирішуються в порядку, установленому законодавством.

Статтею 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, а згідно із ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відтак, суди не знайшли підстав для визнання за власною ініціативою недійсним п.9.3 Договору щодо збільшення позовної давності та для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних, 3% річних та пені.

Наявність протокольних рішень від 28.11.2013р. та від 17.12.2013р. не припинає зобов'язальних правовідносин сторін по договору №13/3368-ТЕ-18 на купівлю-продаж природного газу, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання і не позбавляє кредитора ПАТ "НАК "Нафтогаз України" права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та ч.1 ст.230 ГК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, оплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач нарахував відповідачу до стягнення інфляційні в розмірі 5677,25грн. та 3% річних в розмірі 26752,36грн., які нараховані за період прострочення платежу по кожній поставці, а також пеню.

Однак, судами перевірено розрахунок та встановлено, що розмір 3% річних складає 26408,78грн., інфляційні втрати становлять 2883,62 грн., які підставно стягнуто з відповідача.

Щодо позовної вимоги про стягнення 122810,95грн. пені, то суди виходили з того, що згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ч.2 ст. 193, ст.ст. 216 та 218 ГК України передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч.2 ст.217, ч.1 ст.230 ГК України в сфері господарювання застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зі змісту п.7.2 Договору вбачається, що сторонами було узгоджено , що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 цього Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно із п.9.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Судами попередніх інстанцій перевірений розрахунок розміру пені, який складає 121426,55грн., та визнаний ними обґрунтованим та арифметично вірним.

Судами попередніх інстанцій взято до уваги, що відповідач КП "Власівські мережі" неодноразово заявляв клопотання про зменшення розміру пені з посиланням на положення ч.1 ст.233 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, якими суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій, і враховуючи обставини, що відповідачем активно вживались заходи щодо пошуку можливостей погашення заборгованості, незначності прострочення виконання по зобов'язанням за окремі періоди, повного розрахунку за весь спожитий газ, засад справедливості, добросовісності, розумності, суди дійшли висновку про можливість зменшення розміру пені.

Згідно із ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

З урахуванням приписів чинного законодавства та обставин справи, суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 70%.

Однак, з тих самих правових підстав та дотримуючись принципу рівності інтересів сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що сума пені повинна бути зменшена до 50%, а не до 70% нарахованої судом першої інстанції, а тому в частині стягнення пені скасував рішення суду першої інстанції і в скасованій частині прийняв нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 50% відсотків від обрахованої судом суми пені відповідно розрахунку, а в іншій частині рішення суду залишив без змін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що статтею 104 ГПК України визначені підстави для скасування або зміни апеляційним судом рішення місцевого господарського суду, а саме: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не зазначив, які порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права були допущені місцевим судом в частині зменшення розміру пені до 70%, відтак, у апеляційного суду були відсутні правові підстави для зміни рішення місцевого господарського суду.

Щодо посилання КП "Власівські мережі" у касаційній скарзі на ухвалу Дніпропетровського апеляційного суду від 05.02.2015 про відсутність поважних причин для відновлення публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строку для подання апеляційної скарги, то колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення.

Чинне законодавство не визначає вичерпний перелік поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, а суд оцінює докази, покладені в обґрунтування клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги комунального підприємства "Власівські мережі", оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити його без змін, а натомість суд апеляційної інстанції без належних процесуальних підстав змінив рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу комунального підприємства "Власівські мережі" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.2015р. у справі №912/3438/14 господарського суду Кіровоградської області скасувати.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. залишити в силі.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова