Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року Справа № 904/7439/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Кролевець О.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.04.2015у справі№ 904/7439/14Господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю торгово-будівельної компанії "Валган"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4простягнення заборгованості за договором поруки від 19.10.2006 №5 в сумі 2330876,31 грнза участю представників:

позивача: Ганага А.С., дов. від 24.10.2014;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.06.2015 № 02-05/393 для розгляду касаційної скарги у справі №904/7439/14, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 24.06.2015, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді - Гольцова Л.А., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014 у справі №904/7439/14 (суддя Крижний О.М.) в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кузнецова І.Л., судді - Прудніков В.В., Герасименко І.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014 у справі № 904/7439/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Кредитор) та третьою особою (Позичальник) 19.10.2006 укладений договір кредиту №09.2/355-6, за умовами Кредитор надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 147800,00 доларів США зі сплатою 13% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 18.10.2013 на споживчі потреби з встановленням іпотеки.

19.10.2006 між позивачем (Кредитор), третьою особою (Позичальник) та відповідачем (Поручитель) укладений договір поруки №5, за умовами якого Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за виконання Позичальником умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом в розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту №09.2/355-6, укладеним Кредитором та Позичальником 19.10.2006.

Відповідно до пунктів 2.1.1 п.2.1.2 договору поруки, зміст забезпеченого порукою зобов'язання складає повернення Позичальником кредиту в сумі 147800,00 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості до 18.10.2013 на умовах, визначених цим договором, або достроково у випадках передбачених пунктами 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 договором кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 13 % річних.

Згідно пункту 3.3 договору поруки, Кредитор зобов'язаний протягом одного робочого дня після дати невиконання Позичальником, забезпеченого порукою зобов'язання, направити Поручителю перше письмове повідомлення з визначеним обсягом виконаного та не виконаного Позичальником відповідного зобов'язання. Якщо Поручитель не виконує свої зобов'язання протягом 45 діб, Кредитор зобов'язаний направити Поручителю друге письмове повідомлення про невиконання Позичальником відповідного зобов'язання.

Пунктом 5.1 договору поруки передбачено, що всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.

Договір набирає чинності з дати укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 5.2 договору поруки).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.06.2009 між позивачем та третьою особою укладена додаткова угода №1 про внесення змін до договору кредиту від 19.10.2006 №09.2/355-6, якою п.1.1 договору кредиту викладено в наступній редакції: "Кредитор надає Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового характеру використання в сумі не більше 147800,00 доларів США, з якої фактична заборгованість станом на 25.06.2009 становить 100307,00 доларів США, а сума наданих коштів на поточні потреби становить 4973,59 доларів США, зі сплатою 15% річних, починаючи з 20.10.2008 та кінцевим терміном погашення основної заборгованості до 18.10.2013".

23.03.2011 позивач направив на адресу відповідача лист - повідомлення №11.4.4/96-1549 про порушення основного зобов'язання, в якому вимагав в тридцятиденний строк сплатити в повному обсязі суму боргу Позичальника за договором кредиту від 19.10.2006 та додатковою угодою до нього 25.06.2009, згідно з якою встановлено сплату 15% річних, починаючи з 20.10.2008.

В підтвердження направлення зазначеної вимоги відповідачу позивачем надано список від 24.03.2011 № 24.03.2011 згрупованих поштових відправлень в кількості 18 рекомендованих листів, поданих в відділення зв'язку м. Дніпропетровськ. В списку під №8 зазначено відправлення на адресу ТОВ "Валган" рекомендованого листа з повідомленням №№11.4.4/96-1549. Надано копію фіскального чеку про прийняття групи рекомендованих листів у кількості 17 листів для відправлення за списком № 123 від 24.03.2011 №7713.

Дослідивши наведене, суди дійшли висновку, що інформація, зазначена у фіскальному чеку (кількість 17 листів за списком № 123) та списку (кількість 18 згрупованих поштових відправлень за списком № 24.03.2011) не співпадає за кількістю відправлень та за номером списку, а тому зазначений лист не є належним доказом надсилання вимоги згідно з умовами договору поруки.

Позивач листом від 21.05.2014 №08.403-186/67-8577 направив відповідачу вимогу в порядку п.3.1 договору поруки про сплату заборгованості по договору кредиту у сумі 193621,26 дол. США що за офіційним курсом на 16.05.2006 становить 2276055,53 грн, а також відсотків і пені, які будуть нараховуватись банком до дня погашення товариством заборгованості відповідно до умов кредитного договору.

Однак, як стверджує позивач, відповіді на зазначені вище листи він не отримав, а тому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поруки від 19.10.2006 № 5 в сумі 2330876,31 грн у зв'язку з невиконанням третьою особою умов договору кредиту № 09.2/355-6 від 19.10.2006.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Також, судом було взято до уваги заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності у даних правовідносинах, але було встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог по суті спору.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, який встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного договору.

В п. 3 листа Верховного Суду України від 01.02.2015 "Аналіз застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання" зазначено, що оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язання, то істотними умовами договору поруки є обов'язкове посилання на основне зобов'язання, його зміст, розмір, визначення обсягу відповідальності поручителя, зміна зобов'язання, забезпеченого порукою, тягне і зміни у договорі поруки та за своєю правовою природою фактично є і зміною умов договору поруки. Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Враховуючи зазначене вище, а також вимоги ст. 547 ЦК України щодо вчинення правочину про забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі, згода поручителя має надаватись у письмовій формі.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України (постанова від 05.06.2013 у справі №6-43цс13) згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

В п. 4.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки. Якщо договором поруки передбачено зміну його умов за письмової згоди сторін, то у такому разі саме лише повідомлення кредитором або боржником поручителя про зміну умов договору не є доказом надання поручителем згоди.

Як встановили суди, п. 3.3.2 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний до моменту виконання забезпеченого порукою зобов'язання, не змінювати умови договору кредиту без попереднього письмового погодження Поручителя.

На звороті додаткової угоди від 25.06.2009 № 1 до кредитного договору міститься напис "з дод. угодою ознайомлений", який скріплений підписом та печаткою відповідача.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, враховуючи роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України та правову позицію Верховного Суду України, а також зважаючи на зміст 3.3.2 договору поруки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відмітка відповідача на звороті додаткової угоди від 25.06.2009 № 1 до кредитного договору про ознайомлення з цим документом не є безумовним доказом того, що Поручитель був згоден на внесення змін до кредитного договору та збільшення обсягу його відповідальності за договором поруки (збільшено розмір процентів річних з 13% до 15%), оскільки таку відмітку не можна розцінити як попереднє письмове погодження поручителя щодо зміни умов кредитного договору.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Коли такий строк не встановлено, то порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на п. 1.1 договору кредиту, п. 5.2 договору поруки, позивач мав пред'явити вимогу до 18.04.2014, однак вимога від 21.05.2014 №08.403-186/67-8577 направлена відповідачу поза межами строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Стосовно вимоги від 23.03.2011, то суди, як вже зазначалось вище встановили, що надані позивачем до матеріалів справи копії поштових документів про направлення не є належними доказами надсилання вимоги згідно з умовами договору поруки.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж розгляду справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 у справі № 904/7439/14 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

О.А. КРОЛЕВЕЦЬ