Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року Справа № 910/23909/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Воліка І.М.,

Прокопанич Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. (судді Дідиченко М.А., Руденко М.А., Ткаченко Б.О.)у справі№910/23909/13 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС"простягнення 15 492 грн. 18 коп.за участю представників: від позивача Олексієнко О.А., довіреність №08-2014 від 01.01.2014 р.від відповідача Кудрявський С.М., довіреність №ГО-13/283 від 11.12.2013 р. В С Т А Н О В И В :

У грудні 2013 р. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення 15 492 грн. 18 коп. збитків в порядку регресу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2014 р. у задоволені позову відмовлено повністю.

Вказане судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено вини водія ОСОБА_4 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), а отже не має підстав на відшкодування шкоди в порядку регресу з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. рішення господарського суду міста Києва скасовано, позовні вимоги задоволено повністю.

Судове рішення мотивовано тим, що особою, яка є відповідальною за завданні збитки є ОСОБА_4, відповідальність якого в свою чергу застрахована відповідачем.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2014 р.

В обґрунтування касаційної скарги, скаржник посилається на порушення норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1188 Цивільного кодексу України при вирішенні питання щодо настання цивільно-правової відповідальністі ОСОБА_4 Крім того, вирішуючи питання щодо відшкодування вартості відновлюваного ремонту автомобіля, не надано оцінки того факту, що вартість відновлюваного ремонту фактично перевищує ринкову вартість транспортного засобу.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), Мирошниченко С.В., касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.06.2014 р.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати від 23.06.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. на лікарняному та судді Мирошниченка С.В. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді - Волік І.М., Прокопанич Г.К.

В судове засідання 24.06.2014 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2014 р.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вірно зазначено cудами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 07.08.2011 р. в с. Баланівка Вінницької області по вул. Радянській відбулася ДТП за участю транспортного засобу марки ВАЗ 2107, реєстраційний НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та транспортного засобу марки ВАЗ 2106, реєстраційний НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

В результаті вищезазначеної ДТП автомобілю марки ВАЗ 2107, реєстраційний НОМЕР_1, завдані механічні пошкодження, що підтверджується, зокрема, довідкою ВДАІ.

Пошкоджений автомобіль застрахований на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №200006-06200181 від 18.01.2011 р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" та ОСОБА_6

09.08.2011 р. до позивача звернувся страхувальник із заявою про настання страхового випадку.

Відповідно до висновку експертного дослідження №705Е-09 від 23.09.2011 р., вартість відновлюваного ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля ВАЗ 2107, реєстраційний НОМЕР_1, становить 28 532 грн. 76 коп.

Позивачем, на підставі договору добровільного срахування наземного транспорту №200006-06200181 від 18.01.2011 р., страхового акту №42-25238 від 09.11.2011 р. та розрахунку суми страхового відшкодування до нього, здійснено виплату страхового відшкодування на користь страхувальника у розмірі 15 492 грн. 18 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №9284 від 09.11.2011 р. та №9289 від 14.11.2011 р.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, транспортний засіб марки ВАЗ 2106, реєстраційний НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, що спричинило нанесення шкоди автомобілю марки ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1, належить ОСОБА_4 Останній уклав з Акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів №ВЕ/5238768, відповідно до якого застрахув свою цивільно-правову відповідальність та відповідальність будь-якої особи, яка на законних підставах керувала вищевказаним транспортним засобом. Згідно зазначеного полісу, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25 500 грн., розмір франшизи - 0 грн.

Як зазначалося вище, частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано суду доказів про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, що призвело до ДТП, яка відбулась 07.08.2011 р. в с. Баланівка Вінницької області, а постанова Бершадського РВ УМВС України про відмову в порушенні кримінальної справи від 17.08.2011 р., яка залучена до матеріалів позовної заяви, сама по собі не є доказом вини ОСОБА_4 у вчинені спірної ДТП.

Проте, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, дійшов висновку, що особою, яка є відповідальною за завдані збитки власнику автомобіля ВАЗ 2107, реєстраційний НОМЕР_1 є ОСОБА_4

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди, відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187, пункт 1 частини 2 статті 1167 Цивільного кодексу України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини 4 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим, у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 р. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки").

Таким чином, суд апеляційної інстанції робить вірний висновок, що постанова Бершадського РВ УМВС України у Вінницькій області від 17.08.2011 р. про відмову у порушенні кримінальної справи є доказом у справі та повинна досліджуватися та оцінюватися судом.

Як вбачається з матеріалів справи, у постанові Бершадського РВ УМВС України у Вінницькій області від 17.08.2011 р. про відмову в порушенні кримінальної справи зазначено, що проведеною перевіркою встановлено, що дійсно, ОСОБА_4, рухаючись на власному автомобілі ВАЗ 2106, реєстраційний НОМЕР_2 будучи неуважним до обстановки, яка склалася на дорозі допустив зіткнення із автомобілем ВАЗ 2107, реєстраційний НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6, який знаходився на узбіччі дороги з увімкненою аварійною сигналізацією.

Відповідно до довідки УДАІ ГУМВС України у Вінницькій області №5411 від 08.09.2011 р. ОСОБА_4 керуючи автомобілем ВАЗ 2106, реєстраційний НОМЕР_2, 07.08.2011 р. не впорався з керуванням та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2107 реєстраційний НОМЕР_1. Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_4 пункту 10.1 Правил дорожнього руху України.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України, погоджується з висновком апеляційної інстанції, що особою, яка є відповідальною за завдані збитки власнику автомобіля ВАЗ 2107, реєстраційний НОМЕР_1 є ОСОБА_4

До того ж, колегія суддів вважає вірним висновок апеляційної інстанції, що заперечення відповідача щодо застосування при вирішенні господарських спорів Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 р. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" є небезпідставними, оскільки у спорах, що виникають із відносин відшкодування шкоди, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи, а отже спори розглядаються як в господарському так і в цивільному порядку відповідно. В даному випадку встановлення особи, яка винна у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди як фізичної особи вирішуються в межах цивільного судочинства, а тому застосування Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при вирішенні питання щодо вини особи у скоєнні ДТП є обґрунтованим.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, за відсутності повного і всебічного з'ясування обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Так, пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вимоги щодо належності та допустимості доказів встановлені статтею 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, як місцевий, так і апеляційний господарські суди, всупереч вищенаведеним приписам процесуального законодавства, належним чином не дослідили фактичні обставини справи, а саме, не встановили наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу на підставі статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній на момент скоєння ДТП), у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 30 зазначеного вище закону встановлено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо власник транспортного засобу не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи МТСБУ.

При цьому, у висновку експерта №705Е-09 від 23.09.2011 р. зазначено, що вартість ремонту пошкодженого автомобіля перевищує його ринкову вартість, тому його відновлення за принципом внеску є економічно недоцільним. Проте, судами попередніх інстанцій не надано оцінки тій обставині, що вказаний факт впливає на розрахунок суми відшкодування.

Колегія суддів вважає вказану обставину істотною для правильного вирішення спору, оскільки саме на неї відповідач посилається, як на підставу для відмови у позові, оскільки позивачем неправомірно заявлено правові вимоги про стягнення вартості відновлюваного ремонту.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджений страховий поліс ОСОБА_4 №ВЕ/5238768 (копія якого наявна в матеріалах справи), а саме, ані сторонами, ані судом не звернуто увагу, що строк дії вказаного полісу закінчується 26.07.2011 р. Відповідно до інформації з єдиної бази даних МТСБУ, також зазначено, що датою закінчення дії полісу є 26.07.2011 р. Як вбачається з матеріалів справи, страховий випадок стався 07.08.2011 р.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про правомірність стягнення з відповідача суми страхового відшкодування на підставі страхового полісу №ВЕ/5238768 є завчасним.

Таким чином, порушивши та неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши всі належні та допустимі докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 вказаного кодексу касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. у справі №910/23909/13 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: І.М. Волік

Г.К. Прокопанич