ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2014 року Справа № 906/1247/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Капацин Н.В. - головуючий, Бернацька Ж.О., Кривда Д.С. (доповідач),за участю представників:позивачаОСОБА_4, представник, відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 у справі№ 906/1247/13 господарського суду Житомирської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доНовгород-Волинської районної державної адміністраціїпровизнання основного договору оренди землі укладеним,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Новгород-Волинської районної державної адміністрації про визнання основного договору оренди землі укладеним в редакції, яка підписана позивачем та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та умовам типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 за №220, та погодженими істотними умовами, викладеними в попередньому договорі.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.10.2013 (суддя Маріщенко Л.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 (судді: Олексюк Г.Є. - головуючий, Сініцина Л.М., Гудак А.В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким визнати договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, що був укладений 21.07.2006 із змінами внесеними сторонами 21.07.2008 та подовжений діями сторін до 24.10.2013, подовженим та тих же умовах на строк до 24.10.2015. Касаційну скаргу мотивовано доводами про неправильне визначення судами юридичної природи правовідносин, які фактично виникли між сторонами, та неправильне застосування закону до спірних правовідносин.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 14.07.2010 позивач звернувся до голови Новоград-Волинської РДА Житомирської області із заявою про укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, площею 0,08га, для будівництва із земель загального користування Кам'яномайданської сільської ради.

Відповідно до листа №Г-1121/21 від 03.12.2010 відповідач запропонував позивачу укласти попередній договір оренди земельної ділянки.

Розпорядженням голови Новоград-Волинської районної державної адміністрації №318 від 17.03.2011 підприємцю ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 0,08га строком до моменту укладання основного договору оренди землі на території Кам'яномайданської сільської ради.

Пунктами 2 та 4 розпорядження №318 передбачено, що нормативна грошова оцінка 1га. ріллі по області становить 7819,84грн., а загальна вартість земельної ділянки складає 625,6грн. та встановлено орендну плату в розмірі 12% від загальної вартості земельної ділянки в розмірі 75,06грн. в рік.

Розпорядженням голови Новоград-Волинської районної державної адміністрації №53 від 06.02.2013 "Про надання земельної ділянки", ухваленим за результатами розгляду заяви позивача про укладення попереднього договору оренди земельної ділянки площею 0,08га строком до укладання основного договору оренди землі для будівництва кафе на території Кам'яномайданської сільської ради, позивачу надано зазначену земельну ділянку в оренду строком до укладення основного договору оренди землі (п.1 розпорядження).

Відповідно до п.3 розпорядження №53 встановлено орендну плату в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки ріллі по області (13732,3грн.), яка становить 131,82грн. в рік.

Пунктом 6 розпорядження №53 рекомендовано ОСОБА_4 протягом восьми місяців виготовити документацію по визначенню нормативної грошової оцінки земельної ділянки та укласти основний договір оренди землі.

У разі невиконання ФОП ОСОБА_4 умов, передбачених пунктом 6 даного розпорядження, вирішено вважати розпорядження та попередній договір оренди землі такими, що втратили чинність, а земельну ділянку виставити на земельні торги (п.7).

При цьому 25.02.2013 сторони уклали попередній договір оренди землі, у п.1 якого погодили у восьмимісячний термін до 24.10.2013 укласти основний договір оренди землі.

Даний договір діє до оформлення проекту із землеустрою на земельну ділянку та укладання і реєстрації основного договору оренди (п.7).

23.04.20013 підприємець ОСОБА_4 звернувся до Новоград-Волинської районної державної адміністрації із заявою про поновлення договору оренди (основного) земельної ділянки площею 0,08га, якій присвоєно кадастровий номер 1824081700:04:000:0005, для отримання державної експертизи нормативно-грошової оцінки даної земельної ділянки.

06.08.2013 року позивач звернувся до Новоград-Волинської районної державної адміністрації із заявою про укладення договору оренди земельної ділянки, площею 0,08га, якій присвоєно кадастровий номер 1824081700:04:000:0005, на умовах, передбачених діючим рішенням орендодавця. До заяви долучено проект договору оренди землі, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розташування будівлі кафе на 16 місць, площею 0,08га із земель загального користування.

Посилаючись на ухилення відповідача від укладення основного договору оренди земельної ділянки, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Згідно зі ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи; відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Приписами ст.17 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, зазначених Земельним кодексом.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм матеріального права, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі, в даному випадку, рішення органу виконавчої влади, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Отже, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки яка перебуває у державній або комунальній власності є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду.

Здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем не надано доказів про прийняття відповідачем у період з 14.07.2010 (час звернення позивача із заявою про укладення додаткової угоди до договору оренди від 21 липня 2006 року, який припинив свою дію) розпорядження про передачу йому в оренду спірної земельної ділянки.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що запропонований до укладення позивачем договір оренди земельної ділянки площею 0,08га для будівництва кафе із земель загального користування Кам'яномайданської сільської ради (за межами населеного пункту) Новоград-Волинського району Житомирської області не містить усіх істотних умови, обов'язковість яких встановлена ст.15 Закону України "Про оренду землі", та не відповідає типовому договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220 (із змінами та доповненнями). Також позивач не виконав вимоги п.6 розпорядження №53 відповідача щодо виготовлення документації по визначенню нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Виходячи з приписів чинного законодавства, визнання укладеним договору оренди земельної ділянки в судовому порядку за відсутності рішення органу державної влади про передачу земельної ділянки в оренду є порушенням виключної компетенції цього органу, передбаченої Конституцією України на розпорядження землями від імені Українського народу.

Твердження заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 у справі №906/1247/13 господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий Н.Капацин

Судді Ж.Бернацька

Д.Кривда