Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 922/5137/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКозир Т.П.суддівГубенко Н.М. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення від та на постанову відГосподарського суду Харківської області 15.01.2014 Харківського апеляційного господарського суду 25.02.2014у справі Господарського суду№ 922/5137/13 Харківської областіза позовомІнституту проблем машинобудування ім. А.Н. Підгорного НАН України доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Тітова І.А.;- відповідача повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

17.12.2013 Інститут проблем машинобудування ім. А.Н. Підгорного НАН України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 2 882, 94 грн., 3 % річних у розмірі 43, 36 грн., та 216, 81 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.01.2014 у справі № 922/5137/13 (суддя Мамалуй О.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 (колегія суддів у складі: Черленяк М.І. - головуючий суддя, судді Бондаренко В.П., Ільїн О.В.), позов задоволено частково. За рішенням стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Інституту проблем машинобудування ім. А.Н. Підгорного НАН України суму основного боргу у розмірі 2 882, 94, 3 % річних у розмірі 43, 36 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 у справі № 922/5137/13, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Інститут проблем машинобудування ім. А.Н. Підгорного НАН України надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 у справі № 922/5137/13 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 визначених позивачем заборгованості за договором оренди, пені та 3 % річних.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та не є санкціями.

Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі, передав відповідачу предмет договору оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту проблем машинобудування ім. А.Н. Підгорного НАН України № 268 від 07.03.2012 (факт передачі підтверджується підписаним сторонами актом приймання - передачі, який наявний у матеріалах справи - а. с. 16); орендна плата за базовий місяць розрахунку - січень 2012 року становить: кафе - 1927,01 грн., вбудована площадка - 1536,16 грн. з ПДВ; крім орендної плати орендар сплачує орендодавцю інші платежі по розрахункам орендодавця: відшкодування комунальних платежів; відшкодування податку на землю; витрати на утримання будинку та прилеглої території; інші витрати (п. 3.1 договору оренди); пунктом 3.3 договору передбачено, що орендна плата та інші платежі перераховуються відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 30 числа поточного місяця; згідно з п. 4.1.3 договору орендар зобов'язується своєчасно не пізніше 20 числа поточного місяця отримати рахунки та до 30 числа поточного місяця в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі за цим договором; 20.03.2012 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди нерухомого майна, відповідно до якої сторони домовились достроково, за взаємною згодою, розірвати договір оренди з 20.03.2012 (а.с.17); натомість, відповідач не сплатив позивачу орендну плату, відшкодування податку на землю та відшкодування комунальних платежів за період з 07.03.2012 по 20.03.2012, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 2 882, 94 грн.; позивач звернувся з позовною вимогою про стягнення пені зі спливом позовної давності та про застосування позовної давності заявлено відповідачем (а. с. 30).

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів суду касаційної інстанції, враховуючи приписи наведених норм, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення суми основного боргу у розмірі 2 882, 94 грн. та 3 % річних у розмірі 43, 36 грн.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на п. 6 ст. 762 ЦК України не приймаються до уваги колегією суддів Вищого господарського суду України, оскільки як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна (п. 2.1. договору); акт приймання - передачі підписаний, зокрема, відповідачем без зауважень щодо пожежного стану об'єкта оренди; відповідач, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не надав доказів на підтвердження того, що він фактично не користувався об'єктом оренди у період з 07.03.2012 по 20.03.2012.

Не приймаються також до уваги колегією суддів суду касаційної інстанції заперечення скаржника у касаційній скарзі щодо суми заборгованості за договором оренди, оскільки відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не надано контррозрахунку суми позову ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом; касаційна ж інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника у касаційній скарзі про те, що позивачем не надано акти виконаних робіт (надання послуг) не приймаються колегією суддів Вищого господарського суду України до уваги, оскільки умовами договору оренди не передбачено обов'язку сторін щодо складання актів виконаних робіт (надання послуг), а тому їх відсутність не є перешкодою для нарахування відповідачу платежів передбачених договором оренди.

Всі інші доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 у справі № 922/5137/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.Б. ІВАНОВА