Історія справи

Постанова ВГСУ від 23.02.2016 року у справі №904/7389/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року Справа № 904/7389/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача-Кок С.А.,відповідача-1 відповідача-2-не з'явились, -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКП "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської радина постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2015у справі№904/7389/15 за позовомТОВ "Ван-Пур"до1.КП "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради; 2.ПП "Альфа-Мурпро визнання недійсним договору, визнання права на користування майном та усунення перешкод у користуванні майном ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2015 (суддя Мартинюк С.В.) у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що укладений між КП "Міськавтопарк" та ТОВ "Ван-Пур" договір про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198АП є розірваним в односторонньому порядку за ініціативою КП "Міськавтопарк" з підстав порушення позивачем п.п.2.2.1,2.2.2,2.2.3 цього договору, внаслідок чого у позивача відсутнє право на користування спірним майданчиком для паркування, а подальші дії відповідачів щодо укладення нового договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування і передачі майданчика відповідачу-2 не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 (судді: Верхогляд Т.А., Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.) рішення скасовано, позов задоволено повністю - на підставі ст.ст.203,215,396,398 ЦК України визнано недійсним договір від 04.08.2015 №198АП про організацію та експлуатацію майданчика для паркування, укладений між КП "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради та ПП "Альфа-Мур"; визнано за ТОВ "Ван-Пур" право на користування майданчиком для паркування за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Запорізьке шосе, 60к, на підставі договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198АП; зобов'язано ПП "Альфа-Мур" усунути перешкоди в користуванні ТОВ "Ван-Пур" вказаним майданчиком для паркування шляхом його звільнення та винесення за межі земельної ділянки (кадастровий №1210100000:02:186:0083) належних ПП "Альфа-Мур" тимчасових споруд та майна.

КП "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ч.3 ст.651 ЦК України, ч.1 ст.188 ГК України та ст.ст.36 43 65 104 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає укладений раніше з ТОВ "Ван-Пур" договір про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198АП розірваним в односторонньому порядку з підстав систематичного порушення позивачем умов цього договору, що підтверджується актами обстеження місця паркування транспорту від 14.11.2014, від 25.02.2015, від 28.04.2015 та листом-повідомленням від 08.05.2015 №419/5.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення від 19.10.2015 та оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

31.01.2013р. між КП "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради (далі - балансоутримувач) та ТОВ "Ван-Пур" (далі - агент) укладено договір №198АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" (а.с.27-32), згідно п.1.1 договору балансоутримувач надає агенту у користування за плату майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м.Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, 60 к. Площа майданчика - 632,5кв.м., кількість машино-місць - 55, розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування - 575кв.м.

Пунктом 2.2 договору передбачені обов'язки агента, зокрема, агент зобов'язався обладнати майданчик і утримувати його не гірше, ніж вимоги щодо обладнання і утримання майданчику для паркування відповідного типу (виду), які встановлені Правилами паркування транспортних засобів у м.Дніпропетровську, затвердженими рішеннями міської ради від 02.02.2011 №39/8 з доповненнями, внесеними рішенням міської ради від 06.04.2011 №59/10, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, іншими нормами, нормативами, стандартами з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п.10 договору договір набирає чинності з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майданчику для паркування, який є невід'ємною частиною цього договору, та діє до 25 грудня 2017 року.

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що після закінчення строку договору, а також у разі розірвання або припинення дії цього договору, агент зобов'язаний звільнити майданчик для паркування від будь-якого майна (в т.ч. відокремлюваних поліпшень) і повернути майданчик для паркування балансоутримувачу протягом трьох робочих днів з дати розірвання або припинення дії цього договору. Одночасно з поверненням балансоутримувачу майданчику для паркування агент зобов'язаний повернути Департаменту транспорту та зв'язку Дніпропетровської міської ради оригінал відповідного свідоцтва про реєстрацію майданчику для паркування.

Повернення майданчику для паркування агентом і його прийняття балансоутримувачем здійснюється на підставі Акту повернення майданчика для паркування, який підписується сторонами. Агент зобовязаний повернути майданчик для паркування балансоутримувачу в належному стані, що забезпечує можливість його подальшого використання в цілях, передбачених цим договором, з урахуванням нормального зносу (п.5.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2013р. позивач за актом приймання-передачі прийняв майданчик для паркування за адресою: м.Дніпропетровськ, Запоріжське шоссе,60к (а.с.33).

Департаментом транспорту та зв'язку Дніпропетровської міської ради позивачу видано свідоцтво про реєстрацію майданчика для паркування транспортних засобів у м.Дніпропетровську (а.с.34). Термін дії свідоцтва - з 25.12.2012 року по 25.12.2017 року.

Встановлено, що під час дії договору від 31.01.2013 №198АП та без дотримання відповідачем-1 умов договору, якими визначено порядок розірвання договору, повернення майданчика для паркування балансоутримувачу, останній 04.08.2015р. уклав з ПП "Альфа-Мур" договір №198АП про організацію та експлуатацію майданчика для паркування за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шоссе,60к (а.с.39-44).

Згідно витягу з протоколу №148 від 13.05.2015 року постійна комісія з питань транспорту, дорожнього господарства та зв'язку Дніпропетровської міської ради узгодила надання дозволу на укладання такого договору між відповідачем-1 та відповідачем-2 (а.с.46-47).

Департаментом транспорту та зв'язку Дніпропетровської міської ради відповідачу-2 видано свідоцтво про реєстрацію майданчика для паркування транспортних засобів у м.Дніпропетровську з терміном дії - з 25.05.2015 року до проведення конкурсу (а.с.45).

Судом першої інстанції не надана належна оцінка діям відповідача, умовам укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору та зроблено безпідставний висновок про те, що між позивачем та відповідачем-1 розірвано договірні відносини, а договір між КП "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради та відповідачем-2 укладено правомірно.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 надав суду акти обстеження місця паркування транспорту від 14.11.2014, від 25.02.2015 та від 28.04.2015, якими він доводив факт невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором, зокрема, щодо відведення місця для паркування інвалідів у кількості 5 місць, відсутність дорожніх знаків, відсутність розмітки на паркувальному майданчику (а.с.145, 150, 152).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п.3.1.3 договору від 31.01.2013 №198АП підставою для його розірвання балансоутримувачем в односторонньому порядку є невиконання агентом взятих на себе зобов'язань, визначених умовами конкурсу, а не умовами договору, як зазначено в оскаржуваному рішенні.

При цьому, умови організації та проведення конкурсу з визначення агентів є Додатком 2 до Правил паркування транспортних засобів у м.Дніпропетровську, затверджених рішенням Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 №39/8. Згідно п.2.2 цих Правил умови визначаються конкурсною комісією.

Суд першої інстанції не з'ясував, які саме умови конкурсу були визначені конкурсною комісією та які з них були порушені позивачем.

Відповідно до листування сторін договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198АП (а.с.35-38) апеляційною інстанцією встановлено, що 08.05.2015 року відповідач-1 листом на адресу позивача повідомляє про встановлення ним порушень позивачем вимог п.п.2.2.1,2.2.2,2.2.3 договору та про розірвання з 18 травня 2015 року договору в односторонньому порядку відповідно до п.3.1.3 договору.

19.05.2015 року відповідач-1 повідомляє ТОВ "Ван-Пур" про розгляд ним претензії позивача від 15.05.2015, встановлення обставин усунення позивачем встановлених перевірками порушень та просить недійсним вважати лист від 08.05.2015 в частині дострокового припинення дії договору, а договір - таким, що продовжує свою дію та має юридичну силу (а.с.37).

Однак, вже 21.05.2015 року листом №485/5 відповідач-1 повідомив позивача про те, що ним додатково розглянуто усі підстави для розірвання договору №198АП від 31.01.2013 року та остаточно прийнято рішення про дострокове розірвання договору №198АП від 31.01.2013 про організацію та експлуатацію майданчика для паркування (а.с.38).

Як було зазначено вище, станом на 13.05.2015р. відповідачем-1 та відповідачем-2 уже було погоджено укладення аналогічного договору (а.с.46,47).

Крім того, суд не пересвідчився, чи на час укладання оспорюваного договору були виконані позивачем вимоги п.5.1 договору від 31.01.2013.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність встановлення передбачених п.3.1.3 договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198 АП підстав для його дострокового припинення в односторонньому порядку.

В порушення умов договору відповідач-1 своїми неправомірними діями позбавив позивача можливості подальшої реалізації його прав та обов'язків згідно договору №198АП від 31.01.2013, а саме позбавив права користування зазначеним в договорі об'єктом.

Апеляційним судом звернуто увагу на те, що матеріалами справи (а.с.18 - 26, 79 - 80) підтверджено доводи позивача щодо наступних обставин:

Рішенням ГоловАПУ м.Дніпропетровська №7988 (протокол засідання від 10.02.1998р. №17) погоджено ТОВ "Кріоліт" проектну документацію на будівництво автостоянки на земельній ділянці за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Запорізьке шосе, 60К, яка затверджена рішенням Дніпропетровської міської ради.

В складі проектної документації на будівництво автостоянки УДАІ м.Дніпропетровська узгоджена схема організації дорожнього руху. Технічні умови на електропостачання автостоянки видані ДМЕМ за №1236/ТУ від 09.09.1997р.

Автостоянка будувалася ТОВ "Кріоліт" на земельній ділянці площею 0,1712га, відведеній на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 21.05.1997 №1365.

Між ТОВ "Кріоліт" та виконкомом Дніпропетровської міської ради був укладений договір про право тимчасового користування землею від 28.05.1998р. №335, який діяв до 28 травня 2001 року.

Автостоянка прийнята в експлуатацію на підставі акту Державної технічної комісії від 10.07.1998р. №678, затвердженого рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 20.08.1998р. №1536.

На підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2003 №15/11 автостоянка була придбана у власність приватним підприємством "Ван-Пур".

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 15.03.2005 №205р автостоянці по Запорізькому шосе було присвоєно адресу - вул.Запорізьке шосе, 60К.

25.12.2012 року було укладено договір оренди між ПП "Ван-Пур" та ТОВ "Ван-Пур", відповідно до якого позивач використовував для надання послуг тимчасового зберігання автотранспорту громадян будівлі та споруди, призначені для експлуатації автостоянки.

Відповідно до п.1.1 договору від 04.08.2015 №198АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", оспорюваного позивачем, балансоутримувач надає агенту у користування за плату майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м.Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, 60 к. Площа майданчика - 632,5кв.м., кількість машино-місць - 55, розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування - 575кв.м. (а.с.39).

Є встановленим, що на це ж майно право користування, підтверджене належним чином, має позивач по даній справі.

Згідно зі ст.398 ЦК України право володіння виникає у будь-якої особи, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Отже, належне позивачу право користування майданчиком для паркування, а також право користування спорудами автостоянки в силу ст.396 ЦК України підлягає захисту відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, в тому числі шляхом пред'явлення позову про визнання прав позивача (ст.392 ЦК України).

Апеляційний суд дійшов висновку, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір суперечить вимогам ч.1 ст.203 ЦК України та має бути визнаний недійсним.

Апеляційна інстанція погодилася з доводами апелянта про те, що підставами недійсності договору від 04.08.2015 №198АП є те, що земельна ділянка за вказаною адресою повністю зайнята спорудами стоянки, що знаходяться у володінні ТОВ "Ван-Пур", що унеможливлює надання її в цілому або частини цієї ділянки третім особам під облаштування парковки без згоди ТОВ "Ван-Пур".

Земельна ділянка, на якій розташована стоянка, зареєстрована в Державному земельному кадастрі за тотожною адресою із зазначенням про те, що така земельна ділянка є автостоянкою, що підтверджується зокрема довідкою про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка видана Управлінням Держкомзему у м.Дніпропетровську від 24.01.2009 №243.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

В обґрунтування підстав відмови в позові суд першої інстанції послався на недоведеність порушення прав позивача у зв'язку з правомірною реалізацією відповідачем-1 права на одностороннє розірвання договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198АП, раніше укладеного між КП "Міськавтопарк" та ТОВ "Ван-Пур", з підстав систематичного порушення товариством п.п.2.2.1,2.2.2,2.2.3 цього договору. При цьому, суд помилково послався на ч.3 ст.651 ЦК України, якою врегульовано питання односторонньої відмови від договору, що не слід ототожнювати з одностороннім розірванням договору, так як, за змістом ч.3 ст.651 ЦК України, одностороння відмова та розірвання договору співвідносяться як причина та наслідок.

Колегія погоджується з висновком апеляційної інстанції про безпідставне ототожнення судом першої інстанції невиконання агентом зобов'язань, визначених умовами договору та умовами конкурсу, оскільки саме порушення останніх передбачено пунктом 3.1.3 договору від 31.01.2013 в якості підстави його дострокового розірвання.

В свою чергу, в основу оскаржуваної постанови апеляційним судом покладено висновок про те, що уклавши з відповідачем-2 (ПП "Альфа-Мур") оспорюваний договір від 04.08.2015 №198АП про організацію та експлуатацію майданчика для паркування, КП "Міськавтопарк" (балансоутримувач) порушило права позивача як володільця та користувача за діючим договором від 31.01.2013 №198АП, укладеним стосовно того ж предмету (паркувального майданчику за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Запорізьке шоссе,60к), з огляду на недоведеність його одностороннього розірвання та відсутність повернення майданчика для паркування балансоутримувачу в порядку, передбаченому п.п.5.1,5.2 договору. При цьому, в обґрунтування підстав задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права користування паркувальним майданчиком апеляційна інстанція помилково послалася на ст.392 ЦК України, яка регулює відносини визнання права власності на спірне майно в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Однак, з огляду на встановлений факт відкликання відповідачем-1 листа-повідомлення від 08.05.2015 №419/5 про розірвання договору від 31.01.2013 №198АП, що оформлено листом від 19.05.2015 №471/5 (а.с.37), в порушення приписів ст.ст.43,84,101,105 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій не встановили конкретного моменту розірвання цього договору. Внаслідок цього судами не було досліджено тих істотних обставин, чи станом на момент укладення оспорюваного договору від 04.08.2015 №198АП діяв договір від 31.01.2013 №198АП, оскільки у листі від 21.05.2015 №485/5 відповідач-1 наголошує на необхідності явки позивача для підписання додаткової угоди про розірвання договору та акта повернення майданчика для паркування (а.с.38).

Крім того, судами залишено поза увагою, що згідно з ч.ч.1-4 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Підстави, форма і порядок зміни або розірвання договору визначені у статтях 651-654 ЦК України.

Згідно до ч.ч.1,2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини 1 статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Частинами 3, 4 статті 213 ЦК України передбачено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, в п.3.1.3 договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198АП в дійсності йдеться про право балансоутримувача (відповідача-1) у разі невиконання агентом взятих на себе зобов'язань, визначених умовами конкурсу, розірвати цей договір достроково у встановленому законодавством порядку, письмово попередивши агента про це за 10 календарних днів.

Вказаний пункт та інші положення договору від 31.01.2013 №198АП не містять умов щодо надання відповідачу-1 права на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку, а саме без згоди сторін чи не за рішенням суду.

Таким чином, договором від 31.01.2013 №198АП чітко передбачено право відповідача-1 на ініціювання дострокового розірвання договору у встановленому законодавством порядку, а не право на одностороннє (позасудове) розірвання цього договору, чим спростовується помилковий висновок судів попередніх інстанцій про зворотне.

Наведене підтверджується також листом від 21.05.2015 №485/5, у якому відповідач-1 вказує на необхідність явки позивача для підписання додаткової угоди про розірвання договору та акта повернення майданчика для паркування.

Водночас, судами при вирішенні даного спору помилково не враховано положень ст.235 ЦК України, згідно якої удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на те, що предметом договорів про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198АП та від 04.08.2015 №198АП сторонами визначено платне користування майданчиком для паркування комунальної власності площею 632,5кв.м., судами не з'ясовано, чи є позивач або відповідач-2 законними землекористувачами в розумінні ст.ст.93,95,125 Земельного кодексу України. Адже, наявні у справі акт приймання-передачі земельної ділянки від 08.09.2005 в оренду ПП "Ван-Пур", технічна документація та довідка Управління Держкомзему у м.Дніпропетровську від 24.01.2009 №243 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.23-26) не підтверджують існування відповідних прав у ТОВ "Ван-Пур" та ПП "Альфа-Мур" як землекористувачів станом на момент укладення вищевказаних договорів.

Крім того, судами не з'ясовано тих обставин, чи були зареєстровані у встановленому порядку в якості об'єктів нерухомості будівлі та споруди автостоянки, придбані ПП "Ван-Пур" за договором купівлі-продажу від 15.11.2003 №15/11, на чому наголошує скаржник, та чи був нотаріально посвідчений та зареєстрований договір оренди автостоянки від 25.12.2012, укладений між ПП "Ван-Пур" та ТОВ "Ван-Пур" на 3-річний строк, як того вимагали ч.2 ст.793 та ст.794 ЦК України (в редакції, чинній до 01.01.2013р.), оскільки їх недотримання може призвести до встановлення нікчемності відповідного правочину (ч.1 ст.220 ЦК України).

Отже, вищенаведене вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності дострокового розірвання договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 31.01.2013 №198АП за згодою сторін чи у судовому порядку, наявності у позивача або відповідача-2 статусу землекористувача щодо спірного майданчика для паркування, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування оскаржуваної рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу КП "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі №904/7389/15 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

Є.Чернов