Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2015 року Справа № 910/16308/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Картере В.І., Кролевець О.А. (доповідач у справі),розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києвана рішенняГосподарського суду міста Києва від 10.09.2014та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.12.2014у справі№910/16308/14 Господарського суду міста Києваза позовомПрокурора Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті КиєвідоПублічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів"простягнення 2 817 333,90 грн.за участю представників сторінвід позивача:не з'явився від відповідача:Болдирєва Д.І., Караханян-Школяренко К.Ю.від ГПУ:Романов Р.О.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Святошинського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві до Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів" про стягнення 2817333,90 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання підземних вод за відсутності дозволу на спеціальне водокористування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 (суддя Якименко М.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 (колегія суддів у складі: Станіка С.Р., Корсакової Г.В., Власова Ю.Л.), у задоволенні позову відмовлено через недоведеність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу у зв'язку зі здійсненням спеціального водокористування без відповідного дозволу.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права та задоволення позову новим рішенням.

Відповідач у своєму відзиві проти вимог касаційної скарги заперечив, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників відповідача та Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною екологічною інспекцією у місті Києві проведено планову перевірку ПАТ "Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів" щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами. За результатами перевірки складено Акт №05/417А від 20.02.2014, у якому зафіксовано, що відповідач протягом періоду з 01.04.2012 до 20.02.2014 здійснював самовільне видобування підземної води без дозволу на те органів державної влади - за відсутністю дозволу на спеціальне водокористування.

З метою усунення виявлених недоліків та порушень природоохоронного законодавства державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища м. Києва видано припис №05/174П від 20.09.2014, а також складено протокол №004374 від 20.02.2014 про адміністративне правопорушення.

Крім того, Державною екологічною інспекцією у місті Києві відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 20.07.2009 за №389, здійснено розрахунок збитків у розмірі 2817333,90 грн., про стягнення яких заявлено позов у даній справі.

Відмовляючи в задоволенні названого позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що 05.04.2001 Державним управлінням екології та природних ресурсів у м. Києві було видано відповідачу дозвіл на спеціальне водокористування №УКР-391-Кіє з терміном дії на три роки, який у подальшому продовжено до 31.03.2012.

За висновком судів, право спеціального водокористування, що виникло у відповідача на підставі вказаного дозволу на спеціальне водокористування, повинно було припинитись шляхом прийняття відповідного рішення органом, що видав дозвіл, однак таке рішення відсутнє. До того ж протягом 2012-2014 років, відповідач дев'ять разів звертався з заявами до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві з проханням надати дозвіл на спеціальне водокористування. Однак такий дозвіл не було видано.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу через здійснення спеціального водокористування без відповідного дозволу. Судова колегія вважає такий висновок безпідставним, зважаючи на наступне.

Спеціальне водокористування визначено у ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України як забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 49 ВК України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Строк видачі дозволу на спеціальне водокористування або надання письмового повідомлення про відмову в його видачі становить не більше тридцяти календарних днів з дня надходження на розгляд заяви та відповідних документів.

Відповідно до ст. 50 ВК України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Згідно з п. 4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 за №321, дозволи видаються органами, що зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання, а органами, зазначеними в абзаці третьому цього пункту, - в установлені ними терміни. Клопотання водокористувачів розглядаються у місячний термін.

Закінчення строку спеціального водокористування визначено в п. 2 ч. 1 ст. 55 ВК України однією з підстав для припинення права спеціального водокористування. У цьому випадку припинення права спеціального водокористування здійснюється згідно з п. 2 ч. 1 ст. 56 ВК України за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 110, ч. 1 ст. 111 ВК України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, зокрема, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Викладені положення кореспондуються в положеннями ст.ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) врегульований Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 за №389.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з ч.ч. 1, 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди. Причому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв'язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов'язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди.

З аналізу наведених вище правових норм, що регулюють порядок спеціального водокористування, вбачається, що закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування за відсутності рішення органу, що його видав, про припинення права відповідача на спеціальне водокористування не позбавляє останнього можливості продовжити строк такого водокористування у встановленому законом порядку. Водночас дії відповідача з використання вод після закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування без його продовження, хоч і за відсутності рішення компетентного органу про припинення спеціального водокористування, вважаються самовільним водокористуванням.

Тобто встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин відсутності рішення органу, що видав дозвіл №УКР-391-Кіє, про припинення права спеціального водокористування, не є достатньою підставою для висновку про правомірність здійснення відповідачем спеціального водокористування після закінчення строку дії вказаного дозволу.

Разом з тим, вказавши про обставини звернення відповідача дев'ять разів з заявами про надання відповідного дозволу до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не з'ясували обставини такого звернення. Зокрема, судами не встановлено обставини розгляду Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві відповідних заяв відповідача в установленому порядку, наслідки такого розгляду, зокрема, надання письмового повідомлення про відмову з певних підстав, а також оскарження відповідачем такої відмови чи бездіяльності вказаного органу.

За відсутності встановлення обставин визнання незаконними відповідних дій чи бездіяльності органу, що видав дозвіл №УКР-391-Кіє, щодо розгляду заяв відповідача з приводу продовження строків спеціального водокористування, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу через здійснення спеціального водокористування без відповідного дозволу є передчасним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тобто рішення і постанова не відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підлягають скасуванню.

Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 у справі №910/16308/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О.Євсіков

Судді В.Картере

О.Кролевець