ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Справа № 910/31767/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управлінняна постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016у справі № 910/31767/15 Господарського суду м. Києваза позовомМіністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управліннядоКиївської обласної державної адміністраціїпровизнання незаконним та скасування рішення

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивача-1Сажієнко І.О.- позивача-2Сажієнко І.О.- відповідачаКіфоришина Т.Ф.В С Т А Н О В И В:

В грудні 2015 року Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулися до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Київської обласної державної адміністрації, в якій просило суд визнати незаконним та скасувати розпорядження представника Президента України у Київській області Київської обласної державної адміністрації "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" від 12.10.1993 № 412 в частині припинення права користування землями по Міністерству оборони України загальною площею 4 885,33 га.

Позов обґрунтовано тим, що спірне розпорядження прийнято без достатніх правових підстав та без згоди Міністерства оборони України, як законного землекористувача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2016 (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 (у складі головуючого Власова Ю.Л., суддів: Майданевича А.Г., Корсакової Г.В.) у даній справі у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із судовими рішеннями Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу Київська обласна державна адміністрація заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

20.12.2016 на адресу суду від Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшли додаткові пояснення по суті спору, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

22.12.2016 в судовому засіданні представником Київської обласної державної адміністрації суду надані пояснення, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що розпорядженням представника Президента України у Київській області Київської обласної державної адміністрації "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" від 12.10.1993 № 412 було затверджено матеріали інвентаризації земель оборони станом на 01.09.1993 та припинено право користування землями, які використовуються не для своїх потреб та не за цільовим призначенням по Міністерству оборони України в розмірі 5765,0 га.

В своєму позові позивачі послалися на те, що зазначеним розпорядженням без достатніх правових підстав припинено право користування земельними ділянками, оскільки згоду на припинення права користування землями оборони позивачі не надавали. Про існування спірного розпорядження позивачі дізналися у 2015 році під час ознайомлення з матеріалами адміністративної справи № 810/6041/14 про скасування рішення Бориспілької міськради V скликання Київської області від 29.05.2008 за № 3898-34-V "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0, 5226 га в оренду Закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку № 160) у м. Борисполі (землі житлової і громадської забудови)".

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивачів, однак послалися на сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів вважає що прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, з наступних підстав.

Статтями 256, 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

За змістом частини третьої статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В пункті 2.2. своєї постанови № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що висновок про застосування позовної давності має відображатися у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Апеляційний господарський суд, застосовуючи норми матеріального права, які регулюють позовну давність, виходив з того, що від дати прийняття спірного розпорядження до дати звернення з позовом до суду минуло 22 роки, а позивачі довідалися про порушення своїх прав під час проведення інвентаризації земель оборони для передачі їх в народне господарство.

Такі висновки колегія вважає недостатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

За своєю суттю інвентаризація - це спосіб бухгалтерського обліку, за допомогою якого виявляється нестача майна.

Відповідно до пункту 2 Положення "Про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах", затвердженого Постановою КМУ № 748 від 03.05.2000, інвентаризація військового майна це перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях та на інших об'єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо.

Таким чином, інвентаризація це перевірка фактичної наявності майна і співставлення отриманих даних з відповідним внутрішнім обліком.

Процедура проведення внутрішньої інвентаризації не передбачає участі в ній державної адміністрації чи суміжного користувача земельної ділянки.

Проведення внутрішньої інвентаризації саме по собі не свідчить про те, що спірне розпорядження облдержадміністрації було передано позивачам, або вони були повідомлені про його існування.

За таких обставин, проведення інвентаризації саме по собі не свідчить про те, що позивачі за результатами такої процедури могли та повинні були дізнатися про дії, які були самостійно вчинені щодо спірних земельних ділянок, іншими особами, без повідомлення землекористувача.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти застосування позовної давності, позивачі в своїх поясненнях посилалися на те, що спірне розпорядження до їх відома не доводилося, а тому вони не могли знати про його існування, а дізналися лише у 2015 році під час ознайомлення із матеріалами адміністративної судової справи № 810/6041/14 про скасування рішення Бориспілької міськради V скликання Київської області від 29.05.2008 за № 3898-34-V "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0, 5226 га в оренду Закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку № 160) у м. Борисполі (землі житлової і громадської забудови)". Крім того, частина спірних земельних ділянок до теперішнього часу не вилучалась і перебуває в фактичному користуванні військових частин.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції не містять мотивів вирішення доводів та аргументів позивачів щодо пропуску строку позовної давності. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані. Суди попередніх інстанцій обмежилися лише висновком про те, що з дати прийняття спірного розпорядження минуло 22 роки.

В пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В текстах оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій не зазначено конкретної дати початку перебігу позовної давності. Суди не встановили дату коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, вимоги ч.1 ст. 261 ЦК України належним чином судами не дотримані.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились помилкового застосування приписів ст.42 ГПК України, ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку, та ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 та рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2016 у справі № 910/31767/15 скасувати.

Справу № 910/31767/15 направити на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. М. Сибіга