Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року Справа № 911/5643/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д. Кривди, С. Могилрозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановувід 03.11.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 911/5643/14за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доВишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору настороні позивача Міністерство енергетики та вугільної промисловості Українипростягнення 1 960 924,68 грну судове засідання прибули представники:позивачаСмакота Н.І. (дов. від 18.04.2014 № 14-98),третьої особиЯковлєв О.І. (дов. від 07.12.2015 № 119/2015),заслухавши суддю-доповідача - Є.Борденюк, пояснення представників позивача, третьої особи, та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до Вишгородського районного КП "Вишгородтепломережа" про стягнення 1960924,68 грн заборгованості, з якої 810 268,87 грн пені, 263494,29 грн 3 % річних та 887161,52 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.02.2015, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015, позовні вимоги задоволені частково шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 567188,21 грн пені, 263494,29 грн 3% річних, 887161,52 грн інфляційних втрат. У решті у задоволені позову відмовлено.

Місцевим господарським судом, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, прийняте рішення про зменшення розміру пені до 70 %, а саме з заявлених до стягнення 810 268,87 грн до 567188,21 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2015 касаційні скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Вишгородського районного КП "Вишгородтепломережа" задоволені частково. Рішення Господарського суду Київської області від 04.02.2015 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 скасовані в частині невизнаних відповідачем позовних вимог про стягнення 290334,56 грн пені, 81991,38 грн 3 % річних, 221906,03 грн інфляційних втрат. У цій частині справа передана на новий розгляд до Господарського суду Київської області. У решті рішення та постанова залишені без зміни.

При цьому, колегією суддів Вищого господарського суду України зазначено наступне.

Відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення 519 934,31 грн пені, 181 502,91 грн 3 % річних та 665255,49 грн інфляційних втрат.

Враховуючи вказане, задоволення судами попередніх інстанцій визнаних відповідачем вимог, з огляду на положення ч. 5 ст. 78 ГПК України, слід визнати правомірним.

Водночас, висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення невизнаних відповідачем вимог, а саме про стягнення 47 253,90 грн пені, 81991,38 грн 3 % річних, 221906,03 грн інфляційних втрат, є передчасним оскільки суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що укладення Договору про організацію взаєморозрахунків від 09.10.2014 не є підставою для зміни строків оплати основного боргу у сумі, визначеній відповідним договором.

Направляючи справу в частині на новий розгляд, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що під час нового розгляду справи місцевий господарський суд має оцінити розмір субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію у кожному із заявлених позивачем місяців заборгованості, та у випадку встановлення зміни строків оплати частин основного боргу, що відповідають розмірам таких субвенцій, шляхом укладення Договору про організацію взаєморозрахунків від 09.10.2014, врахувати позицію Верховного Суду України, а також перевірити розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат на предмет врахування у такому розрахунку показників дефляції.

Тобто, визнавши правомірним та залишивши без зміни рішення судів попередніх інстанцій в частині визнаних відповідачем вимог про стягнення 519 934,31 грн пені, 181 502,91 грн 3 % річних та 665255,49 грн, Вищий господарський суд України скасував судові рішення у частині невизнаних відповідачем вимог (зокрема, як в частині задоволених судами невизнаних відповідачем позовних вимог про стягнення 47 253,90 грн пені так і в частині незадоволених судами попередніх інстанцій позовних вимог - зменшення пені на 30 %, у розмірі 243 080,55 грн) і направив справу у відповідні частині на новий розгляд.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Київської області від 25.08.2015 (суддя В. Ярема), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 (колегія суддів: В. Суховий, Г. Жук, С. Рудченко), у задоволені позову відмовлено.

При цьому, як місцевим господарським судом так і судом апеляційної інстанції зазначено, що на новий розгляд Господарському суду Київської області передані позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 290 334,56 грн пені, 221 906,03 грн інфляційних втрат, 81 991,38 грн 3% річних, а судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 276 853,65 грн пені, 665 255,49 грн інфляційних втрат, 181 502,91 грн 3% річних залишені без зміни.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про залишення Вищим господарським судом України без зміни судові рішення в частині стягнення 276 853,65 грн, - різниці між присудженою до стягнення сумою пені у розмірі 567188,21 грн та направленою на новий розгляд сумою пені у розмірі 290 334,56 грн.

Однак, такий висновок заснований на неналежному аналізі змісту постанови суду касаційної інстанції, оскільки у відповідній постанові чітко вказано на правомірність задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 519 934,31 грн (т.2, с. 39, абз. 3). Відповідно, постановою і скасовані судові рішення в частині зменшення судами суми пені на 243 080,66 грн (відмови у позові) та в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 47 253,90 грн, що в сумі складає 290 334,56 грн.

Сумою невизнаних відповідачем вимог (в частині пені) є різниця між заявленими позивачем вимогами - 810 268,87 грн пені та визнаними відповідачем вимогами 519 934,31 грн пені (810 268,87 - 519 934,31 = 290 334,56).

Незважаючи на помилковість зазначення суми пені, яка (за висновком судів) визнана Вищий господарським судом України такою, що підлягає до стягнення, судами попередніх інстанцій правильно визначено в якій частині позовні вимоги передані на новий розгляд.

Оскаржені судові рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення 290334,56 грн пені, 81991,38 грн 3 % річних, 221906,03 грн інфляційних втрат мотивовані наступним.

28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (покупцем) укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/3416-ТЕ-17 (далі - Договір).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач отримав природний газ в об'ємі 9149,982 тис.куб.м. на загальну суму 11279156,42 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2013, 31.10.2013, 24.01.2014.

Відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням встановлених в договорі строків.

Водночас, відповідач частково не визнає заявлені вимоги про застосування до нього відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, з посиланням на зміну строку виконання зобов'язань договором про організацію взаєморозрахунків.

Так, на виконання п.2 ст.16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Вишгородської райдержадміністрації, Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа", Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" укладений договір: №721/30 від 09.10.2014 про організацію взаєморозрахунків, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30.

За умовами вказаного договору сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором у розмірі 4 139 568,96 грн за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії.

Факт перерахування грошових коштів в сумі 4 139 568,96 грн підтверджується наданим відповідачем платіжним дорученням №24 від 13.10.2014 на суму 4 139 568,96 грн та не заперечується позивачем.

Також, на виконання постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (Сторона 1), Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації (Сторона 2), Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (Сторона 3) та Національною акціонерною компанією ,,Нафтогаз України (Сторона остання) підписано 5 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.

Факт перерахування грошових коштів в сумі 1785000 грн підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями.

Таким чином, за умовами зазначених протоколів та договору сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача за природний газ спожитий у 2013 році згідно з Договором на загальну суму 5 924 568,96 грн (1 785 000 + 4 139 568,96).

Відповідно до підпунктів 2, 3 п. 11, п. 16 договору №721/30 від 09.10.2014, сторони зобов'язалися: не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Отже, передбачені правочинами про організацію взаєморозрахунків 5 924 568,96 грн перераховано позивачу у повному обсязі та у встановленому цими правочинами порядку.

Перерахувавши на рахунок позивача 4 139 568,96 грн, відповідачем повністю погашено заборгованість за спожитий у 2013 рік газ за договором від 28.12.2012, а позивачем зараховано 16.10.2014 зазначені кошти.

Враховуючи вказане вище, вимога позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість по оплаті газу, оплаченого в порядку, передбаченому спільними протокольними рішеннями та договором про організацію взаєморозрахунків, не відповідає вимогам статей 611, 612, 625 ЦК України, ст. 230 ГК України, а відтак, задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція про відсутність правових підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання по оплаті вартості поставленого газу у разі укладення договору про організацію взаєморозрахунків, викладена у постановах Верховного Суду України від 09.10.2014 у справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 та від 25.03.2015 у справі № 924/1265/13.

Здійснивши розрахунок сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних з урахуванням вказаних вище висновків, місцевий господарський суд зазначив, що підстав для стягнення заборгованості не вбачається. Апеляційний господарський суд зазначив, що потреба перераховувати відповідні суми відсутня, однак здійснений судом першої інстанції перерахунок не впливає на правомірність рішення про відмову у позові.

З посиланням на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить скасувати рішення і постанову, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

При цьому, позивач зазначає, зокрема, про те, що укладений договір №721/30 від 09.10.2014 про організацію взаєморозрахунків не вплинув будь-яким чином на порядок розрахунків за спожитий відповідачем згідно з Договором природний газ.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом нового розгляду, за результатом якого прийняті оскаржені судові рішення, стали позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних та 3 % річних, які не визнані відповідачем з посиланням на зміну строку виконання зобов'язань з оплати частини основного боргу шляхом укладення договору про організацію взаєморозрахунків та спільних протокольних рішень.

Оскаржені судові рішення засновані на висновку про те, що договором про організацію взаєморозрахунків та спільними протокольними рішеннями змінений строк виконання зобов'язань з оплати за газ, зокрема, з посиланням на позицію Верховного Суду України (постанова від 09.10.2014 у справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 та від 25.03.2015 у справі № 924/1265/13).

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує висновок судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, Верховним Судом України висловлена позиція у аналогічних правовідносинах, зокрема у постанові від 11.11.2015 у справі № 927/1733/14, про те, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до основного договору, та відмовились від застосування штрафних та інших фінансових санкцій за основним договором.

Враховуючи вказане вище, підстав для зміни або скасування оскаржених судових рішень, якими відмовлено у задоволені позовних вимог не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 у справі № 911/5643/14 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

С. Могил