Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2015 року Справа № 910/5469/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Грека Б.М.- головуючого, Бондар С.В., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачаРастєгаєва Ю.В., представник,відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.07.2015у справі№910/5469/15-г Господарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДержавного підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення суми,

В судовому засіданні 15.10.2015 оголошувалась перерва до 10год. 50хв. 22.10.2015, відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" суми основного боргу в розмірі 36280 грн, пені у розмірі 2773,18 грн, 3% річних у розмірі 3271,16 грн, інфляційних втрат у розмірі 1777,72 грн, 7 % штрафу з простроченої суми у розмірі 2539,60 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 (суддя Селівон А.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 (судді: Зеленін В.О. - головуючий, Ткаченко Б.О., Шипко В.В.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" основний борг в сумі 36280 грн та судовий збір в розмірі 1421,12 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами ст.ст.256-258, 264, 266, 267, 526, 692 Цивільного кодексу України та ст.1, ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 30.09.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (продавець) було укладено договір поставки продукції №259-Х/Х-1111-43, за умовами п.1.1. якого постачальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених цим Договором передати у власність (повне господарське відання) покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС), а покупець прийняти і оплатити продукцію.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" є правонаступником прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", відповідно до п.1.2. статуту ПАТ "Укртрансгаз".

Пунктом 2.1. договору №259-Х/Х-1111-43 сторони погодили, що назва, кількість та асортимент продукції зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною до даного Договору (Додаток №1).

Згідно специфікації №1 до договору №259-Х/Х-1111-43 позивач зобов'язався поставити відповідачу підшипники в кількості 14 штук на загальну суму 36280 грн з ПДВ.

Загальна сума цього договору складає 36280 грн (п.3.2. договору №259-Х/Х-1111-43).

Сторонами узгоджено, що продавець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору (п.3.4, №259-Х/Х-1111-43).

За умовами п.п.9.1, 9.2 договору №259-Х/Х-1111-43 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010.

На виконання умов зазначеного договору ПАТ "Укртрансгаз" поставило, а ДП "Укравтогаз" прийняло товар, а саме підшипники загальною вартістю 36280 грн, про що складено видаткову накладну №537 від 30.09.2010. Дана видаткова накладна підписана представниками сторін та скріплена печатками.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 36280 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, виходив із того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо здійснення своєчасної оплати вартості товару, а тому відповідно до ст.692 ЦК України зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому доводи відповідача про сплив строку позовної давності, щодо застосування якої він заявив, суд визнав необґрунтованими, оскільки 01.10.2013 року, тобто в межах строку позовної давності, сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013, в якому визначена в тому числі і заборгованість за договором №259-Х/Х-1111-43 від 30.09.2010 на суму 36280 грн, тому відповідно до положень ч.1 ст.264 ЦК України строк позовної давності почався з початку і не є пропущеним, оскільки перервався вчиненням відповідачем дії, що свідчить про визнання ним свого боргу.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 01.10.2013 року позивач та відповідач підписали акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013, в якому визначена в тому числі і заборгованість за договором №259-Х/Х-1111-43 від 30.09.2010 на суму 36280 грн, що є дією, яка свідчить про визнання відповідачем свого боргу та перериває строк позовної давності.

За таких обставин колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який, частково задовольняючи позов, зазначив, що заява відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу не підлягає задоволенню.

Що стосується доводів відповідача, викладених в касаційній скарзі, про те, що суд надав неналежну правову оцінку акту звірки взаєморозрахунків, який не містить достовірних відомостей про те, що відповідачем визнається саме заборгованість за договором №259-Х/Х-1111-43 від 30.09.2010 на суму 36280 грн і, на думку відповідача, підписаний неуповноваженою особою, то слід виходити з того, що суди в межах своїх повноважень оцінили цей акт, встановили, що він підписаний головним бухгалтером та засвідчений печаткою відповідача; позивач надав розшифрування суми заборгованості, вказаної в акті, і відповідач ці відомості в установленому законом порядку не спростував. Вищий господарський суд України відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів), а відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Судами не встановлені обставини, які б відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України свідчили про визнання відповідачем свого обов'язку сплатити збитки від інфляції та 3 % річних за грошовим зобов'язанням.

Крім того, зважаючи на те, що позивачем пеня нарахована за період прострочення з 01.01.2011 до 29.06.2011, а відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені судом першої інстанції було відмовлено у зв'язку із спливом строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Тому, зважаючи на заяву відповідача про сплив позовної давності, задоволення зазначених вище вимог позивача можливе лише в межах позовної давності.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 2773,18 грн, 3% річних у розмірі 3271,16 грн, інфляційних втрат у розмірі 1777,72 грн та 7 % штрафу з простроченої суми у розмірі 2539,60 грн касаційна скарга не містить доводів щодо непогодження з висновками судів в цій частині.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 у справі №910/5469/15-г залишити без змін.

Головуючий Б. Грек

Судді С. Бондар

Д. Кривда