Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 910/932/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Плюс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.06.15у справі№910/932/15-г Господарського суду міста Києваза позовомПрокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністраціїдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Світ Плюс"про стягнення 1 262 275,89 грн, розірвання договору, виселення та повернення майнаРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 09.09.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

В судовому засіданні взяли участь представник:

від прокуратури - Суходольський С.М. - прок. ГПУ посв. №02073;

від позивача -1- не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;

від позивача -2- Деревицька Н.В. - за дов. від 13.01.15;

від відповідача - Панченко Є.В. за дов. від 11.03.15.

Прокурором Солом'янського району міста Києва у січні 2014 року заявлений позов в інтересах держави в особі Київської міської ради та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Плюс" про стягнення до міського бюджету 1 262 275,89 грн заборгованості зі сплати орендної плати, з яких: 1 187 364,83 грн основний борг та 74 911, 06 грн пені за період з березня по вересень 2014 року; дострокове розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу від 15.05.08 та додаткових угод від 23.12.09 №1 та від 02.04.13 №2 до вказаного правочину; зобов'язання відповідача повернути Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації цілісний майновий комплекс переданий на підставі акту приймання передачі до договору оренди. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор посилався на приписи статей 526, 611, 651, 782 Цивільного кодексу України, 291 Господарського кодексу України, статей 19, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та вказував на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині повної та своєчасної сплати орендної плати згідно з умовами договору від 15.05.08.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.15, ухваленим суддею Якименко М.М., позов задоволено. Суд першої інстанції установив наявність заборгованості у відповідача зі сплати орендних платежів згідно умов укладеного між сторонами договору оренди цілісного майнового комплексу від 15.05.08 у розмірі 1 187 364, 83 грн основного боргу та 74 911,06 грн пені. Також суд дійшов висновку про задоволення вимог прокурора про розірвання договору оренди та додаткових угод до нього з огляду на установлений факт порушення відповідачем істотних умов договору в частині сплати орендної плати. При цьому суд керувався приписами статей 526, 527, 610, 651, 782, 785 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України, статей 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Дикунської С.Я., Алданової С.О., Коршун Н.М., постановою від 23.06.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення. Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник вказує на порушення судом першої інстанції приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не відклав розгляд справи за клопотанням відповідача, а розглянув справу за наявними матеріалами, зазначивши про достатність часу на підготовку сторін до розгляду справи. Скаржник також вважає, що судом, як першої так і апеляційної інстанцій, безпідставно не взяті до уваги платіжні доручення, надані відповідачем в якості доказів оплати частини заборгованості, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, зокрема, суми основної заборгованості.

Від Прокурора Солом'янського району міста Києва, Київської міської ради та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 15.05.08 року між Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Плюс" (орендарем) укладено договір, за умовами пункту 1.1. якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування цілісний майновий комплекс плодоовочевої бази Комунального підприємства "Світ" Солом'янського району міста Києва, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Молодогвардійська, 32. Положеннями пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору передбачено, що орендна плата визначається згідно з Методикою розрахунку і порядком використання орендної плати за користування майном, що належить до комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва, затвердженої рішенням Солом'янської районної у місті Києві ради від 20.12.06 №101 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (квітень місяць 2008 року, останній місяць по якому є інформація про індекс інфляції) 190 357,00 грн; орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць; орендна плата перераховується щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним в бюджет Солом'янського району. Відповідно до пунктів 5.1, 5.2, 5.6 договору орендар зобов'язався використовувати орендоване майно підприємства за призначенням та згідно умов договору; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату до бюджету Солом'янського району міста Києва; щомісяця, до 20 числа, надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати (копію платіжного доручення з відміткою банку, що обслуговує орендаря). Строк дії договору сторонами погоджено пунктом 10.1 та установлено, що договір укладено строком на 10 (десять) років з 15.05.08 до 14.05.18 включно. Судами також установлено, що 23.12.13 року між відповідачем та Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією укладено додаткову угоду №1 до договору, згідно з якою доповнено пункт 3.1. договору підпунктом 3.1.1. в наступній редакції: "Розмір річної пільгової орендної ставки становить 5% від вартості майна, визначеного експертним шляхом, термін дії якої встановлено на 2 роки з 23.12.2009 по 23.12.2011 відповідно до рішення Солом'янської районної у м.Києві ради від 23.12.2009 №489 "Про встановлення пільгової орендної ставки ТОВ "Світ" за оренду цілісного майнового комплексу, розміщеного за адресою: вул.Молодогвардійська, 32". Судами установлено і те, що рішенням господарського суду міста Києва від 14.06.12 у справі №5011-30/4487-2012 внесено зміни до договору, викладено пункт 3.1 договору в наступній редакції: "Орендна плата визначається згідно з Методикою розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженою рішенням Київської міської ради VIII сесія VI скликання "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" від 22.09.2011 №34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва". Розмір річної орендної плати за об'єкт оренди - цілісний майновий комплекс визначається за формулою, що визначена п. 9 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, і складається з множини вартості цілісного майнового комплексу та 5% орендної ставки за використання об'єкта оренди". На виконання рішення господарського суду міста Києва від 14.06.12 у справі №5011-30/4487-2012, між сторонами укладено додаткову угоду від 02.04.13 №2 до договору. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Плюс" 1 187 364,83 грн основного боргу та 74 911, 06 грн пені за період з березня по вересень 2014 року; дострокове розірвання договору оренди та додаткових угод до вказаного правочину; зобов'язання відповідача повернути Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації об'єкт оренди. Підставою позову прокурором визначено порушення відповідачем зобов'язань із вчасної сплати орендних платежів за договором від 15.05.08. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що невиконання орендарем умов договору щодо сплати орендної плати є порушенням істотної умови договору та, відповідно, підставою для його розірвання і повернення майна орендодавцю. Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно зі статтею 626 названого Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 цього Кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до положень статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частина 3 зазначеної статті встановлює, що предметом оренди можуть бути, зокрема, підприємства комунальної та державної власності як цілісні майнові комплекси. Такі відносини регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна". За приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Частина 1 статті 4 Закону встановлює, що об'єктом оренди є цілісний майновий комплекс. При цьому під майновим комплексом відповідно до цього закону є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Статтею 19 цього ж Закону унормовано, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Ця норма кореспондується з приписами статті 762 Цивільного кодексу України згідно з якою, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зобов'язанням на підставі частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття названого Кодексу визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з приписами статті 612 цього ж Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк. Згідно з приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі, тобто предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. Отже, виходячи з вимог даного позову і змісту заперечень відповідача, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення, зокрема, наявності між сторонами договірних відносин з оренди, обставин щодо наявності підстав для нарахування орендарю орендної плати за користування об'єктом оренди та здійснення останнім сплати таких платежів, а відтак і наявність підстав для нарахування заборгованості у визначеному позивачем розмірі за встановлений ним період, і, виходячи з установленого, з'ясування питання щодо наявності чи відсутності істотного порушення відповідачем умов договору, і як наслідок підстав для розірвання договору оренди за рішенням суду та повернення об'єкта оренди. З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). З матеріалів справи убачається, що підставою для стягнення до міського бюджету спірних коштів Прокурором Солом'янського району міста Києва визначено договір оренди цілісного майнового комплексу від 15.05.08, в той час, як позов про стягнення основної заборгованості з орендної плати заявлений за період з 01.01.12 по 01.10.14. Проте, викладене залишилось поза увагою судів і вирішуючи даний спір суди, неодноразово зазначаючи про наявність заборгованості зі сплати орендних платежів, не установили за який період вона підлягає стягненню. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Так, відхиляючи доводи відповідача про сплату ним частини заборгованості, суди виходили з того, що платіжні доручення в кількості 8 штук, які надано відповідачем на підтвердження факту сплати орендних платежів за умовами договору на суму 386 739,80 грн, не можуть вважатися належними та допустимими доказами, оскільки призначенням платежу в них є оплата орендних платежів за іншим договором - №28 від 15.05.08, тоді як договір, на підставі якого виник спір у даній справі від 15.05.08 не має номеру. При цьому місцевий господарський суд не установив наявність чи відсутність інших договорів між сторонами, на виконання умов яких могли бути сплачені кошти за спірними платіжними дорученнями. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд на зазначене уваги не звернув, не перевірив та не спростував. Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Статтею 783 Цивільного кодексу України унормовані загальні підстави для вимоги наймодавця про дострокове розірвання договору найму, а саме якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача. При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 Цивільний кодексом України. Згідно з приписами статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі, зокрема, розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Окрім цього, статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору. Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів. У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд. Враховуючи те, що висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів без установлення періоду за які ці кошти підлягають до стягнення, є передчасним, а вимоги про розірвання договору з додатками до нього та повернення об'єкта оренди відповідачем є похідними від встановлення судами обставин щодо виконання чи невиконання останнім своїх зобов'язань за договором оренди, визнаються передчасними і висновки судів про наявність підстав для розірвання договору та повернення орендованого майна. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. Проте, постанова і рішення у справі цим вимогам не відповідають, оскільки прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи. Таким чином, доводи касаційної скарги, за виключенням посилань скаржника на порушення судом першої інстанції приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, підтвердженні матеріалами справи. Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. При новому розгляді справи суду необхідно встановити усі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні даного спору, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.15 у справі №910/932/15-г і рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.15 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Плюс" задовольнити.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова